ЛІСІВНИКИ БЕЗ КРАВАТОК

Державне підприємство „Олександрівське лісове господарство” – досить відоме і на Олександрівщині, і на всій Кіровоградщині підприємство. Воно – одне з кращих серед подібних у лісовій галузі області. Підприємство завжди успішно справляється з виконанням запланованих робіт, дбає про охорону праці і гідну зарплату. Про випивку у робочий час, прогули, тут забули давним-давно. „А після роботи?” – поцікавитеся ви. І в неробочий час працівники, серед яких більшість чоловіків, до чарки не тягнуться. „У насцікавіші справи є!” – хваляться у колективі.

І ПЕЧЕНИЙ ГАРБУЗ З ЯБЛУКАМИ? БУДЬ ЛАСКА!

Олександра Петровича Синявського вже чотирнадцять років очолює підприємство, носить почесне звання Заслуженого лісівника України, а жителі району обрали його ще й депутатом районної ради. Він – серйозна і відповідальна людина, великий ентузіаст, новатор і щирий оптиміст. У робочий час. Не менш цікава він особистість і у вихідний день.

Якщо порахувати всі захоплення Олександра Петровича, навряд чи вистачить пальців руки – рибалка, полювання, волейбол, гриби, кухня… Така він неспокійна і непосидюча людина. І це у свої шістдесят п’ять років !

Якесь одне конкретне і головне хобі виділити йому важко. На мою ж думку, на перше місце варто поставити заняття волейболом. Проходять вони тричі на тиждень – понеділок, середа, п’ятниця. Олександр Петрович намагається не пропустити жодного.

  – Це – здоров’я! – впевнений він

  Любов до волейболу Олександр Петрович зумів передати головному лісничому підприємства Віталію Михайловичу Терещенку й одному з внуків. Правда з минулого вересня чотирнадцятирічний Володя навчається на першому курсі Волинського військово-спортивного ліцею і залишив Олександрівку, тому дідусь вже сам буває на тренуваннях. Він – найстарший за віком серед спортсменів-ветеранів, але у спритності намагається не відставати від молодших.

А ось любов до рибалки та мисливства, які на другому місці серед його захоплень, Олександру Петровичу жодному з внуків прищепити не вдається. Хіба що син Сергій, приїжджаючи на вихідні з Черкас до батьків, може скласти компанію батьку. На полювання Синявський їздить з товаришами, а на рибалку інколи бере дружину Анелю Олександрівну, яка підтримує його всі уподобання. Разом вони люблять й збирати у лісі гриби. Минулого липня, приміром, коли у нашому краї були щедрі дощі, принесли не один кошик маслят та білих грибів. „А відпочили як на свіжому повітрі!” – радо повідомили. Дружина смажила, маринувала та сушила ці маленькі дарунки природи.

А найбільший улов Олександра Петровича на рибалці минулого літа – сазан, вагою… шість з половиною кілограмів. Піймав він його біля села Розумівки, на Бондарському ставу. Старожили стверджують, що там подібних риб-велетнів не бачили років десять. Вистачило Синівським сазана і на юшку, і на котлети.

Олександр Петрович та Анеля Олександрівна радіють, коли в гості приїжджають діти і внуки. Декілька років господар виношував ідею збудувати на власному подвір’ї велику бесідку з каміном. Бесідка виросла швидко, а з каміном довелося помучитися – декілька разів перемуровували. Але минулого року таки все вдалося. Тепер камін виконує багато функцій – пече, смажить, варить. Тож велика дружня родина теплої пори у вихідні збирається за столом саме у бесідці. А Олександр Петрович не без великого задоволення у каміні варить в одному казані суп або юшку, в іншому – куліш, смажить шашлики та рибу. Цими стравами пригощає він рідних і друзів, коли й збираються на природі. Впевнений, що його каші-юшки значно смачніші і корисніші для організму магазинних ковбас та пельменів.

А не так давно зумів свою сім’ю навіть здивувати. Спік у звичайній сільській печі, яка також є на його садибі, гарбуза. Та якого! Розрізав овоч навпіл, вибрав насіння, наклав туди шматочки яблук і родзинки, влив мед. І це все майже пів дня умлівало… Київська та черкаська рідня активно смакувала такою смачнючою стравою та все нахвалювала кухаря-винахідника. Потім на столі з’явився ще й старовинний самовар (нова покупка господаря), з якого він пригощав всіх духмяним чаєм, завареним на лікарських травах.

ВІДПОЧИНОК ДЛЯ ДУШІ І ТІЛА

Помічник лісничого Олександрівського лісництва Павло Володимирович Голубець кухнею не займається. А своїм хобі вважає мисливство.

Любов до цієї справи змалечку йому прищепив дідусь Товкач Олександр Денисович. Дідусь мешкав на Житомирщині, у селі Борутіно Овруцького району і довгий час працював там лісничим.

– Його життям, його захопленням був ліс, – згадує Павло Володимирович. А мисливство – своєрідним відпочинком. Дідусь любив бродити лісом, але швидше не для того, щоб повернутися додому з якоюсь звіриною, а просто побути серед тиші, подихати свіжим повітрям, поспостерігати за комахами, птахами…

Коли ж внук трішки підріс, Олександр Денисович брав і його на підводу, клав поряд рушницю і вирушали вони лісовими дорогами. Скільки цікавого і корисного розповідав він тоді малому. А хлопчик жадібно ловив кожне слово старшого і намагався зрозуміти цю незвичайну і таку чарівну природу.

Ось ту, стареньку рушницю „ТОЗ-63”, і подарував дідусь Володі на двадцятиріччя. Внук якраз тоді закінчив навчання у Чугуєво-Бабчанському держлісгосп технікумі. Подарунку дуже зрадів, адже вже тоді відчував потяг до мисливської справи. Тому й недаремно у технікумі вчився на факультеті мис­ливствознавстав та звірівництва. Спочатку він працював єгером у Переяслав-Хмельницькому під Києвом, згодом у Кагарлику. А тепер – помічник лісничого Олександрівського лісництва. З сім’єю Павло Володимирович мешкає у Несватковому.

Його безпосередня робота звичайно пов’язана з лісом. А відпочинок… – знову серед лісових насаджень. Незалежно від пори року у вихідний збирається з друзями – братами Левенцями – Юрієм та Олександром, братами Андрюніними – Максимом та Олегом і вирушає на полювання.

Та, перша його рушниця, залишилася, як пам’ять про дідуся. Зараз „на озброєнні”, у чоловіка рушниця „Іж-54”, правда не нова, але у цілком відмінному стані. Помічники його на полюванні і три мисливські собаки. Одна на прізвисько Волга – російська гонча, друга на прізвисько Барон породи німецька короткошерстна лягава (курцхаар), третій дали ім’я Грей, вона породи фокстер’єр. Останню мисливець використовує для добування з нір лисиць, єнотовидних собак та борсуків.

Лисиці рідко, але все ж були серед трофеїв Павла Володимировича. А в основному він полює на дику качку та зайця. Інколи, особливо взимку, у пошуках звірини потрібно пройти з двадцять кілометрів. І все ж тридцятидворічний мисливець вважає своє захоплення справжнім відпочинком і душі, і тіла.

Дружина Надія згодна з чоловіком. А ось доньки – восьмирічна Катюша та чотирирічна Даринка поки що не розуміють цього захоплення татуся, але охоче граються з Волгою, Бароном і Греєм. Хто знає, можливо з роками одна з них також захопиться полюванням.

ЯБЛУНЬКА І ЩЕ ЯБЛУНЬКА – ВЖЕ САДОЧОК

Для механіка ДП „Олександрівський лісгосп” Володимира Анатолійовича Максименка та голови профкому підпри­ємства Леоніда Олександровича Мироненка найкращий відпочинок після робочого дня у садку біля яблунь та винограду, посаджених їхніми руками.

Леонід Олександрович мешкає з сім’єю в квартирі. Власного городу не має, тому свій сад „прописав” на сусідній вулиці, на садибі тещі. Там у нього три сотки, на яких росте біля ста яблунь.

А займатися вирощуванням яблук Мироненко почав у 1995 році. В основному прищеплював до звичайних яблунь гі­лочки карликових яблунь. Тож вони й вийшли середньо рослі за розміром. Деякі саджанці доводилося й купувати. Сортів дерев зібрав багато – від літніх до зимових. Доглядати за яблунями в основному любить сам – до душі це захоплення, а врожаєм радує всю сім’ю. З задоволенням смакують свіжими яблуками дружина Люба, сини Сергій і Владислав та маленька Настуня. Готує дружина з яблук і смачне варення, від якого ніхто з рідних не відмовляється.

Ось саме Леонід Олександрович надихнув зайнятися садівництвом і свого колегу – механіка Володимира Ана­толійовича Максименка. Було це років десять тому. Разом прищеплювали та купували саджанці. Леонід Олександрович, вже досвідчений садівник, радив, підказував і допомагав у садку новачку.

А зараз на городі у Максименка більше ста яблунь майже ста сортів. Родять вони і влітку, і восени. Дружина Люба допомагає сапати міжряддя, а сини–студенти влітку, на канікулах, обкошують дерева. Та найбільше Руслан та Вітя люблять везти яблука у Київ, де навчаються, тоді пригощають ними чи не весь гуртожиток.

Декілька років тому Володимир Анатолійович посадив біля будинку гілочку винограду. Рослина добре прижилася, і вже минулого року господар міг похвалитися щедрими гронами.

Ось такі вони, олександрівські лісівники, після робочого дня і у дні відпочинку, без краваток, як і на роботі, працьовиті, натхненні, захоплені. І немає значення, чим вони займаються – полюванням чи садівництвом, кухнею чи рибалкою, головне – вони ентузіасти з великим запасом завзяття, старанності і здоров’я. Чого і зичать всім своїм коллегам та друзям.