30/03/2012
013 за 30.03.2012
ПРО НАШІ ЛІСИ, ПАРКИ І ЗАПОВІДЬ «НЕ ВКРАДИ»
Земля і люди
Останнім часом сигнали з місць про наступ сучасних нуворишів на ще не захоплені острівці природи стають все частішими. Ось вже і з Криму Ольга Герасим’юк подає вісточку: «Щороку набіги на Крим робляться все потужнішими, хтось кривою фінкою нарізає його благословенні олеандрові, магнолієві, дубові, липові, трояндові парки й ліси і ставить на наділах свої хатки, зляпані по-багатому абияк…» Пишуть про це звідусіль, регіон тут не має суттєвого значення – там, де ще збереглася природа, там і проявляють себе новоявлені герострати. Юрій Щербак у статті «Важка хода східнослов’янського авторитаризму» («День», 19-20 серпня 2011 р.) також зачіпає тему масштабного розкрадання природних багатств: «Варто нагадати, що до нинішнього стану правляча еліта йшла вперто й послідовно, перетворюючи країну на заповідник клептократії, на дірявий, без дверей склад колишніх народних багатств, в якому впродовж двадцяти років безкарно гризлися за здобич хижаки, на споганений фарисеями храм української мрії…»
Різниця між звичайною крадіжкою з бюджету і крадіжкою з природної скарбниці не надто суттєва, хіба що остання більш помітна сторонньому оку. І вона більше мобілізує, змушує задуматися. Треба сказати, що правлячій еліті навряд чи доводилося робити нелюдські зусилля, долаючи опір народу. Толерантність до замаскованого і малопомітного злодійства у нас в крові. А коли так, то й масштабні крадіжки не за горами. Дванадцять років тому в київській газеті «Независимость» була опублікована стаття Ігоря Болдирєва: «Украина: воровство и демократия». Роблячи екскурс у минуле, автор не зміг обійтися без деяких «шпильок» — звинувачень на адресу українського менталітету. Ось як пан Болдирєв пояснював відносно легкий спосіб захоплення влади на Київській Русі скандинавськими вікінгами:
«Нет ничего удивительного в том, что племя с другой, не воровской, ментальностью взяло верх над более многочисленным, но разделенным взаимной подозрительностью и воровством народом. После прихода викингов возникла мощная держава, которая просуществовала примерно 300 лет. Однако местная стихия постепенно начинает брать верх. Немногочисленные викинги в конце концов перемешались с местным населением. Местная ментальность стала побеждать, начались междоусобные войны и, наконец, в 13 веке киевская держава, развалившаяся на ряд мелких княжеств, под ударами татаро-монголов окончательно погибла».
Далі автор стверджує, що ця територія проклята Богом. І небезпричинно: «За тотальное воровство наше, за нашу передаваемую из поколения в поколение воровскую ментальность…»
І якщо тоді, в 1999 році, стаття Болдирєва ще могла декому здатися гіперболізованою (злодійство не було настільки очевидним, як зараз), то тепер мусимо визнати, що автор бив на сполох недаремно. Прискорене знищення зелених зон і парків Києва, Львова, Харкова, Запоріжжя та інших міст, зведення на місці віковічних дубів і сосен величних котеджів, а часом і справжніх замків (про такі навіть мріяти не могли доблесні лицарі Середньовіччя!) — це вже крадіжка не лише у власного народу… Згодом це і планета відчує. І якщо таке робиться у всіх на виду, в зелених зонах обласних центрів, то що очікує на наші ліси? Адже в «глибинці» набагато важче проконтролювати — скільки й чого рубають.
І тут ми підходимо до найголовнішого. Як же воно так виходить, що називаючи себе християнською нацією, християнською країною, ми порушуємо одну з найголовніших заповідей християнства: «Не вкради»? Порушуємо настільки нахабно, що можна сказати й відвертіше: витираємо ноги об саму суть християнства. Виникає запитання: а навіщо тоді потрібні оці гарні, великі церкви, якщо вони не вчать християнству? Стривожене суспільство повинно відверто сказати служителям церкви: «Якщо християнство є нашою духовною основою, то чому б вам не подати народу приклад»? Адже потрібен поштовх! Он йоги в Індії вже голодують, протестуючи проти корупції! Мужній вчинок цих високодуховних людей окрилив, запалив серця десятків, сотень тисяч індусів. А наші святі отці чомусь воліють не помічати, що Божі заповіді в Україні системно порушуються, християнство як релігія дискредитується. Тепер уже не можна кивати головою на безбожного тирана Сталіна, який завзято нищив церкву, не давав працювати з людьми… Тепер повна свобода дій, і кращого моменту для масової християнізації українців годі уявити! Але якщо церква в період масового розкрадання буде не на висоті, то що робити народу?
Звернемося за підказкою до історії. Ще в 1377 році з’явилася на світ робота англійського богослова Джона Вікліфа (1328-1384) «Про громадянське правління». У ній автор утвердив моральні основи церкви. Вікліф вважав, що вкрай необхідно повернутися до ідеалів церкви, описаних у Новому Заповіті. І був у цьому питанні дуже послідовним. Йому належить здорова думка про те, що коли церковники не виконують свої функції достатньою мірою, то це служить вагомою підставою для того, щоб світська влада відняла у церкви її багатства і передала тому, хто буде служити Богу належним чином. Ідеї Вікліфа зовсім не застаріли, принаймні для України вони дуже актуальні. Адже такий дамоклів меч над церковниками змусив би їх не на словах, а на ділі боротися з проявами войовничого антихристиянізму, а злодійство (особливо нищення живої природи в ім’я власного благополуччя) саме таким проявом і є. Церква з кожним роком ставала б сильнішою, приймаючи в своє лоно масу активних, освічених, а головне — небайдужих людей! Хіба це погано для віри? Проте є і альтернативний варіант: церква не переходить до активних дій, залишаючись осторонь. Тоді без неї суспільство породжує якусь нову силу – вже не на основі християнства. Звичайно, якісь результати будуть і в цьому випадку. Але ж діяти в союзі було б значно краще!
* * *
Незакінчена стаття «вилежувалася» кілька місяців. Уже й почав забувати про неї… Але недавня поїздка до Ірпеня несподівано актуалізувала тему. Це курортне місто знаходиться поруч з Києвом і дуже потерпає від стихійних забудов у лісопарковій зоні. Знав про це і раніше. Однак цього разу я побачив сліди організованого спротиву українців: ціла ділянка лісу була завішана плакатами з написами: «Досить!», «Нарізати ліси і парки – агонія і маразм!», «Наші діти не хочуть рости на асфальті!». До речі, усі сосни в нижній частині були розмальовані в патріотичні синьо-жовті кольори. Зробив декілька знімків, адже переді мною був зразок досить ефективної технології народного опору. Прикро, що й цього разу боротьба проти порушників заповіді «не вкради!» обійшлася без помітної ролі церкви. Воно й зрозуміло: позиції Київського патріархату в Ірпені досі слабкі, а УПЦ МП, хоч і має вплив, але, видно, за давньою звичкою концентрує і нарощує сили для боротьби з усякими там «неканонічними». Що їй знищення наших лісів і парків?
Сергій ЛАЩЕНКО
ТИМ ЧАСОМ…
21 березня на території забудови в районі Святошинської лісопаркової зони Києва недалеко від вул. Ушакова невідомі підпалили екскаватор забудовників, а також знищили паркан навколо будівництва, побили вікна в будівельних спорудженнях, передає кореспондент УНІАН.
Як повідомили будівельники, до місця, де ними проводились роботи, підійшло декілька десятків молодих людей у масках. Вони почали вимагати припинити будівництво у лісопарковій зоні, після чого до кабіни екскаватора, на якому провадились роботи, ними було кинуто петарду та пляшку з запалювальною сумішшю.
Того ж дня біля будівництва було проведено пікет проти забудови та вирубки в Святошинській лісопарковій зоні. Активісти зазначили, що внаслідок дій забудовників було зрубано декілька десятків дерев, які раніше належали до Святошинського лісопаркового господарства.
За інформацією представників забудовників, на розчищеній від лісу території планується зведення малих архітектурних форм. Забудовник також стверджує, що ця земельна ділянка була виділена зі складу Святошинського лісництва і передана в оренду на 5 років одному з ТОВ рішенням Київради від 26 червня 2007 р.
За словами громадських активістів, вони вважають цю забудову незаконною і планують продовжити пікетування.
СУД СКАСУВАВ РІШЕННЯ КИЇВРАДИ ПРО БУДІВНИЦТВО ЖИТЛА У ЗЕЛЕНІЙ ЗОНІ
Окружний адміністративний суд Києва скасував рішення Київської міської ради про надання ТОВ «Мегатранс» під житлову забудову земельної ділянки площею 4,64 га на 24 км Столичного шосе в Голосіївському районі за рахунок озеленених територій урочища Конча-Заспа та прибережних захисних смуг.
Як повідомляв УНІАН, Київська міська рада 17 вересня 2009 року ухвалила рішення про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Мегатранс» земельної ділянки загальною площею 4,64 га на Столичному шосе (24-й кілометр) у Голосіївському районі Києва.
Рішення Київради передбачало передачу земельної ділянки у довгострокову оренду на 49 років для будівництва, експлуатації та обслуговування об’єктів рекреаційного призначення (з комплексним інженерно-транспортним облаштуванням та благоустроєм території).
Прокуратура Києва 15 червня 2010 року опротестувала відповідне рішення Київради, оскільки проект землеустрою всупереч вимогам статті 123 Земельного кодексу України не узгоджено з Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської МДА, Управлінням екології та охорони природних ресурсів КМДА і Санітарно-епідеміологічною станцією Києва.
Також згідно з висновком столичної СЕС щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову однією з умов відведення є внесення змін до Програми розвитку зеленої зони м. Києва та концепції формування зелених насаджень у центральній частині міста, оскільки ця земельна ділянка належить до територій зелених зон. Однак зміни до цієї програми не вносилися, рішення Київрадою з цих питань не приймалося, зазначають у прокуратурі.
Крім того, вказана ділянка згідно з листом КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» належить до земель лісового фонду, розташована у лісництві та входить до переліку зелених зон. Більше того, встановлено, що земельна ділянка потрапляє до акваторії озера Конча та відповідно до вимог Земельного кодексу України на момент ухвалення рішення Київрадою необхідно було узгодити проект землеустрою із територіальним органом виконавчої влади з питань водного господарства (КП «Плесо»). Але таке узгодження надано не було, заявляють у прокуратурі.
