Верховинський аркан

Грядут выборы и в них участвуют лесоводы. СМИ выдвигают свои версии, а решать будет народ. Мы очень часто не согласны с тем, что пишут в СМИ, но убеждены в том, что лесники имеют право читать прессу и знать разные точки зрения. Поэтому и размещаем практически всё, что публикуют  о лесе, лесном хозяйстве и лесниках УКраины. Читайте и думайте самостоятельно. М.П.

«Лісове братство» чи нові фігури: хто візьме гору в одномандатному виборчому окрузі №125?

Що не кажіть, але на Львівщині встигла сформуватися певна виборча традиція. Вона полягає у тому, що першу скрипку то там, то деінде відіграє коло осіб, які впливають на місцеву еліту посередництвом лобіювання галузей чи територій. Зазвичай, інструментами такого лобіювання є посади — не важливо, чи в галицькій столиці чи на Печерських пагорбах Києва. Важливо інше — матеріальний ресурс (часто з держбюджету), а також адміністративні важелі. Рудименти командної системи, відійшовши на другий план у царині бізнесу, наразі утримують позиції у, на перший погляд, демократичному процесі виборів.

Ба більше, що віддаленішим і відсталішим у господарці є регіон, то доречнішими виявляються саме такі механізми здобуття влади — і на місцевому рівні, і в регіоні, і, зрештою, у найвищих її ешелонах.

Інша річ, коли зазіхачів на булаву, знавців регіону набирається критична маса, то боротьба між ними стає непередбачуваною. А отже, залишається бодай якийсь шанс на те, що банк зірве хтось третій…

Схоже, на такий сценарій слід сподіватися в окрузі №125, до складу якого входять Старосамбірський, Турківський, Сколівський райони і місто Самбір. Тут передбачається запекле протистояння двох давніх опонентів — чинного начальника Львівського облуправління лісового та мисливського господарства, депутата ЛОР Анатолія Дейнеки й колишнього гендиректора ДЛГО «Львівліс», екс-першого заступника міністра екології, депутата ЛОР двох скликань, екс-голови ЛОР (1997 — 1998 рр.), а нині директора Інституту агроекології Української академії аграрних наук Ореста Фурдичка. Таке собі «лісове братство», перетин політичних, бізнесових, зрештою, земляцьких інтересів.

Звісно, обидва поки що фаворити аж ніяк не надаються до визначення опозиційних. Їхні «кредитні історії» з минулих років, та й нинішні посади говорять самі за себе. Можливо, наразі безпартійний О. Фурдичко має більше шансів позиціонувати себе незалежним, бо його опонент очолює провладну фракцію Народної партії Литвина у Львівській обласній раді…

Звісно, в кожного є потужне опертя на місцях: Анатолій Дейнека має під своєю орудою армію лісівників, а це, погодьтеся, не абищо у гірських районах; О. Фурдичко ще не втратив іміджу вправного лобіста (особливо в роки його депутатства у Верховній Раді) і безвідмовного… кума (кажуть, за час роботи у «Львівлісі» не відмовив у проханні бути хресним батьком для новонароджених жодному лісникові).

Але, оскільки «робота ріднить», то в кожного з них за пазухою знайдуться купи взаємного компромату, який уже почав вихлюпуватися на сторінки місцевих медіа.

Одне слово, найгрізнішим конкурентом і Дейнеки, і Фурдичка є їхній тандем.

У ланцюг «верховинського аркана», однак, втрутяться особи із іншого середовища, теж безпосередньо пов’язані з розвитком Карпатського краю. Але такі, що радше презентують модерніші його виднокола. Ці люди «не рубають ліс», навпаки – намагаються використати його для рекреаційних бізнесів, розуміючи, що саме тут – майбутній клондайк і перспектива.

Тут теж маємо певний тандем – Андрія Лопушанського і Михайла Гичку, проте тандем менш антагоністичний, позаяк середовища, в яких обертаються ці дві особи, не перетинаються, принаймні позірно. Та й, зважаючи на ментальність цих осіб, вони не схильні вдаватися до чорного піару, а намагатимуться провадити перегони коректно і без взаємних образ.

А. Лопушанський позиціонує себе як бізнесмен-патріот (він член КУНу). Його статки оцінюють у кілька десятків мільйонів доларів.

М. Гичка ж користується авторитетом медика (він очільник Львівської обласної клінічної лікарні). І, врешті, Михайла Михайловича не помічали у скандалах. Натомість, Лопушанський, як креатура Олексія Івченка, «вляпався» в історію з кредитом у два мільярди євро, які «Дойче банк» виділив на модернізацію газотранспортної системи України. Обидва навряд чи зможуть претендувати на особливу прихильність влади (хоча й ця дистанція є доволі умовною), а тим паче – на імідж опозиційних кандидатів. Це додає родзинки «незалежності», якщо, звісно, вона смакуватиме тамтешньому електорату. Втім участь А. Лопушанського наразі залишається під питанням, оскільки він дещо остерігається прямої сипучки з Ігорем Пукшиним, про якого йтиметься згодом.

Ще один представник бізнес-середовища, очільник Львівської залізниці Богдан Піх, наразі не оприлюднює своїх амбіцій щодо мандата. Якщо такі й з’являться, то головний колійовець має в активі перемогу на виборах до обласної ради, а в пасиві – належність до Партії регіонів.

Може з’явитися у ВО №125 й «парашутист» — екс-заступник голови секретаріату В. Ющенка Ігор Пукшин. Те, що він родом із Турківщини, спростовує імідж «варяга», оскільки керуючий партнер столичної адвокатської фірми «Пукшин і партнери» не забув, які на смак цибульники і парівки. Ігоря Геляровича активно штовхають на роль узгодженого кандидата від Об’єднаної опозиції, і, мушу сказати, він, ще недавно непублічний, розгорнув бурхливу діяльність у майбутній вотчині. У будь-якому випадку це для нього не перший досвід — 1998-го він гідно конкурував з головою ЛОР О. Фурдичком, посівши друге місце на виборах до парламенту.

І кілька слів про ймовірних кандидатів від опозиції. У віддаленому гірському окрузі вона не спромоглася на потужних і харизматичних висуванців. Андрій Тягнибок, звісно, може виїхати на авторитеті брата – лідера «Свободи», але, мабуть, родинних паралелей буде явно замало. Хоча претендувати на роль єдиного кандидата, якщо до цього дійде справа, цілком достатньо. Ігор Герич, екс-начальник обласного управління охорони здоров’я, – особа поважна й авторитетна, вже відмовився від участі в перегонах. Богдан Дубас, якого висуває «Наша Україна», з таким же успіхом міг би це робити й у Криму, де донедавна очолював республіканську організацію НУ. А голова Самбірської районної організації НРУ Степан Кузьо, здається, вже здобув свою депутатську вершину в тамтешній районній раді…
Експертна думка

Володимир Подгорнов, президент Українського фонду «Громадська думка», соціолог
Загальна ситуація на Львівщині така, що балотуватиметься дуже багато кандидатів у кожному окрузі, і оскільки відсоток буде невеликий, то переможець може набрати 12-13% і стати депутатом Верховної Ради. Тому кожен голос на вагу золота… Люди стали дуже прагматичними, нічого не очікують від кандидатів, крім відчутної допомоги і конкретної роботи в окрузі: дахи, дороги, церкви — тобто реальної справи. Це стосується і Турківського району, який насправді є складним. Лише на перший погляд здається, що там усе легко і просто. Там будуть непрості вибори, а депутатам, які сподіваються на стовідсоткову перемогу, треба попрацювати. Нині різниця між переможцем і переможеним у межах статистичної похибки, а це дає великі можливості для зловживань. Не буду називати їх фальсифікаціями, бо це дуже модне слово. Є зв’язки — нема зв’язків, домовився з комісією — не домовився, домовився, скажімо, з сільськими елітами чи не домовився – оце може бути запорукою перемоги чи поразки. Кандидати, які раніше почали працювати, мають більше шансів на перемогу, тим, хто хотів узяти експромтом, це може не вдатися. Хоча, зрозуміло, є певні ідеологічні моменти, політична ситуація загалом, якою можна скористатися чи зігнорувати її. Але все ж перевага за прагматичними кандидатами, незалежно від партії. Політична приналежність тепер на останньому місці.

Юрій Тишкун, політолог
Якщо ми говоримо про цей регіон, то варто взяти до уваги кілька факторів. Передусім це його гірський статус і, відповідно, пов’язана із цим масова міграція як у межах України, так і за кордон. Далі слід відзначити, що економіка цього регіону зорієнтована або на рекреацію, або частково на нафту, газ. І третій компонент — тут немає великих ні промислових, ні сільськогосподарських підприємств. Власне, ці чинники призводять до багатьох наслідків. Насамперед те, що це малонаселений регіон і кількість виборців у ньому доволі невелика. Застосовувати адмінресурс тут досить складно через те, що небагато бюджетників. Також у цьому регіоні немає великих промислових підприємств чи великих населених пунктів. З іншого боку, кожен кандидат, який буде боротися, має ту чи іншу невеличку вотчину. Тож, відповідно, може мати перевагу в тому чи іншому населеному пункті або на тому чи іншому підприємстві. Можна також припустити, що, оскільки цей район гірський, кандидати будуть у той чи інший спосіб намагатися використати Закон «Про статус гірських населених пунктів» або ще щось – це може бути не так безпосередній підкуп населення, як радше спроби задобрити мешканців того чи іншого населеного пункту. Слід також зазначити, що в цьому районі є кілька парафій УПЦ МП і хтось із кандидатів міг би, можливо, використати їх для того, щоб отримати ту чи іншу невеличку «надбавку» на виборах.

Довольно интересную иконографику к этой статье в читаемом виде  можно посмотреть ЗДЕСЬ