18/04/2012
0Цю статтю присвячено одній із, мабуть, найбільш незаслужено забутих проблем у політичних і громадських процесах щодо зміни клімату. Йдеться про роль степів у депонуванні парникових газів.
Переважну частину території України займають степова і лісостепова зони. При цьому цілинних степових ділянок залишилося не більше 1%. З цієї причини велика кількість степових видів тварин і рослин потрапили в списки Червоної книги України. Прив'язані до степових біотопів, ці види не можуть існувати в якомусь іншому місці. Залежать збереження степів 159 із 543 видів тварин і 276 із 826 видів рослин, включених до Червоної книги України. Степовий ландшафт гірше за решту представлений у складі природно-заповідного фонду України. Якщо уважно переглянути списки природно-заповідних територій, то навіть у степових областях більшість із них виявиться лісами, посадками, озерами або заплавами річок. Ці території теж вимагають охорони. Проте історично склалося так, що природні степові території ігноруються при виборі ділянок під заповідання.
4 листопада 2008 року Президент України видав Указ №995/2008 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів і зелених насаджень». Згідно з ч. 1 цього Указу, Кабінету Міністрів України доручено забезпечити розробку і затвердження нових показників лісистості України (20%) і план заходів щодо створення нових лісів на землях запасу, деградованих і малопродуктивних землях. Сьогодні площа лісів становить близько 15% площі України. Отже, додатково має бути посаджено 5% площі України. Через відсутність окремої категорії степів у вітчизняному законодавстві останні степи, що збереглися на схилах і в балках, де незручно вести орне землеробство, опинилися в категорії «деградованих сільськогосподарських земель». При цьому майже всі інші землі України перебувають у приватній власності або оренді. І лише степи ніким не використовуються і не мають орендарів, тож саме вони є єдиним типом земель, які можна легко отримати в користування. Кожній із областей простіше розширити лісові площі за рахунок степових «латок», уникаючи погодження землевідведень із користувачами, і відзвітувати, що план виконано, аніж шукати способів забрати змиті деградовані поля в користувачів (детальніше див. статтю: Василюк О.В. Лісорозведення у степовій зоні України: реалії, обмеження, загроза // Екологія. Право. Людина. – № 4-5. – 2009. – С. 35-48).
Насадження нових лісів у такій кількості спричинене можливістю продажу на міжнародному ринку квот на викиди парникових газів у рамках одного з механізмів, передбачених Кіотським протоколом. Україна відноситься до країн, які викидають в атмосферу значно менше парникових газів, аніж могли б. Тож для України є певна кількість квот, які вона може продати іншій країні, котра, в свою чергу, перевищує ліміт забруднення атмосфери. За умови, що отримані країною – продавцем квот гроші має бути спрямовано на природоохоронні заходи, що перешкоджатимуть парниковому ефекту і змінам клімату. Цей механізм базується на думці, мовляв, якщо посадити ліс там, де його немає, все більша біомаса деревини природним шляхом консервуватиме вуглець із атмосфери, скорочуючи дію парникового ефекту.
Але, на жаль, в Україні, і тим більше в степовій зоні, цей механізм не може працювати. Кожен читач цієї статті може скористатися доступними в інтернеті засобами перегляду космічних знімків і переконатися, що більшість штучних лісових насаджень на півдні та сході Україні сильно деградовані й пригнічені. Крім того, що ліс в умовах степового клімату й так погано росте, ситуацію сильно погіршують постійні підпали трави, які нерідко стають причиною займання лісових посадок, перетворюючи їх на зарості чагарнику (детальніше див.: WasylukAleksy, Aleksеy Burkowski. Stepy Ukrainy na krawędzi unicestwienia // Dzikie Życie – 2010 – 11/197). Виявивши на космічних знімках ділянки «лісу» в степовій зоні, на яких не лишилося жодного дерева, члени Національного екологічного центру України звернулися до керівництва лісової галузі з проханням розповісти про ліси на цій території. В результаті нам надійшли відповіді, що на вказаних нами територіях справді є ліс віком 40-48 років. Отже, навіть згорілий ліс у степу вважається лісом, і садити новий ліс можна тільки в місцях, де його не було взагалі.
Але як це відповідає кіотським ідеалам? Степи зберігають останні ділянки славних українських чорноземів. Чорнозем формується тільки в умовах специфічного степового клімату: «дуже сухо», «опади бувають дуже рідко, але дуже рясні» і «постійно є загроза пожежі». В таких умовах степова рослинність створила два чудових пристосування: а) вся біомаса рослин максимально захована під землею, що дозволяє їм максимально зменшити випаровування і не сильно страждати від пожеж, та б) на поверхні ґрунту формується густа повсть, утворена рослинними залишками і корінням, яка ефективно утримує всю вологу атмосферних опадів. В результаті рослини всю органіку занурюють у ґрунт, а завдяки повсті волога не заглиблюється в нього, тож рослинна органіка не розщеплюється й ефективно накопичується. Таким чином формується степовий чорнозем, який є найбільш ефективним засобом накопичення атмосферного вуглецю в межах степової зони. На 1 кв. м дикого степу зосереджено значно більше органіки, ніж на 1 кв. м будь-якого лісу в цих географічних широтах.
Але посадка лісу в степу, якій передує розорювання території, миттєво призводить до ерозії чорнозему (особливо на схилах), а створений лісом мікроклімат стає причиною швидкого розщеплення вже наявної в ґрунті органіки. Виходячи з аналізу космічних знімків і літературних джерел, можемо констатувати, що ліс, штучно висаджений на місці природних степів, із величезною вірогідністю все одно згорить. У результаті в атмосфері опиниться весь вуглець, який устигли накопичити в своїй деревині молоді дерева, а разом із ним і весь вуглець, акумульований у ґрунті степовою рослинністю за останні 5-9 тисяч років! Отже, посадка лісу в степу стає причиною значного збільшення вуглецю в атмосфері, а не його зменшення. І це не кажучи про те, що посадка лісу в степу стає жахливим ударом по охороні біорізноманіття в Україні. Тож ініціативою щодо збільшення лісистості в степовій зоні рухає виключно жага освоїти кошти, недоступні для будь-яких інших потреб.
На жаль, розробники концепції «кіотських лісів», крім сказаного вище, не врахували й деяких інших важливих моментів. Було б логічно розширювати площу лісів Полісся й Карпат і перешкоджати збільшенню кількості відмерлої в них деревини. Але українське законодавство, всупереч європейським стандартам, узагалі забороняє лісникам залишати в лісі відмерлу деревину. Таким чином, незважаючи на успішне освоєння коштів, отриманих від торгівлі квотами, Україна не тільки не сприяє зменшенню парникового ефекту на планеті, а й значно його примножує.
Аналогічну ситуацію з посадкою «кіотських» лісів у степах ми можемо спостерігати в Росії, де питання охорони степів також хвилює буквально кілька десятків учених і громадських активістів (детальніше див. статтю: Ткач В.П. Наукові аспекти вирішення проблеми відтворення лісів і сталого ведення лісового господарства // Лісівництво і агромеліорація. – 2010. – Вип. 117. – С. 16-21). Ще у вересні 2007 року російське Федеральне агентство з управління лісами (Рослесхоз) прийняло рішення створювати так звані вуглецьдепонуючі насадження, розглядаючи це як один із заходів, що вживаються Росією в рамках виконання Кіотського протоколу. Посадка лісів, причому з обов'язковою обмовкою, що створені масиви не буде призначено для рубок – начебто добре починання, яке можна тільки вітати. Але за умовою для створення ВДН може бути використано тільки землі, раніше не зайняті лісом протягом принаймні 50 років. У принципі, сенс такої вимоги зрозумілий: вона має гарантувати, що кіотські гроші пішли саме на прирощення лісової площі, а не просто на поточне лісовідновлення, яке й без того має здійснюватися в ході лісокористування. Можна було б використовувати цей механізм, щоби стимулювати відновлення лісів, зведених за останні 50-100 років. Такі відносно недавно знеліснені території займають величезні площі в Росії – в першу чергу, в тайгових лісах північних регіонів і Сибіру, де десятиліттями практикувалися суцільні рубки, часто залишаючи без лісового покриву тисячі гектарів за лічені роки. В останні роки ситуація погіршилась у зв'язку з масивними пожежами в російських лісах, які лише за останні два роки знищили більшу площу російських лісів, аніж узагалі є в Україні. Але в цьому випадку треба було б якось доводити, що ці території справді були знелісненими стільки-то років і що ліс не може відновитися на них природним чином, без спеціальних зусиль лісників. Таке доведення, мабуть, було би справою непростою. Тому Рослісгосп обрав найпростіший шлях – створювати ВДН тільки за межами лісового фонду, в рамках чого протягом найближчих 5 років коштом федерального бюджету безповоротно позбавити Росію приблизно 25 тис. га степів. Особливо наочно, що половину кіотських площ, 12,5 тис. га, планується освоїти в Оренбурзькій області – одному з найбільш степових регіонів сусідньої країни (детальніше див. статтю: Смілянський І. Кіотський процес загрожує степам Росії // Степовий бюлетень. – 2009. – №26, Весна). Редактор міжнародного журналу «Степовий бюлетень» Ілля Смілянський пише: «А та обставина, що причиною виникнення загрози степам стало "екологічна" міжнародна угода, виглядає просто знущанням. Як, втім, і те, що головним джерелом такої ініціативи є державні природоохоронні органи – Рослісгосп і регіональні органи управління лісами».
На превеликий жаль, більшість країн – сторін Кіотського протоколу не є степовими країнами, тож їм ця проблематика не знайома і не є очевидною. Водночас наявні у світі степові країни (в т.ч. Україна) хоч і не чисельні, проте, як правило, займають значну площу. Тож ця проблематика є дуже вагомою в світовому масштабі.
Українські природоохоронці, які об'єднались у громадську кампанію «Збережемо українські степи!», готують міжнародну ініціативу, що би привела до зонування планети в поняттях Кіотського протоколу. Принцип цього зонування простий. Потрібно накопичувати атмосферний вуглець за рахунок біомаси лісу в межах природної зони лісів, а в степовій зоні – за рахунок біомаси родючого шару ґрунту, наслідуючи наявні природні механізми. Очікується міжнародна підтримка ініціативи, оскільки Україна не самотня в цій проблемі.
Потреба охорони степів на міжнародному рівні в останні роки піднімається щораз частіше. Так, на конференції The 7th Dry Grassland Neeting (Смоленіце, Словаччина, 28-30 травня 2010 року) прийнято концептуальну Смоленіцьку декларацію про охорону степів. Згодом, під час Конференції Eurasian steppes: Status, threats and adaptation to climate change, організованої IUCN та монгольським Національним парком Хустай (Hustaі) 9-12 вересня 2010 року, прийнято Хустайську декларацію про степи Євразії. І нарешті, в результаті конференції 8-th European Dry Grassland Meeting: Dry grassland of Europe: biodiversity, classification, що тривала 13-17 червня в Умані та Херсоні (Україна), близько 600 європейських науковців підготували звернення до української влади Appeal of Executive Committee of the European Dry Grassland Group of the International Association for Vegetation Science to stop afforestation of Ukrainian steppes. Всі згадані документи декларують необхідність збереження степів не лише як середовища існування біорізноманіття, а й як фактору протидії змінам клімату.
Чи буде враховано описану нами проблематику під час планування нового документа, який прийде на заміну Кіотському протоколу? На нашу думку, при розробці такого документа слід врахувати аспекти зональної рослинності. У Степовій кліматичній зоні депонування атмосферного карбону здійснюється шляхом збереження природної степової рослинності та накопичення органічної речовини у ґрунті.
Під час створення нових лісових насаджень для депонування атмосферного карбону в деревині:
– використовуються лише місцеві види рослин і забороняється використання видів-інтродуцентів,
– насадження створюються лише там, де вони не завдадуть шкоди наявним природним екосистемам та місцям поширення видів, включених до Бернської конвенції, та видам, що охороняються національним законодавством країн.
