18/04/2012
0Сайт сегодня мы пополним только вечром, поэтому в качестве компенсации размещаем ряд проблемных статей, поданных на конкурс проводимый программой ФЛЕГ и Телекритикой М.П.
За даними Держлісагентства, 15,4% від площі України займають ліси, що перебувають переважно в користуванні підприємств Держлісагентства (68% від загальної площі лісів), на яких, відповідно, ведеться господарство згідно норм та правил, установлених лісовим законодавством (див. про це: Лісове господарство України. Державний комітет лісового господарства України. – К.: ВД «Екоінформ». 2010. – 64 с.).Водночас, ліси в Україні складають переважну більшість площ, що перебувають у природному або наближеному до природного стані. Решту таких земель, на яких можливе існування зонального природного біорізноманіття, складають водні об'єкти, заболочені ділянки та меліоративні системи, степові ділянки (близько 3% від зони свого колишнього поширення), землі, вкриті каменистими та піщаними ґрунтами, а також виходи порід. Більшість цих земель, за винятком водних об'єктів, вважається невгіддями (Парнікоза І.Ю. Збереження українського степу: що можна зробити вже сьогодні? // Раритетна теріофауна та її охорона / За ред. І. Загороднюка. – Луганськ, 2008 – С. 53-62 (Серія: Праці Теріологічної школи. Випуск 9). Таким чином, більшість територій у межах України, на яких у принципі має здійснюватися охорона біорізноманіття, є лісами.
Чинне природоохоронне законодавство чітко вказує на необхідність охорони біорізноманіття і в першу чергу – рідкісних видів та середовища їхнього існування. Так, ЗУ «Про Червону книгу України» (ст. 11) каже, що: «Охорона об'єктів Червоної книги України забезпечується шляхом: (…) урахування вимог щодо їх охорони під час розроблення нормативно-правових актів; (…) пріоритетного створення заповідників, інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також екологічної мережі на територіях, де перебувають (зростають) об'єкти Червоної книги України, та на шляхах міграції рідкісних і таких, що перебувають (…) урахування спеціальних вимог щодо охорони об'єктів Червоної книги України під час розміщення продуктивних сил, вирішення питань відведення земельних ділянок, розроблення проектної та проектно-планувальної документації, проведення екологічної експертизи (…)».
Ст. 6 Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція) зобов'язує Україну виконувати таку норму: «Кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення особливої охорони видів дикої фауни, зазначених у додатку II. Стосовно цих видів, зокрема, забороняється таке: a) всі форми (…) навмисного знищення; b) навмисне зашкодження місцям виведення потомства або відпочинку чи їхнє знищення; c) навмисне порушення спокою дикої фауни, особливо у період виведення та вирощування потомства і зимівлі, якщо таке порушення є істотним з точки зору цілей цієї Конвенції (…)».
Близько 60% видів рослин та 50% видів тварин, занесених до Червоної книги України, є видами лісовими. Така ситуація складається і з іншими охоронними списками (регіональні охоронні списки, міжнародні угоди та конвенції). Відповідно, індивідуальні умови охорони всіх цих видів слід враховувати при веденні лісового господарства та їх має бути передбачено у лісовому законодавстві.
1. Ба більше: природних лісів, які є основними місцями концентрації раритетного біорізноманіття, в Україні лишається не більше 10%,тож в окремих ділянках земель держлісфонду актуальність охорони біорізноманіття зростає. Аналіз доповіді Попкова «Рубки лісу в Україні: практика, теорія, проблеми» малює чітку картину: нинішня лісогосподарська практика не дає жодних шансів збереженню старовікових лісів, а тим більше – накопиченню в лісі мертвої деревини й дуплистих дерев. Причина цього – домінування різних типів санітарних рубок, під час яких під виглядом масового «необхідного» знесення уражених дерев здійснюються й рубки ділової деревини. При цьому, саме старовікові природні ліси та окремі дуплисті й загиблі дерева є основою потенціалу біорізноманніття лісу (детальніше про це див. роботи: Мертва деревина – живі ліси. Важливість старовікових дерев і мертвої деревини для збереження біорізноманіття. – WWF Report. – 2004. – 15c.; Влащенко А.С. Вплив лісогосподарської діяльності на кажанів та їх охорона в лісах України (на прикладі НПП «Гомільшанські ліси») // Заповідна справа в Україні. – Т.16. – Вип.1. -2010. – С.44-50; Ежи М. Гутовски и др. Зачем лесу – мертвая древесина? – Свебодин: Издательство «Клуба натуралистов», 2003. – 45с.).
Досліджуючи видові нариси Червоної книги України (2009), в багатьох із них бачимо вказівки на нерозривний зв'язок охорони даних видів і ведення лісового господарства в розділах «Причини зміни чисельності» та «Заходи охорони» нарисів. Так, найбільш вразливою групою тварин Європи та найбільш залежною від бездумної лісогосподарської діяльності є кажани. Всі види кажанів охороняються Червоною книгою України, Бернською конвенцією та угодою про охорону кажанів Європи. З нарисів Червоної книги для таких видів як Нічниця довговуха, Нічниця Брандта, Нічниця вусата, Вухань звичайний, Вухань австрійський, Широковух європейський, Вечірниця руда, Вечірниця велетенська, Нетопир звичайний, Нетопир-карлик та Нетопир Натузіуса читаємо: «Чисельність i причини її зміни: скорочення площі лісів і масштабні санітарні рубки, спрямовані на зниження частки дуплистих дерев та омолодження лісів, використання пестицидів у лісовому господарстві», «Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Необхідно посилити контроль за дотриманням вимог щодо залишення дуплястих дерев під час лісогосподарських робіт. Ефективна охорона може бути досягнута при створенні великих заповідних масивів у зоні мішаних лісів та охороні природних сховищ. Для охорони популяцій важливим є заборона господарських робіт у місцях поселення виводкових колоній з травня до вересня».
Виходячи зі сказаного вище, лісогосподарська діяльність (як рубки, так і посадка лісу) є одним із найсуттєвіших факторів впливу на біорізноманіття в Україні. Основними типами такого впливу лісового господарства є рубки головного користування, санітарні рубки, лісорозведення, вивезення мертвої деревини та мисливство. Є й окремі випадки негативного впливу лісівничих заходів на рідкісні види. Так, окремою галуззю лісівничої науки є розробка способів винищення дерновинних злаків інших степових рослин, що з точки зору лісорозведення є суттєвою перешкодою лісорозведенню в степу. А тим часом близько третини всіх видів, методики знищення яких розробляються лісівниками, занесено до Червоної книги України. Законодавство, як відомо, встановлює відповідальність за знищення видів Червоної книги. Тож, лісогосподарські заходи, що призводять до цього, порушують чинне законодавство й не повинні здійснюватися.
Будь-яка лісогосподарська діяльність, окрім санітарних рубок (про що детально розповідається в статті М. Попкова) здійснюється планово, згідно матеріалів лісовпорядкування. Відповідно до ст. 45 ЛКУ, «лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України».
Відповідно до ч. 9 ст. 46 ЛКУ, «лісовпорядкування передбачає: (…) виявлення типових та унікальних природних комплексів, місць зростання та оселення рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу і підлягають заповіданню, включенню до екологічної мережі». Результати виявлення таких видів теоретично має бути зосереджено в державному лісовому кадастрі (гл. 9 ЛКУ). Втім, нині цей документ не ведеться.
Громадські природоохоронні організації та науковці-біологи неодноразово стикалися з потребою у відомостях про місцеперебування рідкісних видів флори й фауни в лісах. Існує багато різнопланових потреб мати доступ до такої інформації – від вивчення окремих видів та моніторингу біорізноманіття до підготовки обґрунтувань необхідності надання певним територіям природно-заповідного статусу. Крім того, інформація про поширення рідкісних видів може допомогти природоохоронцям не припустити шкідливих для біорізноманіття лісогосподарських заходів. Можливо, саме через це працівники лісової галузі вважають таку інформацію шкідливою для їхньої діяльності, а отже не сприяють ані її збиранню, ані поширенню.
За неможливості отримати таку інформацію з Державного лісового кадастру (за фактом її відсутності), ми прагнули отримати такі відомості безпосередньо з першоджерела – матеріалів лісовпорядкування. Лише матеріали лісовпорядкування, під час якого виділяється структура лісових насаджень, є достовірним джерелом інформації про конфігурацію територій природно-заповідного фонду, розташованих на землях держлісфонду. Це викликано тим, що під час лісовпорядкування формується номінальна структура лісів (поділ на квартали й виділи), до яких зазвичай прив'язують обриси природно-заповідних територій.
Натомість, як нам стало відомо, матеріали лісовпорядкування в структурі Держлісагентства є конфіденційною інформацією, якій присвоюється гриф «Для спеціального користування». Наказ Державного комітету лісового господарства України, яким затверджено таку норму, досі не скасовано (див. про це тут: Ежи М. Гутовски и др. Зачем лесу – мертвая древесина? – Свебодин: Изд. «Клуба натуралистов», 2003. – 45с.).
Не маючи можливості ознайомитися з необхідними нам відомостями, ми спробували відстежити сам процес урахування біорізноманіття при лісовпорядкуванні, що декларується у ст. 46 ЛКУ. Вже перші результати дослідження дали нам чітко зрозуміти, що в реальності ця норма законодавства не виконується взагалі. Ба більше, про це нас прямо повідомили посадовці ДКЛГ.
Так, у листі №331 від 27.02.2010 начальник Миколаївського обласного управління лісового і мисливського господарства П.М. Паламарюк повідомляє, що (цитуємо дослівно) «виявлення місця видів рослин, за виключенням деревно-чагарникових, та тварин, включених до Червоної книги України, згідно із Законом України "Про Червону книгу України", в області є компетенція органів міністерства охорони навколишнього природного середовища…», «Як поінформували нас працівники Київської лісовпорядкувальної експедиції, роботи по п. 9. ст. 46 ЛКУ виконуються лише при наявності окремого замовника та фінансування та окремої угоди на виконання зазначених робіт. Тому що інструкція безперервного і базового впорядкування не передбачає в своєму переліку зазначених робіт».
Аналогічно, листом №02-07/691 від 26.02.10, заступник голови ДКЛГ М.Ведмідь повідомляє, що «Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об'єднання ВО "Укрдержліспроект" здійснює лісовпорядні роботи у всіх лісах України відповідно до встановленого порядку. Під час здійснення лісовпорядних робіт обов'язково враховується інформація щодо наявності на території , яка підлягає лісовпорядкуванню рідкісних, та таких що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного світу, занесених до ЧКУ. Зазначена інформація лісовпорядними організаціями включається до матеріалів лісовпорядкування на підставі кадастрів тваринного та рослинного світу». В жодному з відомих нам нормативних актів такої норми немає. Підстави для такої заяви з боку ДКЛГ відсутні.
Втім, нині про випадки звернення лісовпорядних підприємств до Інститутів зоології та ботаніки НАНУ з проханням надати дані Державних кадастрів тваринного та рослинного світу нам не відомо. Крім іншого, зазначені кадастри ведуться без прив'язки до структури лісових насаджень (у т.ч. через утаємничення матеріалів лісовпорядкування) і не можуть бути основою для лісовпорядкування. Навпаки, текст Положення про ДКЛГ містить уточнення щодо функцій Держкомлісгоспу щодо державного лісового кадастру, що визначені статтею 28 Лісового Кодексу України. Держкомлісгосп відповідно до покладених на нього завдань: (…) «6. Організовує ведення лісовпорядкування, обліку лісів, державного лісового кадастру та проведення моніторингу лісів, а також організовує роботу з упорядкування мисливських угідь, проводить моніторинг та веде державний кадастр мисливських тварин, що перебувають на території України». Згідно з положенням, Держкомлісгосп у складі управління мисливського господарства має спеціальний відділ моніторингу мисливських тварин, кінології та роботи з мисливцями. Але це єдиний передбачений законодавством підрозділ ДКЛГ, що мусить займатися питаннями біорізноманіття.
2. Окремої розмови заслуговує й «Технологічна інструкція по безперервному лісовпорядкуванню лісового фонду України» (10). Жодного слова ані про виявлення, ані про врахування питання біорізноманіття або рідкісних видів у Інструкції немає. Ба більше, саму Інструкцію не затверджено жодним нормативним актом. Крім того, ми дослідили й «Інструкцію з впорядкування лісового фонду України. Частину першу. Польові роботи». Цей документ також не затверджено нормативними актами та не містить згадок по біорізноманіття (див.: Технологічна інструкція по безперервному лісовпорядкуванню лісового фонду України. Ірпінь, «Укрдержліспроект», 1994).
Очевидно, що таке вільне трактування норм, закладених у Лісовий кодекс України, не є компетенцією посадовців Держлісагенства. Таким чином, виявлення (саме виявлення, а не просто врахування) рідкісних видів тварин і рослин має здійснюватися як невід'ємна частина лісовпорядкування, замовниками якого можуть бути лише підприємства лісової галузі. Реально ж порушення цієї норми ЛКУ і є першопричиною подальшого порушення природоохоронного законодавства при лісогосподарській діяльності.
Також для нашого дослідження є цікавим спільний наказ Мінприроди України та Держлісагенції від 24.12.2003 №185/210-А «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо режиму збереження лісових екосистем та територіях природно-заповідного фонду України різних категорій». З тексту цього наказу, який, між іншим, не лише не зареєстровано в Міністерстві юстиції, а і взагалі відсутній в інтернеті, стає зрозуміло, що навіть у спільних із Мінприроди документах Держкомлісгосп України не планує враховувати існування біорізноманіття як такого. Суха згадка про необхідність збереження рідкісних видів та «зеленокнижних» рослинних угруповань міститься у п. 2.4 Методичних рекомендацій. Затверджені цим наказом методичні рекомендації стосуються передусім деталізації умов проведення рубок в усіх категоріях природно-заповідного фонду України (з числа підпорядкованих лісовій галузі) і навіть у природних заповідниках (!). Так, у п. 2.3 йдеться про те, що лісогосподарські заходи в природних заповідниках можуть відбуватися на підставі проектів організації їх територій (що прямо суперечить ЗУ «Про ПЗФ») та матеріалів лісовпорядкування.
П. 3.1.1 Методичних рекомендацій регламентує загальні вимоги до природоохоронних та лісогосподарських заходів на землях ПЗФ. Зокрема, в пункті згадуються такі несумісні із природоохоронним законодавством поняття, як «заходи щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника (…) – рубки догляду, вибіркові санітарні рубки та суцільні санітарні рубки, рубки реконструкції малоцінних та прохідних деревостанів, ліквідація захаращеності»; «в окремих типах лісових формацій (…) природоохоронні заходи повинні здійснюватись ручними мотоагрегатами…». П. 3.14 регламентує необхідність проведення вибіркових рубок у стиглих та перестійних деревостанах. Кумедною є ще одна згадка про біорізноманіття – у п.3.2.1, що вказує серед переліку особливостей рубок догляду в лісових екосистемах «поєднання з іншими природоохоронними заходами: огороджуванням місць зростання цінних видів, надґрунтового вкриття, благоустроєм ділянки, садінням підліску або його видаленням».
Надалі в тексті Методичних рекомендацій також ідеться лише про умови проведення рубок, ліквідації захаращеності поновлення насаджень та «захист виготовленої деревини від шкідників та хвороб».
Варто зазначити, що в тексті Методичних рекомендацій бракує не лише посилань, а й сумісності з вимогами, передбаченими для функціонування окремих категорій ПЗФ Законом України Про ПЗФ та низкою нормативних актів Мінприроди. Натомість документ виявляється ідеально сумісним із Санітарними правилами в лісах України.
***
На превеликий жаль, охорона біологічного різноманіття і ведення лісового господарства в Україні наразі є двома різними планетами, чиї орбіти ніколи не перетинаються. ВГО «Національний екологічний центр України» та МБО «Екологія. Право. Людина» ініціюють створення ініціативної групи з підготовки змін до лісового законодавства, спрямованих на його адаптацію до охорони біорізноманіття.
