09/03/2020
0Він бачив, як годує суницями ведмедиця ведмежат та «бери-не хочу» щедрі дари природи
Своє 65-ліття святкує Валерій Миколайович Мазур – лісничий Тростянецького лісництва ДП «Крижопільський лісгосп», який більшу частину свого свідомого життя віддав створенню лісів.
На околиці села Буди Тростянецького району, біля магістралі, у скоромному, але акуратному, охайному приміщенні знаходиться адміністрація Тростянецького лісництва. 27-й рік очолює лісництво Валерій Миколайович. Власний багаторічний досвід підтверджує абсолютну істину: велику відповідальність несе лісівник за його величність ЛІС! За стільки років душа зрослася невідривно з роботою. І у цих лісових угіддях вже знаєш за стільки років кожне дерево!
Валерій Миколайович щиро переймається питаннями якісного кадрового наповнення. Адже усі знають: робота у лісовому господарстві важка як фізично, так і морально. Велика відповідальність. Та й не хоче зараз молодь залишатися у селі… А якщо маєш бажання долучитися до лісівничої роботи, то вчать, допомагають, підтримують, вірять!
Початок свого трудового шляху у лісовому господарстві згадує В.Мазур із великим задоволенням. Закінчивши Львівський лісотехнічний інститут за спеціальністю «Інженер лісового господарства», молодий спеціаліст отримує направлення на посаду інженера-таксатора комплексної експедиції Українського лісовпорядкувального підприємства «Ліспроект». Чотири роки (1977-81 рр.) він провів фактично у лісах. Часом неторканих рукою людини, здавалося б, безкінечних, безмежних лісових нетрях, але прекрасних своєю живою душею. Це були території Дарвінського заповідника (Вологодська область колишнього Радянського Союзу), а потім – Карпатський край, Верховина, Усть-Чорнянський лісокомбінат.
«Життя у лісовій глибинці, де в радіусі 80-ти кілометрів – жодної людини, залишило незабутні враження», — згадує ювіляр. Розповідає про багатий край, де «бери-не хочу» дарів природи. Приміром, загинає пальці на руках, рахуючи, скільки видів лісових ягід росло у тих лісах. А скільки риби у тих водоймах було! Яке розмаїття лісових птахів, звірів! Про нічні ласування на галявині суницями ведмедиці з ведмежатами, що спостерігали з вікна сторожки, про важкий побут у тайзі, як здійснювали переходи, як виживали завдяки справжнім людським якостям, про взаємодопомогу і моральний кодекс лісівників – про все це, про ті незабутні дні і роки розповідав би годинами…
У 1982 році починає працювати у Крижопільському лісгоспі на посаді помічника лісничого Тростянецького лісництва. 11 років віддав цій посаді, після чого призначають лісничим у цім же лісництві, де й трудиться досі.
Тростянецьке лісництво — це 8 обходів, мають два старших майстри лісу. Залишилась у лісництві гарна українська традиція взаємодопомоги, своєрідна лісова толока. При великому навантаженні йдуть на допомогу майстру лісу всі разом, а потім — до іншого, із сокирками – від майстра до лісничого. Гуртом і швидше, і веселіше працюється!
Валерій Миколайович – професійний лісівник, здібний керівник, чуйний чоловік, прекрасний батько та дідусь, надійний друг. А ще — прекрасна, справжня людина, людина з великої літери і з великим серцем. Що б не сталося – знайде добре слово, зрозуміє, підтримає. Вміє Валерій Миколайович підбадьорити щирою усмішкою та гарним жартом!
Тож зичимо Валерію Миколайовичу міцного здоров’я на многая літа! Нехай кожен день множиться добрими справами на благо рідної України, лісового господарства Вінниччини й держави. Радості Вам від людей, від роботи, сім’ї, рідних, близьких, шановний наш імениннику!
