24/03/2012
0Мер Ірпеня, Скаржинський, пояснює, що парків у місті, яке є рекреаційною зоною, нема: "У нас парків в місті немає як таких. У нас є зелені насадження… Можливо десь якась є помилка в прийнятті рішення, але вона несуттєва".
Така "несуттєвість" – це всі зелені зони Ірпеня загальною площею близько 20 гектарів. Від місцевої влади, і, це очевидно, таку "несуттєвість" просить зробити не громада, а забудовники.
Не пошкодували навіть зелену зону біля єдиного в Україні реабілітаційного центру для сердечників.
Скаржинський доволі впевнено себе почуває, оскільки його сусід селищний голова Коцюбинського Вадим Садовський, ще з 2008 року прагне забрати в Києва близько 4 тисяч гектарів Біличанського лісу й частину вже встиг віддати під забудову. Обличчя забудовників – це де-факто обличчя місцевої влади й наближених до неї осіб.
Вадим Садовський журналістам 2009 року стверджує, що лісу нема. Є 4 тисячі гектарів деревної рослинності. Тільки тоді з його уст це лунало не так впевнено, як сьогодні дозволяє собі говорити його колега Скаржинський.
Якщо за 4 тисячі гектарів вікового лісу столиці з 2009 року нікого не покарали, то для всіх сусідів, представників місцевої влади, після розмірковувань: “тварь ли я дрожащая или право имею”, висновок очевидний – “право имею”, при чому “имеют” це право і взовж і впоперек.
Для посадовців, які не бачать лісу чи парку, там де є ліс і парк, система держави має невпинно доводити, що злочин і покарання ходять поруч.
