02/04/2012
0Сьогодні, 21 березня, Міжнародний день лісу. Його відзначають з 1971 року. Ідея з’явилася під час загальних зборів Європейської конфедерації сільського господарства, де обговорювали цінність і значення власних лісових ресурсів. Пропозиція вшановувати ліси була підтримана Організацією об’єднаних націй.
-AAA+Ліси – не лише скарбниця для флори та фауни, відновний ресурс будівельної деревини, а й відправний пункт для впровадження нових економічних моделей у державі, – вважають львівські фахівці, вчені-екологи. Наш співрозмовник Юрій Туниця – ректор Національного лісотехнічного університету України, вчений у галузі раціонального природокористування і охорони довкілля, доктор економічних наук, професор, академік Національної академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України акцентує увагу на сталому управлінні лісами, невиснажливому використанні лісових ресурсів та про заходи, яких необхідно вживати, щоб зберегти їх для наступних поколінь.
– Юрію Юрійовичу, проблеми екології стають одними з найгостріших проблем суспільства, поряд з духовними, економічними, політичними. Ви є ініціатором пропозицій щодо концепції Екологічної Конституції Землі, які опрацьовуєте ще з 1992 р. Що спонукало Вас до цього? Того ж року відбулась міжнародна конференція в Ріо-де-Жанейро щодо екологічних проблем і проблем сталого розвитку. Що змінилося відтоді за 20 років?
– Дійсно, ідея Екологічної конституції Землі вже протягом багатьох десятиліть є глибоко насущним питанням для мене і займатися його вивченням я почав давно.
Ідея створення цього акта зародилась близько 25 років тому. Ще тоді, у далекі 80-ті, я працював на географічному факультеті ЛНУ ім. І. Франка. Екологічний стан нашої Планети викликав у мене дедалі більше занепокоєння. Нові температурні рекорди, широкомасштабні лісові пожежі, затяжні дощі та катастрофічні повені, – все це лише деякі з довгого переліку симптомів важкого захворювання планети, яке ми, науковці, називаємо екологічною кризою. Пошкодження природного довкілля стало настільки вагомим, що вже сьогодні становить реальну загрозу для здоров’я та життя людей. Для вирішення цих проблем доконечними є спільні зусилля всіх учасників суспільного процесу.
Я не хотів стояти осторонь цих проблем, тому відчув, що настав час говорити про це відверто, відкрито й на усіх рівнях. До цього спонукало саме життя, стан нашого довкілля, яке з кожним роком вибухає усе новими екологічними і техногенними катастрофами. А причина цього дуже проста – надмірне втручання людини у природу, у той порядок речей, який сотворив Бог. Ми – суспільство споживачів, яке не дбає ні про що, окрім як задоволення власних потреб.
Я вважаю, що проблему довкілля людство сьогодні мусить розглядати не з позиції вузького розуміння завдань охорони навколишнього середовища, а в цілому комплексі соціальних, політичних, економічних та духовних проблем. Вона є дуже нагальною, саме з нею пов’язані поняття сталого розвитку.
Саме тому, рівно 20 років я почав діяти: підготував статтю під назвою «Екологічний федералізм» і полетів на конференцію з проблем федералізму, яка відбувалась в Університеті Гофстра під Нью-Йорком у квітні 1992 р. У роботі конференції брала участь українська делегація, разом з делегацією тодішнього вже розваленого Радянського Союзу. Там я виголосив доповідь, на підставі якої прийняли резолюцію цієї конференції про доцільність створення структур міжнародного екологічного співробітництва. За два місяці, в тому ж 1992 р., відбулась вже відома широкому загалу конференція ООН з проблем довкілля і сталого розвитку Ріо-92. Ми відразу ж і спробували через президента Леоніда Кравчука подати ці ідеї на Конференцію, проте, на жаль, подати заявку на участь вже було запізно. Саме в той час світова громадськість і лідери 179 країн у Ріо де Женейро 1992 р. прийняли фундаментальний документ «Програма дій. Порядок денний на ХХ ст.». Там мовилось, що проблематика має розглядатися комплексно і системно: питання охорони навколишнього природного середовища, охорони здоров’я людини, здорової економіки для всіх людей на планеті. Тому сьогодні питання охорони не можемо розглядати вузько галузево, профільно, а в тісному зв’язку зі всім комплексом інших проблем виробничої діяльності.
Відтоді, ми зробили дуже багато кроків до поставленої мети. Я розумію, що такі рішення не можуть бути прийняті ООН відразу, тому ми за кожної нагоди стукаємо у двері і кожного разу акцентуємо на важливості прийняття Конституції. У квітні 1997 р. мені вдалося через тодішнього помічника Леоніда Кучми Володимира Литвина дати доручення Міністерству Закордонних Справ України від Президента, щоб опрацювати проект його виступу на позачергову спеціальну сесію Генеральної асамблеї ООН, яка була присвячена оцінці результатів імплементації запровадження рекомендацій Ріо-92. Вона називалась Ріо+5, бо минуло 5 років після першої конференції в Ріо. Я підготував виступ президента Леоніда Кучми, і полетів з ним до Нью-Йорка на цю спеціальну ХІХ сесію Генеральної Асамблеї ООН, на якій наш Президент проголосив буквально в одному абзаці необхідність приступати до розробки «Глобального міжнародного правового акта покликаного гарантувати екологічну безпеку всіх країн світу». Реакції з боку ООН та країн на це звернення не було, і він цю пропозицію повторив у своєму Зверненні з нагоди закриття Чорнобильської атомної станції у грудні 2000 р. Сумно, але ці пропозиції були проігноровані. Проте ми не зупинялися. Наступного разу ідею ЕКЗ вже у вересні 2008 р. на 63 сесії Генеральної Асамблеї ООН, проголосив екс-президент України Віктор Ющенко. Як мені говорив колишній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко, жодна ініціатива в ООН за 1, 2, 3-м разом не проходить. Будь-яку ініціативу потрібно подавати декілька разів, залучаючи підтримку різних держав. У 2009 р. президент Франції Ніколя Саркозі на саміті зі змін клімату в штаб-квартирі ООН, висловився за створення до 2012 р. Всесвітньої екологічної організації, тобто те, про що йдеться в другій регуляторній частині нашої ідеї. Наступна подія відбулася 22 вересня 2009 р., коли прозвучало відеозвернення президента Віктора Ющенка до учасників зустрічі високого рівня з питань зміни клімату в штаб-квартирі ООН. А в 2011 р. до опрацювання ідеї ЕКЗ закликав на сесії ГА ООН Президент України Віктор Янукович.
Дуже сподіваємося, що 2012 – стане для нас більш плідним і Президент України у червні цього року на Ріо+20 внесе пропозицію про започаткування процесу підготовки глобального документа – ЕКЗ.
У Західній Європі, на відміну від України, питанню сталого розвитку, приділяють більше уваги, зокрема проблемам, які стосуються практичного впровадження в життя рішень конференцій Ріо+5 і Ріо+10. В Німеччині, Франції, США, Польщі, Чехії та інших країнах – це основа діяльності. Кожен намагається розробити програму порятунку національного, державного середовища. Там влада думає над тим, в якому середовищі живуть люди, як можна охоронити і покращити довкілля, яке з кожним роком ми руйнуємо та отруюємо. Там духовно-моральна риса інша. А ми, на жаль, далекі від цього: у нас на першому плані питання: «як вижити?», а там – «як заробити, напрацювати?».
– Оскільки Ви є одним з основоположників запровадження єдиного міжнародного екологічного нормативного акту – Екологічної Конституції Землі, охарактеризуйте, будь ласка, коротко основні положення цього документу.
– Екологічна конституція Землі – це основний закон виживання і причина її створення – катастрофічне погіршення екологічної ситуації. Конфлікт у тому, що потреби людини необмежені, а ресурси планети і довкілля, яке забруднюємо і нищимо – вичерпні. Цей конфлікт і створює необхідність прийняття глобального документу. Вже підписано близько п’ятсот міжнародних, двосторонніх і багатосторонніх угод, але вони розпорошені, не зв’язані загальною ідеєю. ЕКЗ могла б об’єднати вирішення всіх екологічних проблем і вплинути на свідомість сьогоднішньої людини, яка як homo economicus, має необмежені потреби, і не хоче ні перед чим зупинятися.
Ідея ЕКЗ складається з двох частин: дефінітивної і регуляторної. Дефінітивна – це писана Екологічна Конституція, яка б визначала допустимі норми економіко-екологічної поведінки усіх держав в інтересах виживання і процвітання людства в ХХІ ст. Це мав би бути основний закон, який містив би економіко-екологічні правила і норми людської діяльності, що забезпечують цілісність і безпеку єдиної екологічної системи нашої планети. Вони і були б обов’язковими для виконання всіма державами і транснаціональними корпораціями. Необхідність створення ЕКЗ спричинило дедалі істотніше погіршення глобальної і регіональної екологічної ситуації, виснаження природних ресурсів, зміна клімату, зниження якості природно-життєвого довкілля загалом і погіршення економічного рівня життя, зростання бідності, відсутність міжнародних документів обов’язкової юридичної сили, на підставі яких можна було б серйозно запобігати цим негативним явищам.
Друга частина цієї ідеї, регуляторна, полягає в тому, що необхідно створити під егідою ООН спеціальні органи для регулювання і контролю за дотриманням норм ЕКЗ. Маю на увазі створення, на базі програми захисту довкілля ООН, Світової екологічної організації, Ради екологічної безпеки, на кшталт Ради безпеки ООН, а також започаткувати в системі ООН Міжнародну екологічну поліцію, яка б стежила і моніторила стан довкілля і можливі порушення з боку людської діяльності. А також Міжнародний екологічний суд, який розглядатиме міждержавні справи та конфлікти, Міжнародний екологічний банк, що акумулюватиме кошти від штрафних санкцій, благодійників і обов’язкових платежів, з метою використати їх там, де сталися наймасштабніші екологічні лиха, і де держава не може самостійно впоратись з цим.
– Свого часу Ви створили проект з підготовки економістів-екологів. Що таке екологічна економіка і чим вона відрізняється від звичної нам?
– Так, дійсно, цей проект дуже актуальний і перспективний. Він буде націлювати нашу промисловість та інші галузі на більш ефективніше використання ресурсів і зменшення негативного впливу на системи життєзабезпечення населення.
Ми повинні перейти на нову модель економіки. Закордоном більш вживане поняття «зелена», а в Україні екологічна економіка. Вперше це питання я підняв ще у далекому 1977, і від тоді борюся за її впровадження.
Процес виходу країн з економічної кризи, який сьогодні відбувається у світі, супроводжується пошуком додаткових джерел економічного зростання. Я вважаю, що такими додатковими джерелами розвитку можуть бути нові перспективні технології та моделі виробництва, які забезпечуватимуть екологічно-орієнтоване зростання: зменшення споживання ресурсів, підвищення енергоефективності, усунення негативного впливу на довкілля і, відповідно, на умови життя людей, тобто «зелену» економіку.
Політика сприяння «зеленому», екологічно-орієнтованому розвитку економіки спрямовується на стимулювання підприємств до економного та ефективного використання ресурсів, що у кінцевому результаті веде до зменшення їх витрат, збільшення прибутків, а також сприятиме скороченню тіньового сектору економіки, зменшенню забруднення навколишнього середовища.
– У суспільстві є складений стереотип, що екологія пов’язана перш за все з витратами і має мало спільного з комерційним успіхом. Тобто, вважається, що дотримання екологічних стандартів є занадто затратним, а тому робить екологічну економіку непривабливою. Чи це справді так?
– Якщо мислити у рамках стандартної ринкової економіки, то дійсно цілковите дотримання екологічних норм приносить бізнесу лише витрати. Проте якщо уважно розглянути питання впровадження натомість «зеленої», то питання набуде радикально протилежного характеру. Більшість підприємств в Україні нещадно забруднюють довкілля. Правильно було б, аби у вартість товарів та послуг входив ще цей видаток на збереження навколишнього середовища. Проте сплачувати будемо його не ми з вами, а безпосередньо підприємець. Це змусить його стежити за процесом виробництва, проводити модернізацію обладнання, ставити фільтри, зменшувати потужності виробництва. Таким бізнесменам, які стоятимуть на засадах зеленої економіки, держава повинна дотувати виробництво, за рахунок зібраних коштів з тих, хто ухиляється від запровадження нової моделі господарювання. Додаткові гроші спрямують на латання екологічних дірок. За такої схеми у виграші залишаться всі: і держава, і підприємці, і довкілля, і люди. Якщо ми правильно вестимемо виробництво, то воно не буде за таких умов збитковим, а приноситиме великі прибутки, хоча б взяти виготовлення численних товарів з відходів, як це давно роблять закордоном.
– Юрію Юрійовичу, охарактеризуйте, будь ласка, стан лісового господарства у Західному регіоні? Яка загальна оцінка стану лісу у Львівській області зокрема?
– Ніхто не сперечатиметься з фактом, що Західну Україну можна по праву назвати лісовим осердям країни. Саме тут зростає майже половина всіх насаджень України. Гірські ліси Карпат мають глобальне екологічне значення і є унікальними осередками збереження біологічного різноманіття, а також характеризуються високою продуктивністю. Вони мають величезне екологічне, соціальне і економічне значення для України і Європи. Проте ми, на жаль, не досить вправно цими благами користуємося. Так би мовити розбазарюємо. Саме з метою ліквідації прогалин у ведені лісового господарства, посадовцями і була підписана «Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат», де прописані основні вимоги та нормативи щодо запровадження еколого-ощадних технологій і способів ведення лісового господарства.
Нам дуже поталанило, що живемо саме на Галичині, зокрема на Львівщині. Тут і дихати легше, і приємно оком довкола кинути. Наша область є однією з найбільш лісистих в Україні. Близько 32% її території вкрито лісами. Пишаємось, що на Львівщині зростають фактично всі типи лісів: маємо соснові – Малого Полісся, унікальні мішані дубові, буково-соснові ліси на Опіллі і Розточчі, Прикарпатті, а також смерекові і ялицево-букові ліси в – Карпатах.
Яскравим свідченням здобутків лісівників Львівщини є успішне проходження процедури лісової екологічної сертифікації за критеріями і принципами FSC (Лісової опікунської ради). Тобто, можна дійти висновку, що лісові насадження в області є захищеними, а працівника господарств активно працюють над примноженням лісового фонду.
Але ж звісно, є й проблеми з якими варто активно боротися. Тривожним є те, що в Карпатах всихають ялинові ліси. Вчені-лісівники разом з практиками не стояли осторонь проблеми, тому провели з цього питання ряд наукових конференцій та круглих столів. У 2010 році пройшла розширена колегія Держкомлісгоспу України, в роботі якої брали участь вчені, представники Мінприроди України, органів виконавчої і представницької влади. Напрацьовані конкретні пропозиції з вирішення проблеми всихання ялинових лісів. Проте наразі продовження діяльності не спостерігається. А усе через пасивність та бездіяльність влади, яка не розуміє, що для ефективного вирішення проблеми нам необхідна Державна програма з відповідним фінансуванням. Проте, попри фінансову скруту, слід віддати належне лісівникам Львівщини, вони власними силами вже багато зробили для позитивного вирішення питання.
Мені приємно, що саме з Львівщини взяла старт програма будівництва лісових доріг, сучасні зразки еколого-ощадної техніки та технологій лісозаготівель, транспорту лісу. Тут збудований перший в Україні лісонасіннєвий завод, а це вже прекрасний результат.
– Який обсяг рубки лісу та роль лісозаготівлі в місцевій економіці. Наскільки ця рубка цивілізовано відбувається в Україні?
– Як я вже зазначив, ліси мають величезне екологічне значення. Їх роль особлива у попередженні змін клімату. Водночас, стиглі ліси є джерелом важливої сировини – деревини. Саме деревина та інші продукти лісу слугують джерелом розвитку місцевої економіки у лісистих країнах. Переконаний, цей сектор економіки має стати однією з точок росту на Львівщині, основою створення нових робочих місць і додаткових надходжень до бюджету. З часом, якщо ми гарно попрацюємо над рекреаційною складовою, Карпати можуть стати «українською Швейцарією».
А щодо використання ресурсів деревини, хочу зазначити: на Львівщині є великі лісопереробні підприємства: плитне виробництво («Кроно-Україна»), целюлозно-паперове («Жидачівський ЦПК»), фанерне (Львівський фанерний завод «Язьм»), численні меблеві виробництва. Усі вони – прибуткові підприємства, які щороку вкладають вагому лепту у казну області, але приємно, що своєю роботою не приносять суттєвої шкоди лісовому господарству.
Владна верхівка, яка й затверджує державну політику розвитку лісового сектора економіки України, повинна бути зацікавлена у впровадження повного циклу переробки деревини і її відходів, спрямована на виготовлення конкурентоспроможних на міжнародних ринках товарів, з високою часткою доданої вартості, а не орієнтуватися експорт сировини чи напівфабрикатів.
Відносно обсягів рубань лісу, вважаю, що сьогодні вони проводяться в межах науково-обґрунтованої норми – розрахункової лісосіки, погодженої органами Мінприроди України.
– За часів незалежності особливого розвитку набули незаконна заготівля лісу та продаж краденої деревини. Чи відслідковують науковці ці процеси? Якими екологічними катастрофами може обернутися таке варварське поводження з лісами?
– Так, згоден з вами. Ці питання є дійсно насущними та досить гострими для лісового господарства області. На превеликий жаль, проблема незаконних рубок притаманна державам із низьким рівнем соціально-економічного розвитку, натомість в країнах Європи це питання вже давно зняте із порядку денного. Для мене, як вченого, важливо докопатися до причини цього явища. Ось, на мій погляд, головні з них: по-перше, вкрай низький рівень економічного розвитку лісових районів. Мешканці віддалених сіл просто на просто не можуть знайти роботу, а утримувати сім’ю то треба. Саме тому часто-густо єдиним порятунком для них стає саме зрубана і збута на пилорамі смерека. По-друге, величезна кількість незареєстрованих пилорам (кажуть, в області їх приблизно семиста), пожвавлюють явище незаконних рубок, а також злочинній діяльності потурають правоохоронні органи та органи влади, які ніколи не втрачають нагоди швидко нагріти руки. Як не дивно, зазвичай і лісова охорона теж не дуже намагається перешкодити злочинцям. Проте, посадовці переконують: це явище значно швидше можна було б викорінити, аби громада активно протистояла злочинцям. Натомість, виникає замкнене коло: вирубав, збув, розповів другові, двоє вирубали, реалізували, заплатили хабар, і так далі до безконечності.
Але хто в гонитві за прибутком думає про довкілля? Зловмисники забувають, про шкоду, яку завдають не лише лісам, а й екосистемі загалом. Вже зараз спостерігається суттєве збідніння біологічного різноманіття, відтак і втрата найціннішого капіталу – природного. А незабаром ця ситуація суттєво погіршиться.
Для науковців це питання насушне, наболіле. Зокрема вчені нашого університету беруть активну участь у проекті NPI-FLEG. Це регіональна антикорупційна екологічна програма FLEG, як частина світового процесу FLEG (Правозастосування і управління в лісовому секторі). Метою діяльності програми є інформування громадськості про стан лісового сектору економіки, аналіз існуючих проблем, зокрема про шляхи вирішення проблеми незаконних рубок лісів, нераціонального використання лісових ресурсів, боротьби з тіньовими схемами продажу деревини. Але було б добре, щоб громадськість відгукувалась на заклики про допомогу та всіляко сприяла подоланню цих сумних проблем.
– Чи достатня робота проводиться господарствами по відновленню лісового фонду області? Чи не станеться так, щоб наші діти чи внуки уже не зможуть насолоджуватись лісами наших Карпат?
– Варто сказати, що лісівники державних лісгоспів на фаховому рівні займаються відновленням лісів і в цьому їм допомагають вчені нашого університету. При Львівському облуправлінні лісового та мисливського господарства діє лісокультурна рада, вона ж на своїх засіданнях і розглядає, і погоджує проекти лісових насаджень на кожну ділянку лісовідновлення. Згідно зі статистикою, щорічно лісовідновлення проводять на площах 2,5-3,0 тис. га. А це, чесно кажучи, суттєва поміч лісу. Втішає й той факт, що більш як на 5% лісовідновлення в області перевищує площу вирубок.
Окрім того, кожного року створюються нові ліси на землях непридатних для сільськогосподарського використання. На Львівщині за останні 5 років державними лісогосподарськими підприємствами створено понад 500 га нових лісів.
– Яка роль держави в збереженні лісів? Чи в Україні існує державна політика щодо запровадження сталого управління лісами та охорони навколишнього природного середовища. Розкажіть про ставлення чиновників до існуючої системи ведення лісового господарства?
– Минулого року ми відсвяткували 20-річчя незалежності України. У плані розвитку лісового господарства маємо як здобутки, так і проблеми.
Головним здобутком є те, що ліси залишились національним багатством (чи не єдиним, ще неприватизованим): держава зберегла управління лісовою галуззю, ми маємо високий фаховий потенціал кадрів у лісовому господарстві, а також суттєвим зрушенням є, прийнята у 2006 році, Концепція реформування лісового господарства.
Водночас, за 20 років Україна ще не сформувала на законодавчому рівні належної національної лісової політики. Хочу зазначити, що науковці НЛТУ підготували Проект Закону «Національна лісова політика України», в якому чітко сформульована її мета і завдання, інструмент реалізації.
Вірю, що у Верховної Ради України дійдуть руки і до цього закону.
– Зараз в Україні, у тому числі і на Львівщині, набула масового явища передача в оренду лісів. Чи правильно це? Чи розумно віддавати у приватні руки найбільше багатство держави?
– Якщо судити з офіційної статистики, то на Львівщині в довгострокове тимчасове користування, а не в оренду (без вилучення у постійного лісокористувача) згідно з нормами чинного Лісового кодексу України передано 110га лісів Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, що становить 0,02% від загальної площі. Як бачимо, відсоток мізерний. Практика тимчасового користування лісами є широко розповсюдженою в світі. Важливо, щоб це відбувалося у відповідності з законом.
Чесно кажучи, у мене більшу тривогу викликає прийняття закону про ринок земель. Важливо, щоб у цей закон не потрапили норми про можливість приватизації саме лісових земель. На найближчому засіданні Лісівничої Академії Наук України ми плануємо обговорити це питання і підготувати відповідні звернення до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Президента держави.
– Якими Ви бачите напрямки, пріоритети розвитку лісової галузі?
– Я вважаю, що основними пріоритетами розвитку лісової галузі є, по-перше, забезпечення зростання екологічного, соціального і економічного потенціалу лісів України. Переконаний, що лише за єдністю цих трьох чинників, можливий поступальний розвиток цієї сфери господарювання загалом. По-друге, потрібно якомога швидше реформувати систему управління лісовим господарством на еколого-економічних засадах. Лише у цьому випадку і природа і бізнес збережуть право на життя. По-третє, щороку потрібно все активніше реалізовувати політику примноження лісистості України, тим самим відтворювати та підвищувати продуктивність лісів. І на останок, ми повинні перейти на вибіркову систему господарювання на засадах наближеного до природи лісництва. У планах поступове, проте стрімке зменшення обсягів суцільних вирубок. Натомість, рубки повинні проводитись вибірково, з орієнтацією на природне насінне поновлення лісостанів. При цих способах, відсутні зруби і ліс постійно виконує свої екологічні функції.
– Один з Ваших колег, Анатолій Дейнека, вважає, що реалізовувати принципи зеленої екологічної економіки потрібно починати з гірських регіонів, оскільки вони найменше піддалися впливу ззовні. Тому там вже за кілька років можна отримати позитивні результати, що стануть прикладом для решти країни. Яка Ваша думка з цього приводу? Чи можуть Українські Карпати досягти рівня розвитку європейських Альп і що для цього потрібно зробити?
– Впровадження принципів екологічної («зеленої») економіки, на мою думку, є виходом для людської цивілізації, адже в сучасному світі принципи «класичної» економіки вже не спрацьовують. Людство зіткнулося з проблемою браку чистої води, нестачею природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища продуктами своєї діяльності, глобальними змінами клімату. Потрібна кардинальна переоцінка вартостей.
Анатолій Дейнека є сучасним менеджером і висококваліфікованим фахівцем, представником Львівської еколого-економічної школи. Мені приємно, що у своїй виробничій діяльності він старається впроваджувати засади екологічної економіки, адже лісове господарство і економічна система гірських районів може і повинна стати моделлю розвитку екологічної («зеленої») економіки в Україні.
Унікальний екологічний, рекреаційний, ресурсний потенціал гірських районів Львівщини справді може стати базою для розвитку краю. При розумному науково-обґрунтованому підході до використання цього потенціалу, гірські райони Карпат насправді можуть досягти рівня розвитку територій європейських Альп.
– Чи можна якісь з принципів екологічної економіки реалізовувати на місцевому рівні, зокрема на рівні місцевих адміністрацій, простих людей? Якщо так, то які це мали б бути кроки?
– Звісно, якщо це перш за все буде передбачено законодавчо на державному рівні. Ми постійно подаємо наші пропозиції до Міністерства екології та природокористування, проте там на них не реагують, вони роками лежать і ніхто пальцем об палець не вдарить. Якщо ця ситуація радикально зміниться, то зможемо говорити і про реалізацію принципів, і про запровадження екологічної економіки на місцевому рівні.
Розмовляла Дар’я Буряченко,
Західна інформаційна корпорація
