Флоридський Едем 

Портрет людини з рушницею за океаном.

Я завжди поважав американців за їхнє ставлення та схильність до полювання. Ніяких суперечок: бути чи не бути полюванню. Численні осередки «зелених» навіть не помишляють у цій країні задавати так питання. Полювання – це загальнонаціональне надбання і ДУХОВНА цінність американського народу!

Америка була завойована рушницею і капканом, і першими з європейців, хто підкоряв дикий захід, були мисливці. Потім вже за ними йшли торговці, скотарі та інший поселенський люд. Це, безсумнівно, наклало відбиток на характер нації в цілому. В одному з законодавчих документів США написано: «Полювання є засобом оздоровлення нації і підтримки духу дослідника в кожного громадянина США». На відміну від європейського полювання (я маю на увазі Західну Європу) з її традиціями, великою кількістю вольєрної дичини, комфортом, єгерями-стюардами, невеликими, але інтенсивними мисливськими господарствами, американський мисливець воліє полювати в абсолютно диких і малодоступних місцях з парою-трійкою товаришів або поодинці. Благо, дістатися до Канади або на Аляску не становить особливих труднощів для американця, матеріальний рівень життя – дозволяє. Звичайно, і в Америці є «спортсмени». Вони вправляються в стрільбі по вольєрних фазанах та напівдомашніх куріпках, вирощених саме для такого «полювання». Але справжній мисливець цього дійства категорично не сприймає: «Це все одно, що бити домашніх курей у себе на фермі!». Ну, а мисливець на кшталт «випити і закусити» – фігура інтернаціональна!

Та, незважаючи на все розмаїття та доступність полювання для кожного громадянина, американські мисливці, уявіть собі, борються за свої утиснуті, за їхнім розумінням, права! Мені довелося поспостерігати за пристрастями, які вирували в одному з чатів сайту любителів соколиного полювання США. Я був вельми здивований, коли дізнався перелік вимог і умов для отримання права на полювання з ловецьким птахом. По-перше, потрібно рік займатися в спеціальному навчальному центрі, де досвідчений соколятник навчить вас (природно не безкоштовно, а за суму, зазвичай, з трьома нулями) всіх премудростей цього ремесла. Тут же, надавши купу довідок, ви отримаєте свого птаха, звичайно, сплативши його вартість. Після цього можете вирушати на полювання (викупивши ліцензію і в певну пору року) але … в супроводі того ж інструктора-наставника. Впродовж трьох років він буде вашою тінню. І тільки після закінчення цього терміну ви отримуєте право самостійно полювати. Є від чого завити по-вовчому любителю полювання з хижими птахами і законослухняному американцеві. Цікаво, а багато б із наших мисливців змогли витримати подібну екзекуцію і довести свою відданість улюбленій справі? Боронь, Боже, щоб чиновники від полювання зрозуміли мене буквально і сприйняли цю інформацію як заклик до дії. Янки-соколятники критикують і обурюються такими правилами, але … такий закон штату, а букву закону, як казав безсмертний Остап Ібрагімович, потрібно шанувати. І шанують, і займаються соколиним полюванням, і літають для цього спеціально на Гаїті, тому що там, бачте, можна полювати цілий рік і не платити за ліцензію.

Інший, на перший погляд, казусний закон – закон який забороняє підбирати молодняк дичини (що, безсумнівно, правильно), залишати вдома і надавати допомогу пораненим диким тваринам, якщо у вас немає диплома ветеринара. З одного боку, це може бути і правильно, але з іншого – сумно було читати розповідь фермера – жителя півдня про те, як він знайшов червоного яструба, який заплутався у телефонних дротах. Птах перебував у цьому стані вже кілька днів і був, природно, напівживий. Взагалі яструба врятувати ще можна було, але будучи законослухняним громадянином, фермер, який не мав ветеринарного диплома та не бажаючи витрачатися, звертаючись до ветлікаря, зі співчуття до птаха просто застрелив його. Адже закон стріляти яструбів у цю пору року не забороняє.

Але якщо ви раптом все-таки в Америці зважитеся піти за стопами доктора Айболита, то для цього вам знадобитися всього лише 500 000 доларів. Ця сума є тим мінімумом, який дозволить, на думку місцевої влади, забезпечити опікуваних вами хворих або постраждалих тварин гідним лікуванням та проживанням. Сюди входить обслуговуючий персонал, приміщення, вольєри, харчування і багато чого іншого. І таких реабілітаційних центрів в Америці сотні. Фото одного з таких у Флориді надіслали мої знайомі. Центр постійно відкритий для відвідувачів і увагою останніх не обділений. Якась суміш уроків гуманізму і шоу, чисто на американський кшталт. Батько в захваті годує з десятирічним сином качок, не менш захоплено і азартно восени буде навчати сина азам полювання на тих же качок. І в цьому нема нічого протиприродного. Більше того, нема нічого більш природного і коли батько навчає сина добувати дичину. Які б віяння думок та філософії не витали в сучасному суспільстві, яка б мода і нові погляди на світ речей не хвилював соціум, навчання батьком сина мисливських навичок – один із основних законів природи з незапам’ятних часів. І в країні, що дала світові таких письменників-натуралістів як: Е. Сеттон-Томпсон, Джек Лондон, Сат Ок (Сіра Сова), це прекрасно розуміють і шанують полювання як культурне надбання і як заняття гідне кожного справжнього американця. А на полюванні вони добре знаються і, як на мене, розуміють його сутність.

З цього аж ніяк не випливає, що ми повинні сліпо копіювати те, що вони роблять. У нас зовсім різні країни, люди, умови життя, менталітет. У нас своє полювання. Краще чи гірше – інше питання, але своє. З притаманними традиціями, колоритом і проблемами. Але, незважаючи на те, що ми різні, – полювання нас об’єднує. А мисливці, принаймні ті, які по-справжньому віддані цій пристрасті, вони всі однієї крові. Моляться одним і тим же мисливським божкам і по-своєму дивляться на світ. І не важливо, де вони полюють, у болотах Флориди чи на Поліських річках, причетність до цього древнього ремесла дає привід з повною впевненістю назвати їх щасливими людьми.