24/05/2012
0Парфен Ткачук (на фото) домігся скасування незаконної постанови прикордонної служби
Згадався випадок, який трапився років п'ятнадцять тому. У листі в редакцію сповіщалось, що житель села Вет ли Любешівського району Парфен Ткачук привласнив десять кубометрів деревини. І це не був рядовий злодюжка, а сам лісничий Білоозерського держлісгоспу. Кореспонденту потрібно було викрити зловживання та затаврувати посадовця.
Непоказна сільська хата лісничого трохи мене розчарувала. Але, може, це лише для прикриття, а насправді господар десь вивершує теремок не згірший, ніж ті, що будують митники? Однак щира розмова з Парфеном Ткачуком, бесіда з його безпосереднім керівництвом, а також невдалі спроби відшукати автора «сигналу» показали, що це лише наклеп на чесну людину.
Анонімка несподівано допомогла лісничому поправити господарку. Завдяки пильній увазі до його домівки начальство зробило висновок: «До тебе в хату не можна зайти». І на Парфена Ткачука посипались блага. Він потім повідомив кореспонденту приємну новину: «Зайшов до головного лісничого — той виписав мені п'ять кубометрів лісу, побував у головного інженера — додалося ще п'ять, а директор виділив аж десять».
Торік полковник-прикордонник перевіряв його скаргу і у відповідь на слова Ткачука, що він прожив чесно свої роки, сказав: «Я бачу…». Мабуть, він теж зрозумів, що, судячи зі скромних домашніх надбань Парфена Парфиловича, колись це був нетиповий розпорядник лісових багатств.
36 років Парфен Ткачук доглядав та охороняв державний ліс, посадив саджанці на тисячі гектарах, нагороджений нагрудним знаком за бездоганну службу. Був господарем на восьми тисячах зелених гектарів, а це 69 кварталів, а ще — грозою для браконьєрів, злодіїв. Тричі Парфена Ткачука за радянської влади звільняли з посади з формулюванням, що він не розуміє політики партії та уряду. І все ж лісничий добивався поновлення на роботі, бо був справедливий до людей. Адже фактично причиною звільнення було те, що Ткачук впіймав на браконьєрстві прокурора, а згодом — керівника служби КДБ у районі. Такою «незручною» людиною він, схоже, залишається і на пенсії, бо нікому не догоджає, має свою принципову позицію. А в такому випадку ворогів не оберешся. Нічим іншим, як бажанням «насолити» поважній людині, не можна пояснити прикру поведінку прикордонників.
Парфен Парфилович з дружиною Ганною Іванівною та двома малолітніми онуками автомобілем по дорозі заїхали на узлісся лісу біля рідного села. Це було торік на свято Трійці, родина збиралася відзначити день народження Ганни Іванівни. Вирішили назбирати лисичок, які щойно з'явилися в лісі.
За 12 кілометрів від кордону з Білоруссю, за 300 метрів від двох ветлівських хат, в одній з яких проживає депутат районної ради Михайло Кирилюк, Парфена Ткачука зупинив дільничний інспектор прикордонного поста «Ветли» Роман Зусько. І хоч прикордонник знав його в обличчя, все ж почав вимагати паспорт. Навіть, якщо формально це конче було необхідно, то пильний страж порядку міг попередити ветерана і відпустити. Однак він викликав підмогу. Згодом кореспонденту Парфен Парфилович детально розповів про подальші події, коли прибула група захоплення в камуфляжній формі. Ось як це було:
— У цей час підійшла моя жінка з пакетиком лисичок та онуки. Діти перелякалися, почали плакати, а начальник прикордонного поста «Ветли» капітан Щербань кричав, що ми злісні порушники кордону. Я сказав: «Не лякайте дітей, я поїду на заставу і куди завгодно». На заставі хлопці, які мене добре знають, посміхалися: «А що, і ви попалися?». Я своєї вини не визнав. Постанову про порушення начальник поста склав без моєї участі і переслав поштою через п'ять днів. Він наклав на мене адміністративне стягнення у вигляді штрафу 17 гривень.
Парфен Ткачук обурився, що з Білоруссю навіть немає демаркації кордону, ніяких поблизу не видно попереджувальних знаків — прикордонна смуга в межах п'яти кілометрів, тут же, де він був затриманий, обробляють селяни поля з картоплею… Невже місія прикордонників полягає в тому, щоб виловлювати і карати грибників, ягідників, які не завжди мають документи при собі?
Про цей абсурдний вчинок прикордонників, який, перш за все, був неетичний із морального боку (адже їхнє завдання — налагоджувати добрі стосунки з місцевим населенням), довелося розповісти в матеріалі «Порушники» кордону для звітів прикордонників?» («Волинь-нова», 23 липня 2011 року). Ефект від сатиричної публікації був неочікуваний. Прикордонні чини атакували кабінет головного редактора і висловлювали претензії, що некомпетентний журналіст дискредитує елітне військо, яке виконує свій обов'язок. Тобто, справедливо затримано любешівських дідуся й бабусю без паспортів «на території Ветлівської сільської ради у межах прикордонної смуги». Щоправда, кореспондента не посадили на гауптвахту, не дали наряд поза чергою.
Здивувала ветлівський сільський голова Любов Павлік, котра зателефонувала в редакцію із трагічними нотками в голосі і попередила, що свідки, про яких йшлося в матеріалі, кажуть, що не зустрічалися з кореспондентом, люди обурені, доведеться писати спростування. Словом, інших аборигенів не відловлюють, бо вони не порушують кордон, один такий Ткачук знайшовся, недисциплінований. А ще з сумом попередила, що люди відмовляються через ту ганебну статтю передплачувати «Волинь». Щоправда, спростування так і не надійшло в газету.
Нещодавно я поцікавився, чи ще залишилися наші передплатники у Ветлах. З'ясувалося, що не все так погано, як пророкувала сільський голова. У 2011 році передплатників було 217, тепер — 233, причому це наші «стійкі» читачі, бо зі своїх невеликих статків оплатили передплату газети на півріччя і рік. Щира вдячність їм за увагу до нашої праці.
Я думаю, що будь-який інший пенсіонер сплатив би ті 17 гривень і надалі обходив би прикордонний пост десятою дорогою. Але тільки не шановний Парфен Парфилович, який справедливо вирішив, що таке вибіркове, для «галочки» покарання його ганьбить. Я міг би довго перераховувати, скільки добродій Ткачук отримав на свої заяви відписок із прокуратури району та області, від різних чинів із Держприкордонслужби України. Навіть голова цієї служби Микола Литвин йому дорікнув, що (цитую — О.Н.) «Державний кордон України в межах прикордонного поста «Ветли» позначений інформаційними знаками «Увага! Державний кордон — проїзд заборонено (усього 51 знак)», а пан Ткачук цього не помітив. А як ті знаки міг помітити пан Ткачук, якщо вони знаходяться за кілометр від кордону? А сім'ю було затримано за 12 кілометрів?.. «Мною прийнято рішення про припинення розгляду ваших звернень із зазначених питань», — написав, як відрізав, генерал. Інший би сказав: «Мотузкою обух не переб'єш». Тільки не селянин із Ветл. Його не задовольнило повідомлення з прокуратури області, що «начальник відділу прикордонної служби «Дольськ» Луцького прикордонного загону Войцехівський С.В., начальник прикордонного поста «Ветли» Щербань В.В. та дільничний інспектор Зусько Р.М. притягнуті до дисциплінарної відповідальності за послаблення профілактичної роботи з населенням… Щербань В.В. звільнився з прикордонних військ, а Зусько Р.М. переведений на інше місце роботи».
Як кажуть, крапля камінь точить. І ось нарешті перший заступник прокурора області Володимир Троц 23 квітня 2012 року письмово сповістив П.П. Ткачука, що «доказів його вини недостатньо» і прокуратурою області опротестовано постанову начальника прикордонного поста «Ветли» Щербаня від 13.06.2011 року». Як бачимо, для прийняття справедливого рішення знадобилося 10 місяців. Це сталося після звернення зі скаргою Ткачука в Генеральну прокуратуру України. Начальник Луцького прикордонного загону підполковник О.В. Білюк скасував постанову про притягнення до адмінвідповідальності П.П. Ткачука. Очевидно, це потрібно було зробити відразу, вибачившись перед шанованою людиною за недостойну поведінку та незрозумілу прискіпливість у ситуації, яка того не потребувала. Але, як завжди, спрацював механізм захисту честі мундира і чиновницька байдужість до маленької людини.
До речі, в той період Парфен Ткачук став свідком, як прикордонники поста виливали фекалії в лісі неподалік того місця, де була проведена операція по відлову його сім'ї. Він навіть зробив знімок автомобіля у той час, коли «удобрювали» сосни. Однак державна екологічна служба в області не зреагувала на його повідомлення. А голова Держприкордонслужби М.М. Литвин повідомив, що «правомірність проведення асенізаторських робіт… підтверджено дозволом, виданим Ветлівською сільською радою». Невже сільрада могла дозволити забруднення природного середовища в лісі там, де люди збирають гриби і ягоди? До речі, там же, як каже Парфен Ткачук, знаходиться скотомогильник, який непозначений знаками і необгороджений. Щось тут писарі, які готували відповідь Парфену Парфиловичу, наплутали. Однак, думається, такий доскіпливий охоронець природи, як Парфен Ткачук, доведе, що «асенізаторством» не слід займатися під соснами.
Наразі Парфен Ткачук у листі до редакції пише, що тепер прикордонники виконують свої прямі обов'язки — виявляють контрабандистів, а не відловлюють селян — для галочки. І цього року на День Перемоги керівник поста і його підлеглі були разом із селянами на урочистостях на відміну від своїх попередників. Парфен Парфилович, так би мовити, підбив підсумки: «Дякую колективу шанованої газети, кореспонденту за підтримку ветерана праці, дитини війни. Щира вдячність усім, хто з розумінням поставився до розгляду моєї скарги».
