Роздуми про мисливство 

Історичні засади, проблеми сьогодення мисливського господарства України та можливі шляхи їх розв’язання.

Полювання було, є і буде популярним заняттям людини. Ним захоплюються мільйони людей різного соціального статусу, віку і статі. Воно полонило представників різноманітних професій і за покликом душі об’єднало їх у єдину когорту мисливців.

Написати цю статтю було непросто, і спонукало мене до цього мисливське сьогодення, а також неадекватне ставлення частини суспільства до мисливців та самого процесу полювання. На мою думку, таке ставлення до проблем мисливства формувалося не одне десятиріччя, а можливо, і цілу епоху від втрати нашої державності. Волелюбні працьовиті українці за останні століття багато чого втратили, частково загубили свою тотожність, національну культуру, свою самосвідомість і патріотизм, а тепер втрачають навіть свою мову та національні особливості. У країнах, які вільно розвивалися, зберегли свою культуру і національні цінності, звичайно, розвивалась і їхня мисливська культура з притаманними звичаями, ритуалами, традиціями та обрядами, що стали вже частиною народного надбання.

Щоб зрозуміти, чому сьогодні дехто з головою поринув у мисливство, захоплюється полюванням і витрачає на це кошти, треба на мить пригадати історію розвит­ку людства, ознайомитися з досягненнями цивілізації та культурою народів.

Історія мисливства вплітається в історію розвитку людства. Немає народів, де від давнини до сьогодення не існувало б полювання. У деяких народів полювання донині є своєрідним ритуалом, обрядом, майже релігією. Отже, полювання не виникло в останні сторіччя чи останні роки, воно сягає корінням до епох дикунства, варварства і розвивалося разом із розвитком цивілізації.

Мисливство удосконалювалося та шліфувалося протягом усього часу і продовжує змінюватись донині. Але, на превеликий жаль, сьогодні, зокрема в Україні, частина суспільства порівнює мисливців із заготівельниками м’яса.

Отож хочу вас, шановні, запевнити, що справжні мисливці не мають нічого спільного з різниками. Були періоди в минулих століттях, коли по-варварськи знищували тисячі звірів заради хутра чи м’яса, птахів – тільки заради пір’я, рибу – задля заготівлі ікри. Так, це було, але це робили браконьєри і промисловики-заготівельники, до яких мисливці не мають жодного відношення.

Першими на захист тварин від такого свавілля піднялися саме мисливці, які споконвіку традиційно не тільки полювали, а й охороняли та примножували тваринний світ, оберігали та передавали ці традиції з покоління в покоління. Проте не завжди справжні мисливці можуть самотужки встояти перед свавіллям розгнузданого бюрократичного механізму, «мажорів», браконьєрів, сучасних заготівельників, яких у нас, на превеликий жаль, побільшало.

Крім цього, у галузі мисливського господарства ще залишається проблемними питання культури та етики вітчизняного мисливця, підготовки громадян, особливо молоді, до того щоб стати мисливцем, надання в користування мисливських угідь, відшкодування збитків, завданих дикими тваринами сільському та лісовому господарству, проведення колективних полювань та полювань у приватних мисливських угіддях, в яких запроваджено свої закони тощо. А все, мабуть, через те, що в нас немає єдиної державної програми розвитку мисливського господарства, відсутня стратегія розвитку та не уніфіковано документацію на державному рівні. Закон про мисливське господарство щорічно вдосконалюють, вносять зміни і, м’яко кажучи, не завжди на краще. Наші законодавчі і нормативні документи мають численні казуси.

Низка невирішених питань залишається також у мисливській вітчизняній термінології. На мою думку, мисливське господарство – це специфічна сфера суспільно-природничої, екологічної і соціально-економічної діяльності людини.

Одна з форм вторинного природокористування, яка базується на використанні природних ресурсів тваринного світу, в основі якого, насамперед, закладено забезпечення охорони, відтворення, примноження та раціонального використання мисливських тварин, як загальнодержавного ресурсу і національного природного багатства держави.

Теперішні соціально-еко­но­міч­ні умови в нашій країні докорінно вплинули на всі галузі народногосподарського комплексу. Зростання антропогенного впливу та техногенного навантаження на довкілля, а також інтенсивне використання природних ресурсів, спричинили активне становлення найдавнішої форми взаємовідносин людини і природи – полювання, адаптуючи його до вимог сьогодення. Адже на сучасному етапі розвитку суспільних відносин процес полювання, власне здобуття трофея, є заключним результатом у веденні мисливського господарства. Пошук оптимального варіанта стосунків людини з навколишнім середовищем сьогодні, як ніколи, актуальний, тому що способи та засоби полювання вдосконалюються, біотичні чинники зростають, одночасно зростають екологічні бар’єри ареалів, при цьому закономірно, чим більший вид – тим швидше зменшується його ареал, а відповідно, і чисельність.

Сучасне мисливство виконує соціальні, екологічні та економічні функції. Соціальні функції мисливства полягають у задоволенні рекреаційних, духовних та естетичних потреб людини. Екологічні виявляються в забезпеченні збереження біологічного різноманіття, охороні та відтворенні природних ресурсів. Економічні функції визначаються здатністю надавати різноманітні послуги і ресурси для проведення економічної діяльності.

В Україні історично сформувалося і донині є загальновживаним слово «мисливець». Так називали людей, котрі займалися ловами в лісі, полювали на неозорих просторах здобуваючи собі їжу та одяг (хутро і перо). Ви тільки вдумайтеся в саме слово «мисливець». Воно несе позитивну енергетику, викликає повагу до себе, мабуть, асоціюється з людиною мислячою, яка, будучи на ловах з мисливською зброєю, обмірковує, що робить і як. Тут, прошу, не плутати мисливців із браконьєрами та порушниками правил полювання, тому що справжні мисливці не мають нічого спільного з озброєними злочинцями, які свідомо порушують моральні принципи і закон заради наживи.

Так, браконьєри – це злочинці, які зазвичай мають статки, але все одно виходять на злочин, розбій на природі, щоб погодувати краденим свою сім’ю, друзів, рідних. Вони навіть опускаються до того, що продають м’ясо поросних кабанів, тільних олениць, козуль чи інших тварин. Не хочу зупинятися на цих варварах, тому що вони цього на варті. Адже справжні мисливці, насамперед, дбають про братів наших менших, а вже потім полюють, не порушуючи законів і мисливської етики.

Полюючи, мисливці впольовують звіра, вони є непримиренною «грозою» для браконьєрів і жадібних «природолюбів», які своїм неуцтвом завдають істотної шкоди фауні та моральної кривди справжнім фахівцям і мисливцям.

Якщо ти відчуваєш себе справжнім природолюбом, охоронцем природи, який у своєму житті врятував життя бодай однієї тварини, захистив від холоду чи врятував від голодної смерті навіть маленьку пташину, то вважай, що життя твоє прикрашене благородним вчинком і живеш ти не марно. Але якщо ти навіть у біді не можеш допомогти братам нашим меншим, то про людську любов говорити марно. Тому що тепер розвелося чимало горлохватів, які нічого доброго не зробили для нашої фауни та для природи в цілому, але вміло, по-блюзнірськи, спекулюючи економічним становищем у країні, відмивають гранти на наших негараздах і виставляють Україну, як якусь одіозну країну.

Розвиток мисливського господарства повинен відповідати міжнародним стандартам і спрямовуватися на впровадження еколого-економічних засад та досягнення максимальної величини економічного, екологічного та соціального ефектів від використання і відтворення державного мисливського фонду. Задля досягнення цього необхідно, враховуючи передовий вітчизняний і зарубіжний досвід, у співпраці з державними та громадськими організаціями сформувати основ­ні напрями мисливської політики та програму розвитку мисливського господарства. Оновити чинну законодавчу і нормативно-правову базу мисливського господарства. Розпочати інтенсивне відтворення мисливської фауни, зокрема шляхом створення осередків вольєрного розведення звірів у напіввільному стані з наступним їх розселенням, що в перспективі дасть можливість сформувати стійкі репродуктивні популяції з оптимальною статевою та віковою структурою.

Обмежити кількість загінних та колективних полювань у лісовому масиві, лісництві (площею до 3 тис. га) на парнокопитні види мисливської фауни та забезпечити максимальний поступовий перехід до індивідуальних полювань, основою яких є вибірковий селекційний відстріл. Здійснювати профілактичні заходи щодо захисту тварин від хвороб, весняного випалювання сухої рослинності та інших несприятливих факторів. Забезпечити ефективну охорону державного мисливського фонду від браконьєрів, створивши державну мисливську охорону.

З метою формування позитивної громадської думки забезпечити висвітлення мисливсько-господарських заходів у засобах масової інформації.

І не потрібно чекати, що все це станеться само собою, що це зробить хтось. Щоб сформувати позитивний стереотип мисливця, створити мисливську культуру, зробити мисливську галузь розвиненою, треба кожному братися за роботу і працювати сумлінно та віддано. Адже все залежить від кожного з нас.