19/03/2020
0На честь 100-річчя Степана Михайловича Стойка.
Унікальний феномен Степана Стойка – саме так можна визначити місце ученого в українському природознавстві.
Наукові дослідження професора С.М. Стойка пов’язані з Карпатами та суміжними регіонами. Результати багаторічних досліджень підсумовано у монографії «Дубові ліси Українських Карпат: екологічна характеристика, відтворення, охорона» (2009 р.).
З 1960-х років, коли зросла загроза техногенного забруднення довкілля у глобальному вимірі, проф. С.М. Стойко перейнявся проблемою охорони природного середовища. У 1974 р. створив у Львівському природознавчому музеї АН УРСР перший в Україні «Відділ охорони природних екосистем», співробітники якого порушували питання збереження фітогенофонду, фітоценофонду та цінних у науково-природничому плані екосистем. С.М. Стойко розробив функціональну класифікацію заповідних територій живої і неживої природи, яка стала основою для формування мережі природно-заповідного фонду в Україні (1972 р.). Оскільки Україна має спільні природоохоронні проблеми у прикордонних з іншими державами регіонах, ювіляр приділяв належну увагу створенню транскордонних біосферних резерватів (заповідників) на Попі Івані Мармароському, Розточчі, Західному Поліссі. Спільно з польськими та словацькими вченими обґрунтував створення єдиного в Європі трилатерального польсько-словацько-українського біосферного резервату «Східні Карпати» (208089 га), який ЮНЕСКО включило 1999 р. до міжнародної мережі.
З метою збереження раритетного фітоценофонду проф. С.М. Стойко був ініціатором видання «Зеленої книги України» (1987 р.), в якій обґрунтував синфітосозологічний індекс оцінки раритетних фітоценозів та описав понад 40 рідкісних лісових синтаксонів, які підлягають охороні і занесені до Зеленої книги.
У 2000, 2002, 2010 рр. у гірських річках Карпат періодично стали виникати катастрофічні повені. Досліджуючи їх природні та антропогенні причини, С.М. Стойко обґрунтував систему превентивних лісогосподарських, екологічних та організаційних заходів можливого їх подолання.
Наукові здобутки проф. С.М. Стойка викладено у численних наукових працях: «Заповідники та пам’ятки природи Українських Карпат» (1966 р.); «Охорона природи Посібник для вчителів» (співавтор М.А. Воїнственський, 1977 р.); «Російсько-український словник термінів лісівництва» (спільно з мовознавцями, 1980 р.); «Заповідні екосистеми Карпат» (співавтори Е. Гадач, Т. Шімон, С. Міхалик, 2004 р.); «Система охорони природи у верхів’ї Дністра», 2004 р.; «Сторіччя створення пралісових резерватів в Українських Карпатах» (співавтор В.О. Копач, 2013 р.). Колективні монографії: «Охорона природи Українських Карпат і прилеглих територій», 1980 р.; «Флора і рослинність Карпатського заповідника», 1982 р.; «Заповідні екосистеми Карпат», 1991 р.; «Основи соціоекології», 1995 р.; «Тhe Еast Carpathian biosphere reserves», 1999 р.; «Раритетний фітогенофонд західних регіонів України (Созологічна оцінка й наукові засади охорони)», 2004 р.; «Ужанський природний національний парк Поліфункціональне значення», 2008 р.
На основі аналізу історичного поступу у ставленні суспільства до лісового біому та участі громадськості в охороні й відновленні лісів, проф. С.М. Стойко визначив пріоритетні завдання лісівників України у збереженні лісівничої спадщини. На його думку, імперативом такої мети повинен стати Екологічний лісовий кодекс. У майбутньому, можливо, будуть сприятливі політичні умови, щоб прийняти такі кодекси на рівні окремих континентів або ж навіть на світовому.
Як учень академіка Петра Степановича Погребняка, Степан Михайлович продовжує розвивати його наукові ідеї в галузі лісознавства та лісової екології й досі бере активну участь у громадській природоохоронній діяльності. Тривалий період очолював Президію Львівського обласного товариства охорони природи та Наукову раду Львівського будинку вчених. Був членом Ради Українського ботанічного товариства. Як заступник голови Ради з проблем біосфери Західного Наукового Центру АН УРСР, брав активну участь в обґрунтуванні заходів з охорони природи у західному регіоні України.
Ювіляр великий працелюб, він продовжує трудитися на науково-педагогічній ниві, є професором кафедри екологічної безпеки Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. У 2020 р. вийдуть у світ дві його монографії – «Незворотні зміни у біосфері» та «Заповідні території Лемківщини», а також статті і тези конференцій.
Як гідний уродженець Срібної Землі, він належить до когорти непересічних особистостей на науково-освітньому небосхилі України і Європи, до когорти тих людей, творчий шлях яких треба вивчати як частку історії української природничої науки.
Шановний ювіляре! Завдяки Вашому таланту й наполегливості Ви зробили гідний внесок у розвиток природничих наук. Ваші ґрунтовні праці в галузі лісової геоботаніки, лісової типології, фітогеографії, геосозології повсякденно використовуються на практиці і ввійшли у золотий фонд природознавства в Україні та за кордоном. Ваша працелюбність, душевна щедрість, мудрість й доброта, чуйність і доброзичливість у людських взаєминах є прикладом для наслідування. Велика пошана Вам, Степане Михайловичу, за виховання молодого покоління лісівників, географів, фітосозологів, екологів, за щедрий дарунок їм своїх багатих знань і досвіду, за плідну наукову працю. З нагоди Вашого славного 100-літнього ювілею прийміть найщиріші побажання доброго здоров’я, безмежного щастя, благополуччя, родинного затишку. Нехай завжди Вас супроводжують творча наснага, оптимізм і незгасна енергія, а нагородою Вам буде Божа благодать й щира пошана від усіх, хто йде Вашим праведним життєвим шляхом.
ДОВІДКОВО:
Степан Стойко народився 14 березня 1920 р. у родині священика у гірському селі Кричево Закарпатської області і став громадянином чотирьох політичних систем. У період Чехословаччини у стародавньому м. Хусті у 1938 р. закінчив класичну гімназію. Працював учителем у с. Новоселиця. У 1938–1939 рр. був свідком історичних подій творення Карпатської України. У 1949 р. закінчив лісогосподарський факультет Львівського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «Лісове господарство». Згідно з призначенням працював до 1951 р. в Ужгородському лісгоспі. Впродовж 1952–1955 рр. навчається в аспірантурі в Інституті лісу АН УРСР. Під керівництвом академіка П.С. Погребняка, у 1955 р., захистив кандидатську дисертацію «Діброви Закарпаття і шляхи підвищення їх продуктивності». Від 1955 до 1966 рр. читав курс ботаніки на лісогосподарському факультеті Львівського лісотехнічного інституту (тепер – Національний лісотехнічний університет України). У 1969 р. С.М. Стойко захистив докторську дисертацію «Дубові ліси Карпатської гірської системи», а в 1980 р. йому присвоєно вчене звання професора за спеціальністю «Ботаніка» в Інституті ботаніки АН УРСР.
