Ефективніше, ніж лекції

При Худоліївській школі більше тридцяти років працює єдине в Семенівському районі шкільне лісництво. Його вишкіл пройшли тисячі школярів й усі нинішні вчителі, уродженці цього села. За цей час учні посадили близько ста гектарів лісу, а це майже п’ята частина території Посульського лісництва. Важко собі уявити стогектарну площу. Натомість футбольне поле уявити легше. Так от, 100 гектарів — це приблизно 157 стандартних футбольних полів розміром 105 на 68 метрів.

— Власне, у 1982 році саме життя спонукало до співпраці навчальний заклад і лісівників: школі потрібні були дрова й лісоматеріали, а лісництву — робочі руки, — розповідає багаторічний керівник шкільного лісництва Микола Іванович Козлов. — Діти і тоді, й тепер заготовлюють насіннєвий матеріал — дуба звичайного й червоного, акації, насаджують молодий ліс, охороняють первоцвіти, взимку пробивають на озерах ополонки, щоб не задихнулася риба, підгодовують сіном, буряками, картоплею диких кабанів, косуль, лосів та вивішують годівниці для пернатих, щороку майструють і розвішують кількадесят шпаківень.

У самому лісі біля озера Судебське, влітку майже суціль вкритого квітами білого латаття, Микола Іванович збудував будинок-клас. Це була його давня мрія, адже зі школярами до лісу вирушали на цілий день (а це за 4 кілометри від села), й у разі негоди не було там прихистку. Але грошей на реалізацію задуму не давали. В районі пообіцяли відшкодувати витрати тільки після завершення будівництва. М.Козлов ризикнув: позичив у своєї старенької матері кілька тисяч гривень, які вона склала «на похорон». Збудував, а тоді й справді йому повернули гроші, а він — матері.

Якщо вулицею Худоліївки їде підвода, на якій повсідалися школярі, всі знають, що то Микола Іванович своєю кобилою Зоркою везе учнів у лісництво. Уроки проходять під відкритим небом — на березі озера, біля боліт, у лісі, на лузі в заплаві Сули, діти безпосередньо спостерігають за тваринами, птахами. Зокрема, за орланами-білохвостами, сімейство яких оселилося неподалік Худоліївки п’ятнадцять років тому. Ці птахи занесені до Червоної книги України. Огніздилися вони на високому самітному дереві. Щороку виводять двох-трьох пташенят. Оскільки птахи — «чепуруни», то з гнізда викидають непотріб. Тож під деревом, відповідно, навіч усе їхнє меню: скелети великої риби, кістки водоплавної птиці, навіть зайців чи косуль, бо білохвіст харчується і падлом або може й відібрати здобич.

А кілька років тому орлиця відклала четверо яєць. І, видно, батьки не змогли прогодувати стількох малят, тож у червні одного викинули з гнізда. Його підібрали, принесли в село. Виходжували орля Сергійко і Віра Чижі та їхні сусіди Ніна і Роман Співаки. «Пташенятко» важило більше двох кілограмів, а розмах його крил сягнув 168 см. Апетит у нього був чудовий, тож усе село допомагало його годувати: приносили рибу, мишей, щурів, рештки м’яса тощо.

Походжав молодий орел серед домашньої птиці, але «своїх» не чіпав. Якогось вересневого ранку вийшли надвір, а білохвоста немає — полетів.

У селі також розповідають історію про порятунок лося, який потрапив у трясовину й не зміг вибратися. Микола Козлов як лісник тоді обходив угіддя й на одному з напіввисохлих озерець побачив соханя, який загруз в озерному мулі. Ткнув його палицею, а той тільки смикнувся кілька разів, абсолютно знесилений. Організували з десяток сільських чоловіків, стільки ж старшокласників, та й пішли рятувати лісового велетня. Він і не пручався, коли його тягли мотузками, певно, тварина розуміла, що їй не заподіють шкоди, а порятують. Коли вже лось став на тверду землю, він повернув до людей голову і видав дивний сиплий гортанний звук, ніби подякував, і, похитуючись, повільно рушив у ліс…

Члени шкільного лісництва кілька років тому посадили в селі парк на півгектарній площі, заклали на території школи молодий сад. Неодноразово вони ставали призерами обласних та всеукраїнських екологічних зльотів і змагань. Чимало вихованців лісництва обрали професію лісівника, яку вони здобули у Лубенському лісотехнічному коледжі.

І Микола Іванович Козлов, і працівники Посульського лісництва — Оксана Іванко, Олександр Черненко та інші власним прикладом показують дітям, як треба ставитися до природоохоронної справи. І це набагато ефективніше, ніж лекції.