13/03/2020
0
Державні лісогосподарські підприємства країни вимушені максимально оптимізувати видатки через різке збільшення податкового тиску і зменшення надходжень в силу падіння ринку лісоматеріалів. Адже більшість з них працюють на госпрозрахункових засадах і фінансують лісове і мисливське господарство із коштів, зароблених з продажу продукції лісозаготівель.
Один із варіантів «економії» – скоротити єгерську службу. Його поки обговорюють кулуарно як крайній захід. При цьому керівники лісгоспів не горять бажанням втрачати мисливські угіддя, закріплені за їхніми підприємствами. Тож обов’язки єгерів планують передати лісовій охороні.
«Це неприйнятно, бо в результаті ми зазнаємо непоправних збитків для лісів, власноруч запустимо туди браконьєрів і втратимо мисливський фонд», – переконаний головний мисливствознавець ДП «Сторожинецьке ЛГ» Сергій Чистов, один з найдосвідченіших спеціалістів у галузі мисливського господарства України, який 44 роки професійно займається цією справою.
Під керівництвом Сергія Івановича мисливське господарство «Зубровиця» Сторожинецького лісгоспу протягом кількох десятиліть було найкращим на Буковині і одним з найкращих в країні. Зазначимо, що саме з ініціативи і при безпосередній участі п. Чистова на території Банилівського лісництва силами лісгоспу збудовано і забезпечено діяльність єдиного у країні вольєру-розплідника для розведення зубра європейського в напіввільних умовах з метою збереження і поповнення дикої популяції цього червонокнижного красеня буковинських лісів.
– Сергію Івановичу, мисливське господарство об’єктивно дотаційне. В усіх лісгоспах області, не тільки нашої, витрати на нього перевищують доходи. Яке оптимальне вирішення проблеми?
– Вирішення просте. Найперше треба думати, що буде з тваринним світом. Тому лісгоспи, державні і комунальні, не повинні поводити себе на кшталт «сам не гам та іншому не дам». Якщо вони не в змозі фінансувати ведення мисливського господарства, то нехай передадуть його в приватні руки. Адже в користування угіддя брали з певними зобов’язаннями, які обумовлені у договорі між користувачем та спеціально уповноваженим державним органом у галузі ведення мисливського господарства – Чернівецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Словом, це буде розумний виважений крок
– Але непопулярний. Підуть пересуди, що лісгоспи роздають державні і комунальні ліси.
– Такі розмови виникають через нерозуміння, що таке взагалі мисливські угіддя. Це територія земельних ділянок різної власності і різного цільового призначення, де мешкають мисливські тварини і які можна використати для ведення мисливського господарства. Користувачі мисливських угідь ніяк не зазіхають на права власників і користувачів цих земельних ділянок. Їхню діяльність регулює закон і контролює чимало державних, громадських організацій. Їхнє завдання – здійснювати комплекс біотехнічних та інших заходів для охорони і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування. А також – проведення полювання, яке є єдиним джерелом надходження коштів на ведення мисливського господарства.
Справді, ще не так давно в області вирували пристрасті довкола рішення депутатів Чернівецької обласної ради закріпити частину мисливських угідь за приватними мисливськими клубами. Таке було вперше. Сьогодні ми бачимо, що нічого страшного не сталося. Навіть навпаки. Приватні клуби виконують обов’язки користувачів угідь на належному рівні. А деякі взагалі стають флагманами області у цій царині. Мисливський клуб «Лісівник», маючи вольєр для утримання оленів благородних площею 22 га, побудував ще один площею 59 га і завіз з-за кордону більше 50 голів для розведення та випускання в мисливські угіддя.
– Поширена думка, що у приватних мисливських господарствах процвітає безконтрольне полювання.
– Цілковито хибна думка. Наші приватні клуби – це поважні структури, які професійно займаються мисливським господарством. Вони так само, як лісгоспи, мають мисливствознавців, єгерську службу, забезпечують охорону тваринного світу, зимову підгодівлю диких звірів, проводять їх таксацію, закладають кормосховища, орють кормові поля, косять сіно дл зимової підгодівлі диких таврин. А головне – не допускають браконьєрства. Бо вони – фанати в цій справі, тож дбають про природу і лісових мешканців. І хто буде рубати сук на якому сидить, чи різати курку що несе золоті яйця? Тільки не добрий господар!
Для приватника утримання мисливських угідь – це хобі, престиж. Так, це не дешеве задоволення. Але хтось утримує породистих коней, хтось – парк елітних авто. А затяті мисливці, у яких є кошти, дбають про мисливські угіддя і про тваринний світ.
– Дуже цікаво: мисливці дбають про диких тварин. Знову ж таки громадська думка з цим не погоджується.
– Але це правда. Громадська думка повинна відображати правду, а не вигадувати і озвучувати вимисли. Незалежно від форми власності юридичних осіб, які є користувачами мисливських угідь, усі вони виконують від імені держави і для держави важливе завдання з охорони і відтворення фонду мисливських тварин, які є державною власністю.
Статистика свідчить, що мисливці щороку інвестують в утримання державного фонду мисливських тварин країни 16 мільярдів євро, створюють більше 100 тисяч офіційних робочих місць.
Суспільство повинно також усвідомити той факт, що охороною тваринного світу, у тому числі червонокнижних диких звірів, реально займаються не екологи з міфічною громадськістю, а єгеря. Однак покажіть мені єгерів або користувачів мисливських угідь, які водночас не є мисливцями?
Єгерська служба – це та структура в державі, яка має право затримувати браконьєрів, вилучати у них продукцію, складати протоколи, вилучати зброю, доводити справу до суду і у суді відстоювати найперше інтереси держави. Іншої структури, що має подібні повноваження, в державі просто не існує.
– Але цим може займатися і державна лісова охорона лісгоспів, поліція, прокуратура?
– Поліція чи прокуратура можуть допомогти притягнути браконьєрів до відповідальності тільки після того, як єгерська служба цього браконьєра затримає, вилучивши у нього продукцію незаконного полювання та зброю. А лісова охорона лісгоспів ефективно виконувати обов’язки єгерської служби не зможе. Якщо лісник з ранку до вечора займається своїми посадовими проблемами і завданнями, йому об’єктивно не до мисливського господарства. Він не кине посадку лісу, лісові культури, лісозаготівлю чи відвантаження лісоматеріалів заради того, щоб бігати за браконьєрами.
У ст.1 закону «Про мисливське господарство та полювання» чітко сказано, що мисливським господарством повинен займатися спеціалізований підрозділ. Якщо його не буде – у мисливських угіддях браконьєри виб’ють всю звірину.
Робота єгерів важка і специфічна. Офіційно робочий день у нас з 8 ранку до 5 години вечора. А фактично ми на роботі усі 24 години на добу. У будь-який момент може надійти сигнал про можливий факт браконьєрства, і треба негайно їхати на місце події. Окрім того проводимо спеціалізовані рейди.
Окремий важливий напрямок роботи – правильна організація і проведення полювань. Водночас, повторю, ми виконуємо усі прописані у законодавстві заходи із збереження диких тварин.
– Ваша думка професіонала-мисливствознавця щодо запропонованих народними депутатами законодавчих змін з обмежень в сфері мисливського господарства аж до заборони полювання?
– Паркетні стратеги і політики-зоозахисники, які уяви не мають про мисливське господарство, беруться вирішувати його долю за допомогою заборон, які насправді нічого не мають спільного з охороною природи і поліпшенням ситуації в країні з утримання мисливських угідь. Ніщо і ніхто не обмежує зараз громадськість і науковців контролювати облік мисливських тварин. Але все це не повинно виходити за рамки здорового глузду. Ні в кого, мабуть, не з’являться бажання на законодавчому рівні дозволити цій самій громадськості безпардонно втручатись у роботу судів, слідчих органів з їх оперативно-розшуковою діяльністю. А заборона мисливцям регулювати кількість лисиць і бродячих собак обернеться, врешті, спалахом сказу поза межами лісфонду. Наша країна і без того на другому місці в Європі за показником захворювання на цю небезпечну інфекцію, основним переносником якої є вказані тварини.
Щодо заборони полювання, то науково і статистично доведено, що велика кількість дичини гине, приміром, від застосування у сільському господарстві агрохімікатів, небезпечної для тварин і птахів техніки, від підпалювання на полях сухої трави. Ось де дійсно необмежене поле діяльності для зоозахисників. Але суспільство не бачить жодних рухів у цьому напрямку. Мабуть, причина у відсутності дармових «грантів»?
Безумовно, мисливське господарство потребує реформ, законодавчих змін, а також нагляду громадськості. Але визначати шляхи його розвитку повинні фахівці.
