Мисливські трофеї архітектора Городецького 

Вже більше ста років, як побачило світ перше видання книжки відомого архітектора Владислава Городецького «У джунглях Африки. Щоденник мисливця».

Владислава Городецького більше знають як талановитого зодчого, за проектами якого в багатьох містах України, зокрема Умані, Черкасах, Євпаторії, Сімферополі, Тульчині, Житомирі, звісно ж у Києві, а також у Польщі та Ірані, збудовано десятки архітектурних перлин. Поза тим пристрасний любитель природи Городецький уславився своїми екзотичними мисливськими подорожами, до того ж був відомим експертом мисливської справи.

Народився Владислав Городецький 23 травня 1863 р. у селі Шолудьки Брацлавського уїзду Подільської губернії (нині Немирівський район, що на Вінниччині). Походження мав шляхетне, відповідно його й виховували. З дитинства був здібний до багатьох наук, любив історію, на все життя збереглася його любов до мандрів, відкриттів, але найбільше захоплювався мистецтвом. Цілеспрямований за вдачею, в юності він ревно навчався, активно займався спортом. Його натурі була властива схильність до пошуку, ризик, здоровий авантюризм. Після закінчення реального училища Святого Павла в Одесі та Імператорської академії мистецтв у Петербурзі (1890) переїхав до Києва, де прожив майже 30 років. Місто зачарувало його своїм рельєфом, мальовничими краєвидами, зеленими шатами, розміреним ритмом життя. Хоча наприкінці ХІХ ст. Київ уже не був провінційним: розвивалася промисловість, зростала кількість заможного населення, яке витрачало чималі кошти на благоустрій рідного міста. Згадаймо хоча б фабрикантів Терещенків, Ханенків, Бродських, які будували лікарні, притулки для знедолених, прокладали шляхи, подавали на церкви, на будівництво закладів культури, займалися меценатством та колекціонуванням творів мистецтва.

Ще за життя постать архітектора Владислава Городецького була овіяна легендами, а його дивовижні витвори стали не лише відомими, а й улюбленими. Інтерес до його архітектурної спадщини з плином часу не згасає, бо в ній закладено те, що можна з повним правом віднести до мистецтва самого високого ґатунку. Ім’я Владислава Городецького назавжди записане в золоту книгу української архітектури кінця XIX – початку XX ст. Особливо завдячує йому Київ, який зодчий прикрасив неповторними будівлями в стилі модерн. Минають десятиліття, а вони залишаються такими само оригінальними, несхожими на інші, бо кожна споруда увібрала жагучий темперамент свого творця, його естетику, невгамовну пристрасть дивувати і радувати світ. Архітектурне «обличчя» столиці було б не таким виразним без Національного художнього музею, без стрімкого костелу Святого Миколая, без легендарного «Будинку з химерами». Своєю творчістю Владислав Городецький накреслив у вітчизняній архітектурі чітку лінію справді європейського містобудування.

Костел, який споруджували майже десять років, у 1909 р. було завершено і передано католицькій громаді Києва. Нині його використовують не лише за прямим призначенням. Кияни знають його ще й як Будинок органної музики, бо там часто проводять концерти класичної музики за участю найкращих співаків і музикантів.

У 1890-х рр. по вулиці Ярославів Вал за проектом Городецького було споруджено караїмську кенасу (раніше тут розташовувався київський Будинок актора). І знову архітектор активно скористався найновішими на той час технічним досягненнями — приміщення було обладнано електричним освітленням, водяним опаленням, вентиляцією.

Будинок з химерами та трапезна в цьому будинку. З 1903 р. в будинку жив сам архітектор Городецький

Та найбільшу славу принесла Городецькому найоригінальніша споруда ХХ ст. у Києві – власний прибутковий будинок. Архітектор звів його по вулиці Банковій, 10 у стилі модерн у 1901–1903 рр. «Будинок з химерами», як його називають у народі, давно вже став місцевою пам’яткою. Легенди супроводжують цю будівлю майже з дня її спорудження. Найпоширеніша з них – зворушлива розповідь про улюблену доньку архітектора, яка нібито загинула у морських хвилях. Тоді невтішний батько вирішив спорудити цей прекрасний дім, який символізує підводне царство. Образи, навіяні мисливськими подорожами, поєднані з елементами класики. Розташований на стрімкому крутосхилі й тому – на три поверхи з вулиці і на шість – із двору, розкритий на всі чотири боки різними асиметричними фасадами, будинок Городецького вражає уяву кожного, хто його бачить. Справжній зоопарк прикрасив фасади будинку на Банковій: голови слонів і носорогів, ящірки та жаби, пітон і крокодил, пантера й орли, нарешті величезні квітки латаття, казкові риби, косулі й русалки в ретельно й дотепно продуманих та не менш майстерно виконаних композиціях створили незабутній фантастичний образ будинку-казки. Архітектор гідно оцінив можливості нового на той час будівельного матеріалу — цементу, який називали тоді «штучним каменем». Владислав Городецький більшу частину архітектурних споруд у Києві втілив у цьому матеріалі. Тут було використано ще одну будівельну новинку – залізобетон.

Владислав Владиславович, людина вихована й інтелігентна, швидко ввійшов до кола київської еліти. Був він у постійному русі: то виїздив за кордон, щоб узяти участь у змаганнях зі стрільби, і рідко повертався без призу, то взагалі вирушав у далекі мандри, аж до Африки, щоб вполювати тигра чи носорога.

Непрості реалії змусили Городецького емігрувати 1920 р. до Польщі, де він продовжив архітектурну практику за рахунок американських інвестицій в розбудову міського господарства розореної війною країни. 1928 р. та сама американська компанія запросила Городецького на посаду головного архітектора синдикату зі спорудження перських залізниць. Там, у далекому Тегерані, вже літньою людиною, Владислав Городецький спорудив залізничний вокзал, палац для шаха, спроектував готель.

А захопленням усього його життя були стрілецькі змагання та полювання. Почалося все з проектування стрілецького тиру в садибі «Товариства розмноження мисливських і промислових тварин та правильного полювання» поблизу Лук’янівського цвинтаря. Усі проектні роботи архітектор виконав безплатно в подарунок київським мисливцям.

Архітектор Городецький з трофеями

В. Городецький швидко увійшов у мисливське товариство. Він був членом мисливських товариств і стрілецьких клубів Російської імперії, Великої Британії, Франції, Італії, Польщі. На складах київського купця і підприємця Йосипа Марра, з донькою якого Корнелією Владислав Городецький одружився в 1896 р., що були по вулиці Кирилівській, у вихідні зять і тесть відстрілювали пацюків. Городецький так натренувався стріляти, що не багатьом вдавалося перемогти його у стрільбі по рухомих мішенях. Він був одним із найкращих стрільців у Європі та неодноразово перемагав у турнірах, де призовий фонд іноді становив близько 20 тисяч.

Полювання захопило вмілого архітектора. Влітку він утікав із міста на Дніпро або на плавучу дачу, або куди-небудь у дніпровські плавні, на береги Прип’яті чи Десни, або в угіддя до Юзефа Потоцького, з яким дружив ще з юних літ. Пізніше, будучи фінансово спроможним, Городецький виїздив на полювання до Сибіру, на Алтай, Кавказ, до Середньої Азії, Персії, Афганістану. Привезені з мандрів екзотичні експонати архітектор дарував Музею Товариства правильного полювання, який розташовувався на Хрещатику, а живих тварин – зоопарку.

У 1911 р. Владислав Городецький у супроводі двох членів Київського мисливського товариства та 140 осіб обслуги вирушив до Африки на сафарі. Загальна кількість мисливських трофеїв, добутих під час цього тривалого полювання така: тварин – 216, птахів – 127, а плазунів, дрібних гризунів тощо – 63.

Про своє захоплення полюванням та про пригоди він написав книжку «У джунглях Африки. Щоденник мисливця», яка побачила світ у 1914 р. Двомісячне полювання зодчий описав у книжці, яку видав власним коштом і сам її оригінально проілюстрував. В. Городецький навіть сам зробив обкладинку зі шкіри добутого ним звіра.

Книжку було написано російською мовою, а 2012 р. київське видавництво «Золоті Ворота» надрукувало переклад українською. Минуло сторіччя, проте африканське сафарі, описане у книжці Владиславом Городецьким, й донині захоплює мисливців.

Помер Владислав Городецький 1930 р. Його поховали на одному з цвинтарів Тегерану. Свого часу представники української держави на офіційному рівні зверталися до очільників Ірану з проханням надати дозвіл на перепоховання праху архітектора. На жаль, влада Ірану відмовила категорично: «В. Городецький похований в іранській землі, він розчинився у ній і став її часткою. А землю Ірану ми не віддаємо нікому».

Навесні 2004 р. у столичному Пасажі, де полюбляв бувати відомий архітектор, встановили йому бронзову скульптурну композицію. Видатний зодчий, зображений сидячим за столиком вуличного кафе, тримає у правиці філіжанку кави. Не випадково на столику лежить і книжка з написом «В. Городецький. У джунглях Африки. Щоденник мисливця». Біля столу, за яким сидить Городецький, стоїть порожній стілець: ніби запрошує відвідувачів приєднатися до архітектора. У середмісті Києва є вулиця, що носить ім’я видатного архітектора. Співвітчизники не забувають видатного будівничого, адже талант Владислава Городецького живе в його архітектурних творіннях.