28/02/2012
0П’ять вовків цієї зими відстріляні в мисливських угіддях товариства «Вікінг», по одному — в Ішівському лісництві та в Шацькому районному товаристві мисливців. І робота зі зменшення чисельності хижаків триває.
Підвищення температури тепер дасть змогу результативніше боротися з хижаками і в інших лісових масивах. Адже під час відлиги чіткі сліди дають змогу досвідченим єгерям визначити, наскільки давно в тому чи тому місці проходив сторожкий звір. Який, як відомо, або «пасе» дичину, або ходить у пошуках її по колу, периметр якого може сягати й півтора сотні кілометрів.
— Вовк у мисливських угіддях — те ж саме, що пожежа в лісі!.. — зауважує керівник сектору мисливського господарства обласного управління лісового і мисливського господарства Руслан Люшук. — Адже йому постійно треба їсти. Від спійманої козулі, наприклад, у прямому розумінні не залишається ні ніжок, ні ріжок… Протягом короткого часу вовча зграя може звести нанівець усі зусилля підняти в угіддях чисельність копитних. Тому усюди, де ведеться мисливське господарство, вовк став «персоною нон грата»…
Нині на сторінках засобів масової інформації дедалі частіше можна прочитати про те, що в Західній Європі вовк у «червоному списку». І нібито там ретельно оберігається. Як написав один із журналістів, «особливо — самки».
Косулі нерідко стають здобиччю голодних сіроманців. Фото Валерія МЕЛЬНИКА
Цікава європейська «охорона»
Проте, незважаючи на таку всеєвропейську, здавалося б, охорону, чисельність вовків практично в усіх європейських країнах є на диво малою і стабільною. Може, через те, що кожного року кожному вовчику-братику для прожиття треба 500—800 кілограмів м’яса, а середня козуля важить лише 15—20?.. І тамтешні мисливствознавці знають про це?..
Коли одному з авторитетних діячів охорони природи з Німеччини, якого я особисто щиро поважаю за допомогу українським екологам, запропонували відловити на Волині і передати для випуску на волю вовків у себе на батьківщині, він тактовно відмовився… Чому? Звір же в європейському червоному списку — як тут не скористатися можливістю освіжити кров місцевої популяції і підняти її чисельність?.. Натомість: «Данке! Але не треба!»
Кількома десятками чисельність сіроманців обмежується у Фінляндії та Чехії. У Швеції, площа якої близько 45 млн га, чисельність їх становить 85—100 особин і залишається сталою завдяки відстрілу надлишкової кількості. В одній із останніх операцій «Хижак», що проводилася тут, виявили бажання взяти участь 12 тисяч (!) шведів.
Зате мисливці Швеції збирають врожай зі свого лісового фонду дичини — на стіл шведам щорічно потрапляють понад 100 тисяч лосів (!) та більш як 300 тисяч козуль. Для яких, зрозуміло, корівників не будували, але взимку підгодовували… Багаті й угіддя Франції, в якій часом навіть робилася спеціальна поліцейська операція для знищення останнього вовка. Опудало його нині міститься в Луврі. Не люблять особливо «вілька» і в Польщі… Тим часом мисливці цих країн щорічно добувають більш як 200 тисяч козуль, по 17 і 60 тисяч оленів відповідно та по сотні тисяч диких свиней…
Для розуміння того, де саме ми перебуваємо в розвитку мисливського господарства, невід’ємною частиною якого стала й боротьба з хижаками, є приклад Угорщини. Структура її мисливських угідь майже ідентична українській: 68% сільгоспугіддя і 17% лісові угіддя; кількість мисливців — 50 тисяч чоловік. Добувається в Угорщині щорічно — вдумайтеся в ці цифри! —до 100 тисяч копитних тварин, у тому числі до 24 тисяч — оленів європейських, 5 тисяч — ланей, 36 тисяч — козулі, 35 тисяч кабанів і 800 тисяч — голів дрібної дичини.
Водночас в Україні, площа якої в шість разів більша, щорічно потрапляє на стіл майже шестисот тисяч мисливців аж 12—13 тисяч голів копитних. Коментарі потрібні?
Одна з причин катастрофічного занепаду пересічного українського мисливського господарства полягає й у тому, що мисливці-українці в багатьох своїх угіддях, як показує практика, під корінь знищили маточне поголів’я, забули про біотехнію, а натомість розвели в угіддях хижаків — лисиць та блудних собак. А громадськість, яка не має повної інформації, дедалі активніше захищає вовків. Тих самих, які вегетаріанцями ніколи не були. І водночас обурюється, що навіть заячий слід уже в багатьох місцях став рідкістю…
То чи не пора нам нині, коли йде широкомасштабна перебудова у багатьох галузях, поряд із лікуванням задавнених економічних і соціальних болячок суспільства нарешті по-серйозному взятися і за реформу у мисливському господарстві України? Таку, яка й українського мисливця змусила б працювати в угіддях, і боятися зробити зайвий постріл, і ліс копитними наситила б, а наш стіл — щедрішим на дичину. Дивись — там і для вовка — справді гарного, розумного звіра! — прокорм знайдеться!..
