Педагогічний прийом

Методики та засоби формування позитивного сприйняття мисливства в суспільстві.

На мою думку, задля того, щоб виграти війну за право полювання, що триває між українськими мисливцями та усіма тими, кого можна назвати «антимисливці», потрібно схилити на свій бік суспільну думку.

Формування позитивного образу мисливця у головах дорослих людей – надзвичайно складне завдання. Його потрібно вирішувати, але діло тут просувається дуже погано, бо у дорослої людини вже сформований певний світогляд, особиста думка. А от розум дитини ще не встигли зіпсувати брехливою пропагандою, тому недарма у педагогіці його порівнюють із пластичною глиною, з якої можна зліпити будь-що. Це підтверджує досвід мисливців США, Німеччини, Польщі. Навіть у Великобританії, де веганів, антимисливців та іншої «зарази» розвелося чи не більше, ніж у будь-якій країні, такий підхід дозволяє мисливцям утримувати свої позиції. Ось тому я і вирішив рухатись у цьому напрямку, звісно, не залишаючи роботи і з дорослими. Тим більше, що за освітою я педагог. Тут, як кажуть, і карти в руки.

Діти набагато краще засвоюють будь-яку інформацію тоді, коли вона подається в ігровій формі. Це один із педагогічних прийомів. Минулого літа я самотужки із залученням ЗМІ спробував провести невеличкий захід для однокласників своєї доньки. Так сталося, що брали участь не лише другокласники, але й діти старшого віку. Найцікавіше, що переважна більшість учасників – дівчатка. Захід пройшов з успіхом. І про нього, до речі, вже писалося на сторінках нашого часопису. І от восени ГС «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь» запропонувала мені допомогу в організації ще одного дитячого заходу. Я погодився й розробив сценарій, за яким можна водночас привернути увагу дітей (а разом з тим і їх батьків) до полювання, познайомити їх з природою рідного краю, національним фольклором (звісно, з тим його розділом, що так або інакше стосується полювання), а також просто провести вільний час на свіжому повітрі, взяти участь у конкурсах, іграх тощо.

Окрім сценарію, запланований захід потребував деякого реквізиту. Щось я виготовляв власноруч (наприклад, «томагавки» із кісток, що мали б розповісти дітям про знаряддя праці та полювання древніх людей), а щось довелося купувати. Місцем проведення я обрав закритий кар’єр, що вже кілька років слугує місцем відпочинку місцевих мешканців. Тут дуже красиво, безпечно, а також є можливість зустріти фазанів і лисицю. На підготовку та транспортні витрати пішли кошти, що були надані Асоціацією. Як і минулого разу, було запрошено представників місцевого телеканалу. Хоча толку з них було, як виявилося, небагато. Втім, про це трохи пізніше.

На захід було запрошено дітей другого класу середньої школи (віком 7–8 років). Також приєдналося кілька дітей трохи старшого віку. На жаль, всі запрошені не змогли взяти участь і загальна кількість учасників становила 15 дітей. Присутніми були і батьки. Захід проводився у позаурочний час, що дуже важливо, так як в іншому випадку псевдозахисники тварин, антимисливці могли б висунути нам звинувачення у порушенні Закону про тваринний світ (тієї її статті, яка забороняє пропаганду мисливства у навчальних закладах). І хоча за своїм змістом захід жодним чином не пропагував мисливство, наші вороги за допомогою запроданців зі ЗМІ все одно зробили б нам чорний піар. Але ближче до діла.

Після невеличкої вступної промови представника Асоціації – Володимира Яковлєва – я розповів дітям про те, як древні люди, що населяли території сучасної України, добували собі їжу, з чого робили одяг, деякі знаряддя праці і продемонстрував «знаряддя полювання». Їх я виробив із коров’ячих кісток – половинок нижньої щелепи та хребців, насаджених на палиці. Моя дружина розмалювала щелепи сюжетами з давнього полювання (на кшталт наскельних малюнків). Вийшло щось на зразок томагавків. Дітлахи намалювали на підготовлених дошках «мішені». За задумом то мали бути морди хижаків, але вийшли вони веселими та мультяшними, що не завадило дітям азартно жбурляти в них «томагавки». Ця частина заходу пройшла надзвичайно весело, сподобалось навіть присутнім батькам, більшість з яких – мами. Але, на жаль, саме це стало причиною того, що сюжет так і не вийшов на телебаченні.

Як мені пояснили, головний редактор вважає неприпустимим і шокуючим те, що діти «граються кістками тварин». Мовляв, це може травмувати дитячу психіку. А от психіка самих учасників заходу аж ніяк не постраждала. Більш того, я сам бачив, як дві дівчинки намагалися витягти кілька зубів зі щелепи, щоб взяти їх собі на згадку. Окрім цього, інша дівчинка з надією у голосі спитала в мене, чи будемо ми сьогодні полювати по-справжньому. Ви можете не вірити, але це було дійсно так.

Зрозуміло, що полювання не було. Замість цього я провів дітям невеличку екскурсію, впродовж якої знайомив їх із лікарськими рослинами та місцем мешкання фазанів. Все це було по дорозі на зустріч із Лісовим Дідом (його, до речі, зіграв мій старший син).І ось вона – зустріч.

Поблизу потріскуючого вогнища на колоді сидів Лісовий Дід, вдягнений у старий плащ-намет із капюшоном. Діти підійшли, привіталися, а Дід почав загадувати їм загадки та пригощати цукерками. Після загадок, Дід запропонував дітям прикрасити скелі малюнками тварин. Так розпочався останній етап заходу. Точніше кажучи, передостанній. Бо останнім етапом можна вважати вручення подарунків – футболок із логотипом Асоціації. Ця почесна участь випала Анатолію Шостаку. Після цього діти з батьками лишилися поблизу вогнища, щоб підсмажити картоплю тощо.

Що ж стосується телевізійників, то відзнятий матеріал, який не вийшов в ефір, вони передали мені для монтажу власного ролика. Я змонтував і передав його Асоціації для користування та розповсюдження.

Упевнений, що подібні заходи мають проводитись усюди, мисливці повинні всіма силами популяризувати себе у ЗМІ. Так ми не лише завоюємо прихильників серед підростаючого покоління, але й хоча б частково переб’ємо хвилю того бруду, що ллють на нас антимисливці. Тож закликаю всіх небайдужих приєднуватись і проводити подібні заходи якомога частіше.