02/05/2020
0Глибина, що так і залишилась незвіданою…
Серед лісових озер Рівненщини одним із найзагадковіших є Воронки, що на території Володимирецького району. Воно, як стверджують науковці, має піщане замулене дно, оточене по периферії сфагновою сплавиною, що є дуже рідкісним явищем для озер України. І хоча це озеро не перебуває серед лідерів за розмірами – всього займає понад два десятки гектарів, але, як стверджує багато авторів різних друкованих джерел, тут зустрічається рідкісна рослина реліктового виду, занесена до Червоної книги України – молодильник озерний, яка полюбляє дуже чисту воду. До речі, на Західному Поліссі, як стверджує «Визначник рослин України», ця рослина проростає, крім Воронків, ще лише у відомому Білому озері, що в цьому ж районі. Тож відрадно, що озеро перебуває під охороною – тут створене заповідне болотне урочище «Озеро Воронки».
На Білому озері мені випадало бувати добрий десяток разів, а от біля озера Воронки побував лише двічі. У перші ж відвідини відразу звернув увагу на зелену смугу вздовж берега таких собі темно-зелених розеток, що виднілися під водою. Сумнівів не було, що це саме ота рідкісна дивовижна рослина і є молодильник озерний, яку неодноразово бачив раніше у водах Білого озера.
Згодом звертаю увагу на те, що довкола озера тягнеться смуга осоково-сфагнового болота: похитується від вітру осока кругляк, висять колоски осоки здутої, які чимось нагадують березові сережки. Відійшовши дещо далі, натрапляю на осоку багнову. Ото набір – одних осок он скільки!
А дещо далі від місця, де щойно дивувався гамі осок, натрапляю на шейцерію болотну і, ще одна несподіванка, ситник бульбистий. Майже поряд на зеленому тлі моху видніється невеличка червонувата рослинка. Без сумніву, це – росичка, рослина-мисливець, яка мені також добре відома. Нахиляюся над нею – невеличкі листочки. Придивляюся до них через лупу, яку захопив із собою як зазвичай, як радить мій приятель-лісівник, з котрим разом приїхали у цей чарівний куточок ріднокраю. Кожен листочок вкритий червонуватими ворсинками, на вістрях яких, наче на віях, поблискує свіжа росинка-краплинка.
– Саме в цій сльозинці й захована вся таємниця росички, – каже лісівник.
– Таємниця?! Ну, це вже занадто, – висловлюю сумнів.
І саме в цю мить на один із листочків росички, яку ми, схилившись, роздивлялися, опустився комарик-дзюбрик. І одразу приклеївся до нього. Отакою-то підступною виявилася росинка-сльозинка – густою і липкою. Міцно тримає комарика.
– Через день-два комарик розчиниться і всмокчеться рослинкою, – продовжує розповідь мій екскурсовод, відверто задоволений, що побачене справило на мене неабияке враження.
Як мовиться, здивувань уже стачило б мені надовго, але натрапляю ще на одне відкриття – біля озера Воронки знайшла пристанище і рідкісна чорна верба. Правда, не настільки унікальна рослина як молодильник озерний, але досить загадкова. Доводилося читати, що на озері виявлено також рідкісний вид моху – сфагнум балтійський. Але на цей раз натрапити на згадану рослину так і не випало, хоча на чимало, схожих на неї, натрапляли, але, порівнюючи з малюнком, який прихопив із собою, одразу переконувалися, що не вона.
Вдруге потрапив до озера кілька років тому. Продовжуємо оглядати берег. Він, як і раніше, заболочений, повсюди виявляємо ознаки обміління.
Та оце, сідаючи за написання цього матеріалу, вирішив зателефонувати лісничому Воронківського лісництва Віктору Веремчуку, розпитав, як там поживає озеро, його мешканці.
«Водойма особливо зміліла за останні посушливі роки, – розповів Віктор Васильович. – І якщо раніше озеру загрожував наступ болота, наполегливий і систематичний – воно в окремих місцях відвоювало смугу, що за шириною близька до стометрової відмітки, то тепер утворилися широкі берегові смуги піску, які свідчать про те, що озеро відступає. А ще, коли запустили в озеро малька канадського сома, помітно поменшало і білої риби та лина. Новосели ж, як мовиться, вже тут «диктують» свої права».
З водяних мешканців інколи можна побачити в озері черепах, прохідну видру, а вже в довколишньому лісі, то кожен рівчак, кожен струмок забудовані бобровими гатями та хатинками – звірі отак намагаються якось зберегти вологу.
А ось різна водоплавна птиця облюбувала озеро, схоже, назавжди – прилітає сюди на гніздування, щоб вивести потомство, особливо багато крижня.
Тож щодо озера в моєму записнику без відповіді залишилося лише два запитання: так і не вдалося дізнатися, чому Воронками назвали та яка його глибина. Щодо першого, то доводиться поки що задовольнитися власною версією, підказаною зграєю ворон, що кружляли, кимсь наполохані, над приозерним лісом, та воронячим гніздом, яке в останні відвідини побачив неподалік від водоймища, коли вже збиралися додому. А може, його назва пішла від заглибин у ґрунті, які в наших краях називають воронками, що, наповнені дощовими, талими та джерельними водами, утворили колись це озеро. Як-не-як, а водоймище знаходиться в котловині карстового походження, тож за такого рельєфу «воронки» цілком могли стати початком майбутнього озера.
Щодо другого запитання, то намріялось приїхати ще якось сюди з надувним човном, котушкою рибальської жилки та грузилом і, нехай «дідівським» способом, виміряти його глибину, щоб викреслити і його.
