12/04/2012
0Мы не улышали на круглом столе этой работы, да и многих других: слишком мало было времени, … да и использовли его не эффективно. Сама работа, выходит за рамки проблемы, но очень интересна. Весь мир по видовому составу лишайников определяет степень нарушенности лесов и вообще окружающей среды. Оказывается и к степям этот подход применим. Спасибо автору – я узнал много нового и получил ещё одно подтверждение зреющего тезиса о том, что один из эффективнейших методов защиты степей – косвенный. Возродим нормальное (экологически ориентированное) животноводство – сбережем степи. М.П.
Круглий стіл «Степове лісорозведення і агролісомеліорація в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення»
Дата проведення: 5 квітня 2012 Місце проведення: Представництво Світового Банку в Україні
Ідея торкнутись питання лишайників у степу на семінарі, присвяченому проблемам степового лісорозведення, виникла через важливість цих об’єктів природи як для нормального функціонування степових біотопів, так і для нашого розуміння стадій розвитку степових ценозів.
Відомий стереотип про лишайники як піонерну групу організмів: у літературі або мережі Інтернет можна знайти безліч статей про лишайники як «піонери рослинності», «піонери суші», «піонери ґрунтоутворення», тощо. Насправді ж, у освоєнні первинних наземних екосистем (або ж порушених сучасних) первинну роль відіграють мікроскопічні бактерії, водорості і гриби. Лишайники здатні оселитись та існувати лише у сталому середовищі при досягненні біотопом певної міри стабільності, і це зумовлено біологією самих лишайників. Якщо говорити про «піонерів», хочеться зауважити на ролі лишайників як піонерів стабільності біотопу.
Біологія та спосіб існування лишайників відмінні від такого у рослин або тварин. Лишайники представляють собою групу грибів, що існують у симбіотичних відносинах з водоростями, завдяки чому вони незалежні від надходження органічних речовин зовні. Подвійна природа лишайників призвела до дуже довготривалого життєвого циклу, від кількох років до кількох декад (приріст сланей лишайників у середньому становить 0,5-5 мм на рік). Крім того, для існування певних видів лишайників важливо знаходження у середовищі інших груп організмів: водоростей, інших лишайників (що є для них джерелом водорості), а також молюсків, мишовидних ссавців, копитних, у тому числі домашнього скоту (для їх розповсюдження). Саме тому, знаходження у ценозі тих чи інших видів лишайників свідчить за певну стадію розвитку степового ценозу. Важливо, на відміну від рослин чи інших груп організмів, що виявлення лишайників у природі не має приуроченості до пір року чи погодних умов. Лишайники це довготривало-розвиваючася і існуюча група видів, що робить їх майже ідеальним об’єктом для індикаційної оцінки стадії ценозів.
Так, на «залежах», що відновлюються, спершу з’являється синьо-зелена ґрунтова водорість Nostoc, після чого у ценозі з’являються лишайники, що співіснують з цією синьо-зеленою водорістю, наприклад, види роду Collema. Ці види характеризують степові ділянки перших стадій відновлення. Пізніше у ценозі з’являються види лишайників, що на початкових стадіях свого розвитку використовують синьо-зелену ґрунтову водорість Nostoc, і продовжують свій розвиток з зеленою водорістю, наприклад, види роду Toninia. Існування Toninia у степу зумовлює появу інших видів лишайників, наприклад Fulgensia fulgens або Placidium squamulosum. Ці види характеризують середні стадії відновлення степових ценозів. Після проходження цієї стадії степова система вже є достатньо стабільною для оселення інших видів лишайників, таких як Psora decipiens, Peltigera, Cladonia, Diploschistes. Стадії «зрілих» ценозів характеризує наявність видів лишайників з кущистою неприкріпленою (кочовою) сланню, як у видів роду Xanthoparmelia, Cetraria чи Circinaria. Такі ценози існують лише за умови сталих, довготривалих і збалансованих умов існування.
У попередньому абзаці було коротко показана індикаторна або «прапорцева» роль лишайників для визначення стану степового ценозу. Для самих же степових біотопів лишайники важливі оскільки: 1) збагачують ґрунт азотом (завдяки азот-фіксуючим синьо-зеленим водоростям), 2) попереджають ерозійні процеси (утворюють так звану живу або біологічну наґрунтову кірку, що закріплює і захищає поверхню від вивітрювання), 3) лишайники є мікросередовищем для багатьох мікроорганізмів (наприклад, коловраток), якими у свою чергу живляться молюски, тощо.
Якщо наводити цифрові дані, то у світі на сьогодні відомо більше 17 000 видів лишайників, з яких більше ніж 10% (понад 1500 видів) зростають на території України. У степовій зоні України трапляється більше 400 видів лишайників, з яких близько 50 видів вважаються вразливими, а 12 видів занесені до останнього видання Червоної книги України. На вразливість лишайників впливає у першу чергу розорювання степових ділянок (під різноманітні агроценози), будівництво кар’єрів та шахт, а також систематичне випалювання травостою. Активне сільське та промислове господарювання останніх століть, що майже суцільно знищило природні степові ценози в Україні, є, відповідно і причиною дуже обмежених фрагментованих ареалів лишайників. Крім історичних та екологічних причин вразливості, є також «особисті», лишайникові біологічні причини – це особливостi їх розмноження. Якщо лишайник здатен до статевого розмноження, статева спора може мігрувати за допомогою повітряних мас на відстань від 100 м до кількох кілометрів, але у цьому випадку важлива наявність інших видів лишайників у середовищі, куди потрапить ця спора (оскільки для формування нового лишайнику спора має зустрітись з відповідним видом водорості, яку лишайники звичайно «добувають» зі сланей своїх сусідів-лишайників). Якщо ж лишайник здатен лише до вегетативного розмноження, то у такому випадку поширюватись він може лише на короткі відстані, до 1 м – вітром, або на 10-50 м тваринами (а отже важлива наявність відкритих степових ділянок, населених природним тваринним світом або ж ПОМІРНОГО випасу). Більшість степових лишайників поширюються лише вегетативно, тобто на дуже обмежені відстані, до 50 м. Зростають такі лишайники на степових ділянках, що збережені в Україні фрагментарно, у кілометрах одна від одної, переважно вздовж річок та кам’янистих відслонень, що не придатні для агровикористання (розорювання) і використовуються як пасовища. Знищення таких степових ділянок призведе до повного зникнення рідкісних видів лишайників, у тому числі лишайників Червоної книги України.
Для збереження останніх на планеті Земля шматочків степових біотопів вважається доцільним ведення раціонального скотарського господарства місцевим населенням і розвиток екотуризму у степовому регіоні. Водночас створення штучних лісових насаджень на місці первинно безлісих ділянок призведе до повного і знищення багатьох видів лишайників і вже сьогодні є причиною скорочення місць поширення деяких з них.
