За видимим бачити невидиме

Східний сектор українського лісівництва.

Багато з науковців-лісівників були здатні, за висловом славного українського філософа і харків’янина Григорія Сковороди, «за видимим бачити невидиме», тобто, на основі експедиційних обстежень і експериментів узагальнювати, прогнозувати розвиток лісу, бачити, яким виросте ліс через багато років.

Регіони України в різні історичні періоди входили до складу різних держав: південь і частина Поділля – до складу Туреччини; схід – до царської, а потім більшовицької Росії; захід – до Литви, Австро-Угорщини, Польщі; Закарпаття – до Угорщини і Чехословаччини; Буковина і Бессарабія – до Румунії. Відповідно набували особливостей напрямки і форми лісокористування, трансформувалася тематика наукових досліджень. Паралельно діяли фактори, пов’язані з природною зональністю території розселення українців. У підсумку нагромаджувався регіональний досвід, формувалися традиції. В сучасних умовах усе це потребує огляду й аналізу, узагальнення здобутків українського лісівництва в контексті світових тенденцій розвитку лісового господарства, а в найближчій перспективі – в плані підготовки навчального посібника «Регіональне лісівництво».

Повертаючись, однак, до теми, задекларованої в заголов­ку статті, відзначимо, що схід України завжди був малолісним. До того ж тут, з різних причин, потребою збереження і примноження лісів переймалися не завжди. Водночас, саме на сході України здійснено перші успішні заходи з лісорозведення. Так, у 1804 р. на Харківщині, заліснення пісків розпочав І.Я. Данилевський*. У Росії за рік до того ще тільки відкрили лісовий інститут у Петербурзі, а перші підручники з лісівництва ще лише писалися чи перекладалися з німецької (Є. Зябловський,1804; Г. Котта,1835; А. Длатовський, 1843). Загалом І.Я. Данилевським та його незмінним помічником і однодумцем, вихідцем із Запорожжя (Запорозька Січ російським військом знищена в 1775 р.) А. Легкоступом було створено посівом і посадкою понад 1000 десятин лісу. Застосована І. Данилевським і А. Легкоступом технологія лісовирощування використана згодом під час створення масивів лісу на землях військових поселень та на південних територіях. Саме І.Я. Данилевський запровадив і показав на практиці переваги лісорозведення на сипучих пісках.

Інші напрямки лісорозведення в маєтках землевласників теоретично і практично опрацьовував В.Н. Каразин (ініціатор заснування Харківського університету, фундатор та голова Харківського філотехнічного товариства). Публікації В.Н. Каразина стосуються впливу лісонасадження на клімат, врожайність сільгоспкультур, організації метеорологічних спостережень. У статті «О важности лесоводства», що одержала тоді значний суспільний резонанс, Василь Назарович виступав проти знищення лісів, наголошував на потребі лісовідновлення, на забезпеченні рівноваги сил та стихій на земній кулі. При цьому наголошував: «Ліси – … благодіяння Боже на земній кулі. Ми недостатньо цінуємо їх». Далі в статті йдеться про вплив лісів на клімат, аналізуються наслідки винищення лісів, підкреслюється, що « ліси – це природні поповнювачі джерел та річок. Згубна рука стинає ліси, необхідні для їхнього (тобто джерел та річок – В.Д.) життя». Паралельно Каразин закликає землевласників висаджувати ліси в балках, ярах і на пісках, висловлюється за створення мережі полезахисних насаджень, пропонує садити дерева по ме­жах і на полях.

Наступним ентузіастом лісорозведення в агроландшафті став землевласник з Полтавщини В.Я. Ломиковський, один із нащадків роду, відомого з часів національно-визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. У своєму маєтку в полтавському селі Трудолюб В. Ломиковський заснував деревопільне господарство, яке передбачало висаджування будь-яких деревних і кущових порід (окремих дерев, груп дерев, придорожніх посадок, лісосмуг, суцільних ділянок), зокрема верб, в усіх придатних для цього місцях. Уже через 10 років власник Трудолюба мав удосталь деревини для дрібного будівництва, а врожаї зернових були високими навіть за неврожайних років. Відзначаючи відповідність деревопільного господарства законам природи і його економічну вигідність, В. Ломиковський наголошував на водозберігаючій ролі лісопосадок, на тому, що лісопосадки дають можливість поєднати корисне з приємним, забезпечити «досконалу злагоду самодіючої природи з витонченим розпорядженням людського розуму. Природа, виявляючи незчисленні шляхи свої, звикла зберігати в глибокій таємниці початки їх тільки від людей, які поводяться з нею (природою – В.Б.) без належної уваги, не хочуть виявляти до природи необхідної зацікавленості. В справах же дереворозведення людям варто тільки виявляти короткочасну підмогу природі, а далі природа швидко винагородить їх красою своєю і розкішними плодами. Ми бачимо достатньо прикладів, що, як хто у своєму житті з доброї волі присвятив працю свою садівництву і дереворозведенню, то праця така завжди порядно винагороджувалася».

На початку ХХ ст. в Україні дедалі більше розвивалося й утверджувалося штучне лісорозведення. Саме воно, поряд із специфічними природними умовами – розміщенням України між розмірно вогким заходом Європи і сухими степами та напівпустелями Азії − визначило специфіку українського лісівництва, східного його сектору. Способів, якими тут велося лісове господарство, Західна Європа не знала (заліснення пісків, посадки дерев у новоутворених поселеннях. систематичне степове лісорозведення). Так постало українське, так зване сухе лісівництво. Було зібрано цікаві спостереження, виконано ґрунтовні дослідження взаємовідносин між лісом і степом, розроблено методи розведення лісу в степу: деревно-тіньовий, деревно-кущовий та інші. При цьому виявилося, що масивне лісорозведення в степу можливе тільки на найбільш придатних землях, за ефективністю і стійкістю воно поступається лісосмугам. Наявність значних площ піщаних, яружних та інших деградованих земель зумовили розвиток меліоративного лісівництва, яке виробило свою специфічну технологію. До нових лісівничих проблем лісівники часто приступають як письменник до чистого аркуша. Але до сучасного лісівника багато поколінь його попередників стикалися з такими самими або подібними проблемами, можливості їх розв’язання перевіряли на власних помилках.

Вивчення історії лісівничої науки і практики дає змогу обминати безперспективні напрямки досліджень, полегшує вибір найраціональніших рішень. Тому варто постійно звертатися до опрацьованих попередниками лісівничих тонкощів, до першоджерел.

Колоніально-шовіністична політика імперій, до складу яких у різні часи входила Україна, щодо визначних науковців і практиків лісового господарства реалізувалася двома шляхами: одні імена оголошувалися представниками «отечественной» науки і позбавлялися таким чином українського походження і коріння (В. Скаржинський, В. Огієвський, Г. Висоцький), інші вилучалися з наукового побуту, оголошувались ворожими для України (О. Марченко, Б. Іваницький, А. Пясецький).

Наведені вище приклади свідчать, що в Україні проводили цілком самостійні лісівничі пошуки і заходи, які не були запозичені з іноземного досвіду, з німецької або російської практики. До речі, деякі вчені свого часу на основі якраз досвіду Західної Європи і Росії заперечували саму можливість вирощування лісу в Степу. Українське лісівництво, отже, довело протилежне, показало, що має власну самобутність і зробило свій оригінальний внесок у світову скарбницю лісівництва.

Довгий час схід України залишався без наукових і навчальних закладів із лісівництва. В 1914 р., у зв’язку з Першою світовою війною та революційними збуреннями в Польщі, до Харкова з-під Варшави евакуйовано Ново-Олександрійський інститут сільського господарства і лісівництва. На 1 січня 1915 р. в інституті навчалося 442 студенти, зокрема 255 – на лісовому відділенні, тобто кількість студентів лісового відділення була переважаючою. 1921 р. інститут перейменовано на Харківський інститут сільського господарства та лісівництва. Інституту було передано навчально-дослідне Чугуєво-Бабчанське лісництво. Кафедру лісової меліорації очолив проф. В.Я. Гурський, загального лісівництва – Г.М. Висоцький, на лісовому факультеті працювали видатні вчені професори А.Г. Марченко, Б.А. Шустов, І.А. Яхонтов, В.Л. Андрєєв, В.І. Колесников.

У 1927 р. при лісовому факультеті створено науково-дослідну кафедру лісівництва та лісознавства з 4 секціями: дендрології, лісознавства, лісових культур, лісових меліорацій. Завідував кафедрою Г.М. Висоцький. У 1930 р. на базі цієї кафедри організовано науково-дослідний інститут лісового господарства. Того року лісовий факультет інституту було переведено до Києва. З 1918 по 1930 рр. лісовий факультет закінчили майбутні академіки А.Б. Жуков, П.С. Погребняк, члени-кореспонденти галузевих академій С.С. П’ятницький, С.С. Соболєв, професори Ф.Н. Харитонович, П.К. Фальковський, П.П. Кожевников, М.М. Дрюченко.

У 1930-х рр. на території колишнього Радянського Союзу набирають обертів заходи з індустріалізації і колективізації. Водночас розгортається боротьба з так званими ворогами народу. На такому фоні визрівала громадська думка щодо створення Науково-дослідного інституту лісового господарства. Ініціаторами створення інституту стали Г.М. Висоцький, О.Г. Марченко, О.Н. Соколовський. В 1929 р. О.Г. Марченко опублікував статтю «Про потребу організації науково-дослідного інституту», в якій окреслив коло питань, яке повинен вирішувати майбутній інститут, запропонував програму його створення.

Першим директором Науково-дослідного інституту лісового господарства був М.О. Вілленберг (1930–1933 рр.). Наступним – В.С. Кулібаба (1933–1934 рр.) Найдовше, до речі, посаду директора обіймав професор П.С. Пастернак (1968–1991 рр.). Петро Степанович обіймав посаду директора УкрНДІЛГА впродовж 23 років – можна вважати своєрідний рекорд. Побити цей рекорд може, здається, теперішній директор професор, доктор В.П. Ткач, він очолює УкрНДІЛГА з 2001 р.

За період діяльності УкрНДІЛ­ГА його очолювало 12 директорів. Хтось директорував рік-два, природно, не міг істотно вплинути ні на формування колективу, ні на напрямки науково-дослідних робіт. Більше 10 років обіймав посаду тільки С.І. Федоренко, 9 років – К.Л. Холуп’як.

Своєрідний життєвий шлях пройшов другий директор Укр­НДІЛГА. Рік його народження 1894, з селян-бідняків, активний учасник громадянської (насправді українсько-російської) війни, член РКП(б) з 1919 р., комісар ЧК, закінчив лісогосподарський факультет Київського лісотехнічного інституту, одразу після закінчення навчання був призначений директором цього інституту, потім – директором УкрНДІЛГа. В 1934 р. виключений з партії за те, що в 1922 р. вінчався в церкві. Рішення партійних зборів про виключення з партії відповідні партійні інстанції то затверджували, то скасовували. В 1935 р. з посади директора НДІ звільнили, до 1937 р. працював лісничим у Київському лісгоспі. В 1937 р. заарештований зі звинуваченням: своєчасно не вжив заходів до виявлення політичних помилок деяких підлеглих і шкідницьких тенденцій у науково-дослідних роботах учених УкрНДІЛГ’а, покривав ворогів народу, внаслідок чого фашисти звели гніздо і провадили контрреволюційну роботу на теоретичному фронті. Інші звинувачення: петлюрівець, антисеміт, розпалював національну ворожнечу, брав участь у єврейських погромах, у лісовому господарстві проводив шкідницьку роботу. Яку саме – не зазначається. В.К. Кулібаба винним себе не визнав, вирок трійки НКВД все одно – розстріл.

Раніше, в 1930 р., було викрито «шкідницьку контрреволюційну організацію, що складалася з висококваліфікованих спеціалістів і професорів – Гурського, Колесникова, Шустова, Коваленка, Падалки та Марченка і діяла протягом ряду років». Коротко про те, в чому їх звинувачували офіційні особи того часу. Нарком Ліспрому СРСР Лобов у журналі «Большевик» у 1932 р. писав: «Впровадження наукових принципів у практику лісового господарства привело би неминуче до зриву завдань по розгортанню лісової промисловості, а тому потрібно викинути з вжитку лісову науку і всяких там Морозових та Орлових. Жодних розрахункових лісосік, рубати по потребі, не рахуючись із мудруваннями лісівників!» У ті часи писалося і говорилося офіційними особами, що потрібно нарощувати обсяги лісозаготівель, а класовий ворог намагається зірвати виконання планів з лісозаготівель. Декларувалося, що класовий ворог, виступаючи на фронті науки, захищає поміщицько-буржуазні форми ведення лісового господарства, реакційні й антирадянські теорії. Вчені вигадали якісь правила рубок, виступають за самостійність як окремої галузі народногосподарського комплексу. Лісівники зі своїми правилами заважають будівництву світлого майбутнього, плутаються під ногами лісозаготівельників.

Така точка зору була офіційною і стала підставою для масових репресій працівників лісової науки і практики, в тому числі наукових закладів. Багато спеціалістів, керівних і рядових працівників лісу було знищено на підставі абсурдних звинувачень у антирадянській, шпигунській, націоналістичній, терористичній діяльності.

Між тим, зусиллями науковців і лісівників-практиків українського сходу вирішено актуальні проблеми лісового господарства сходу, півдня, Полісся, Поділля України, ряд лісівничих проблем держав, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу, яких раніше у братніх обіймах, як у зашморгу, тримала, фактично, Росія («навеки сплотила великая Русь»).

Інститутом підготовлено понад 300 кандидатів наук і 40 докторів наук. Загальну їх кількість можна хіба що систематизувати за поколіннями, зокрема: довоєнний період П’ятницький С.С., Воробйов Д.В., Логгінов Б.І., Зражевський А.І.,Лавриненко Д.Д. та ін. Повоєнна когорта: Недашківській О.М., Ізюмський П.П., Дрюченко М.М. Наступне покоління: Пастернак П.С., Редько Г.І., Томчук Г.І., Посохов П.П., Мігунова О.С., Міхович А.Г. Повоєнний період: Патлай І.М., Смольянінов І.І., Парпан В.І., Ткач В.П., Краснов В.П., Мєшкова В.Л., Гладун Б.

Варто згадати також тих, хто свій науковий шлях тільки частково проходив в УкрНДІЛГА. Серед таких доктор, професор Галина Тишкевич. Родом вона з Житомира. Успішно закінчила аспірантуру під керівництвом проф. Ткаченка М.О. У 1948–1850 рр. працювала старшим науковим співробітником УкрНДІЛГА. За конкурсом була обрана завідувачкою новоствореною кафедрою лісівництва і захисту лісу Львівського лісотехнічного інституті. У вересні 1950 р. приступила до виконання обов’язків завідувача кафедри, остаточну назву якої затвердили у варіанті: кафедра загального лісівництва.

Важко тепер уявити, як зустрів повоєнний Львів молоду, неодружену, інтелігентну за вдачею і, безперечно, амбітну в науковому плані жінку. В УкрНДІЛГА її намагаються зацікавити актуальною на той час проблемою «Селекція бруслини європейської на гутоносність і швидкість росту». Але пані Галину вабив Львів…

Завідування кафедрою було пов’язане з формуванням колективу, організацією навчального процесу, підготовкою навчально-методичного забезпечення курсу «Лісівництво». Але перший рік роботи засвідчив: не вистачає організаційного досвіду, не залишається часу на реалізацію власних намірів відносно докторської дисертації. І Галина Леонідівна відмовляється від завідування кафедрою, залишається доцентом кафедри, веде курс лісівництва, а з 1958 р. повністю зосереджується на науково-дослідній роботі – переходить працювати в науково-дослідний сектор. Згодом – різні навчальні і наукові заклади, захист докторської. Але досі Г.Л. Тишкевич – єдина в Західній Європі жінка, що обіймала посаду зав. кафедри лісівництва. До того ж – наймолодша (незалежно від статі) на цій посаді за віком. Це якщо розглядати з позицій рекордів.

Перша світова війна, подальші революційні події та більшовицька окупація України не сприяли розгортанню роботи інституту. Але спеціалісти для наукових установ, для відбудови занепалого лісогосподарського виробництва були потрібні. Спочатку − 1922 р. – в Чугуєво-Бабчанському навчально-дослідному лісництві, що діяло в структурі Інституту сільського господарства і лісівництва, відкрито лісову профшколу. 1929 р. її реорганізовано в Чугуєво-Бабчанський лісовий технікум з відділеннями: лісокультурне, лісоексплуатаційне, лісоорганізаційне. Сьогодні Чугуєво-Бабчанський лісовий технікум – коледж, навчальний заклад із сучасними навчальними кабінетами і лабораторіями, комп’ютерним оснащенням. У коледжі працюють майстерні, де студенти одержують робочі професії. Навчально-виробничою базою є лісгосп.

Повернемося, однак, до інституту сільського господарства і лісівництва.

З іменем проф. О.Г. Марченка пов’язане заснування в його структурі першої в галузі кафедри лісової політики. Відгукуючись на цей факт у «Лесном журнале», Г.Ф. Морозов зазначав: «…Должно быть отмечено важное значение утверждения такой новой кафедры как лесная политика или учение о государственном лесном хозяйстве. Эта наука (Лісова політика – В.Б.) – венец лесоводственных дисциплин, необходимый объединяющий фокус, осмысливающий всю лесоводственную деятельності», (Лесной журнал, 1916 р.). У контексті наукової проблематики кафедри лісової політики О.Г. Марченко публікує праці «Конечная цель и ближайшие задачи устройства лесов» і «Экономика лесоводства как особая специальная дисциплина». Остання публікація започаткувала нову навчальну дисципліну – економіку лісового господарства, яка до того часу не викладалася в лісівничих вузах Росії.

Після 1917 р. О.Г. Марченко поряд із викладацькою роботою займається організаційними питаннями ведення лісового господарства в Україні, бере активну участь в організації та роботі Всеукраїнського управління лісами (ВУПЛ), зосереджується на найактуальніших питаннях відбудови лісового господарства, окреслює їх у роботі «Восстановление лесного хозяйства Украины» (1923 р.). У ній, між іншим, обґрунтовується необхідність збільшення площі лісів України – питання, яке залишається актуальним досі. Актуальними залишаються і більшість програмних положень фундаментальної праці О.Г. Марченка «Задачи лесной политики на Украине» (1925).

Сучасні фундаментальні дослідження УкрНДІЛГА включають:

♦ моніторинг лісових екосистем, визначення критеріїв та індикаторів збалансованого управління лісами і сертифікації лісів;

♦ вивчення біорізноманіття лісових видів лісових рослин і тварин, шляхів їх збереження і відтворення, структури та стану генофонду, прогнозування просторової динаміки;

♦ вивчення мисливської фауни;

♦ моделювання впливу антропогенних і природних чинників на ріст, продуктивність, стан, просторову і вікову структури лісових екосистем.

Поряд із фундаментальними дослідженнями вирішуються питання практичного лісівництва, розробляється нормативно-технічна документація, принципи ведення лісового господарства на зонально типологічній основі, визначено рівні антропогенних навантажень на лісові екосистеми, опрацьовано питання технології вирощування високопродуктивних і стійких лісостанів, визначалися рівні можливих техногенних навантажень на лісові екосистеми, лісового насінництва, ефективності полезахисних лісосмуг, засобів підвищення стійкості лісосмуг до несприятливих чинників середовища.