05/01/2020
0Про вимірювання та оцінювання одного з найпопулярніших мисливських трофеїв – іклів кабана.
Свиня дика, або кабан, сікач, вепр, дик (Sus scrofa) – один із 10 видів роду свиня (Sus) родини свиневих (Suidae) ряду Оленеподібних (Cerviformes). Є предком більшості стародавніх і сучасних порід свиней. Головна трофейна цінність згаданого звіра – його ікла. Про це і піде мова у статті.
У Середньовічні часи кабан був родовим знаком деяких європейських племен, зокрема, він зустрічається на червоних стягах полабів і лужичів – слов’янських племен, колонізованих і асимільованих германськими хрестоносцями. Тепер кабан має один з найширших ареалів серед наземних ссавців. Сучасний ареал сформувався завдяки розселенню виду за сприяння людини. Цей звір зустрічається у чисто дикій або здичавілій формі майже на всіх континентах, за винятком Антарктиди.
Дика свиня була і залишається одним із основних об’єктів ловів для мисливців з найдавніших часів.
У перші післявоєнні роки лише в деяких областях України нараховувалась незначна кількість кабана. У 1961 р. він вже зустрічався у 18 областях, а чисельність його становила 8,5 тис. особин. У 70-х роках у результаті завезення маточного поголів’я з інших районів країни, переселення, заходів із підгодівлі у зимовий час, суворого регулювання відстрілу, кабан заселив всі області, а чисельність його досягла 46 тис., тобто популяція зросла більше, ніж у п’ять разів. Найбільша кількість дикого кабана у поліській зоні, чимало його і в лісостеповій зоні та Карпатах. Зустрічається вепр і в степових областях.
За останні кілька років чисельність кабана в Україні поступово збільшується і в 2014 році сягнула 61,6 тис. особин, що майже в 1,7 рази більше, порівняно з 1999 роком. Обсяги добування кабана за цей же період збільшилися у 4,6 рази, з 1532 особин (у 1999 році) до 7071 особини (у 2014 році), а частка вилучених звірів зросла у 2,4 рази, з 5% до 12% відповідно. Але фактична чисельність свині дикої в Україні у 10–20 разів менша за потенційно можливу, адже у маленькій Австрії щорічно добувають близько 50 тис. кабанів, у Німеччині – понад 640, а в Чехії при чисельності близько 60 тисяч добувають 110–180 тисяч особин за сезон полювання. У цих країнах на дорослих самця і самицю свині дикої полюють з 01.08. по 31.12., у Німеччині з 16.06. по 31.01., у Словаччині з 16.07. по 31.12., а на поросят і підсвинків, як й у більшості країн Європи, цілий рік – з 01.01. по 31.12.
В Україні ж на самців кабана та його молодняк, що здатний до самостійного існування, полюють у серпні-січні, а на самиць – у вересні-грудні.
Найпоширенішим в Україні є колективне полювання на кабана загінкою, полюють також з підходу, із засідки і мисливських веж.
Мисливці захоплюються кабаном за його лицарську сміливість та непередбачуваність. Це один з унікальних мисливських звірів, який здатний чинити істотний опір людині.
Полювання на свиню дику нерідко супроводжується трагічними випадками. Ймовірно, через це до полювання на кабана готуються найбільш ретельно, а в щасливому випадку трофей набуває особливої цінності. Головна трофейна цінність кабана – його ікла, цінуються також м’ясо, шкіра та щетина.
Як слушно зазначає відомий фахівець В. Останін, виймання іклів із щелеп потребує певних навичок й умінь. Якщо із верхньої щелепи ікла після виварювання виймаються доволі легко, то з нижньої вийняти ікла значно складніше. Це зумовлено тим, що вийняти ікла із нижньої щелепи через верхні отвори доволі важко або навіть неможливо, тому доводиться розпилювати пилкою щелепу і виймати ікла у зворотному напрямку. При розпилюванні щелеп слід пам’ятати, що зовнішня – видима частина нижніх іклів становить близько 1/3 їх загальної довжини, а 2/3 розташовані всередині щелепи. Тому вертикальне розпилювання щелепи має бути зроблене ближче до корінних зубів, на відстані від ікла приблизно в чотири рази більшій за довжину його видимої частини.
Для того, щоб розпочати зазначену процедуру, необхідно зняти шкуру з голови кабана, відрізати щелепи, очистити від м’язів і сухожилля і помістити їх у холодну проточну воду. Очищені й вимиті від крові щелепи, у відповідній посуді, варять при повільному кипінні упродовж однієї-трьох годин. Щоб запобігти появі тріщин на іклах, після виварювання щелепи залишають у воді до її повного остигання. Спочатку ікла на 2–5 сантиметрів витягують уперед, а отвір з тильного боку розширюють, розтинаючи щелепні кістки за допомогою зубила. Потім їх обережно витискують із щелепи за допомогою дерев’яного товкача у зворотному напрямку, наче утоплюючи ікла у щелепу. У вийнятих із щелеп іклів видаляють рихлу пульпу, зовнішню і внутрішню поверхні обезжирюють ацетоном, спиртом чи миючими засобами, вибілюють перекисом водню. Щоб ікла не потріскалися, їх сушать у теплому місці, уникаючи прямих сонячних променів, після цього зовні та всередині натирають парафіном, воском або їх сумішшю. Внутрішню порожнину іклів можна заповнити ватою, змоченою в епоксидній смолі, клеєм чи іншим наповнювачем.
Завершальним етапом оброблення іклів є їх аранжування на медальйон, котрий виготовляється для кожного трофея індивідуально. Форма медальйона може бути різною, а ікла прикріплені до нього повинні легко зніматися для експертизи на виставках мисливських трофеїв.
У першій десятці найвидатніших світових трофеїв кабана шосте місце посідає чемпіон світової виставки мисливських трофеїв у Берліні (1937 р.) представлений мисливцем Ю. Більським. Здобуто його було в 1930 році в околицях села Рихтичі на Галичині (тепер Львівська область). За бальною оцінкою (151,0 бал СІС) зазначений трофей був неперевершеним до 1986 року, коли в Болгарії було добуто кабана, ікла якого на виставці у Софії оцінили у 158,20 бала СІС. Цей трофей на сьогодні посідає друге місце у світі після угорського трофея кабана, добутого у 2003 році, чемпіона виставки у Бухаресті у 2004 році з 162,85 бала СІС.
На останній в Україні ІІІ республіканській виставці мисливських трофеїв, яка відбулась у Києві ще у 1988 р., неперевершеними були ікла кабана, що набрали 158,25 бала СІС. Здобув цього кабана мисливець А.І. Поліщук у 1977 році на Волині.
На сьогодні невідомо чи є в Україні трофеї вищої оцінки, так як трофейна справа у занепаді, а виставки трофеїв не проводяться уже майже 30 років. Натомість у країнах ЄС проводиться по кілька таких виставок кожного року, а трофейна справа підтримується на високому рівні й стимулюється громадськими мисливськими організаціями і урядом.
У 1971 році чемпіоном міжнародної виставки мисливських трофеїв у Будапешті були ікла кабана здобутого у Польщі – 142,30 бала СІС. Найбільш визначні трофеї кабана у Польщі на міжнародних виставках оцінені у межах 138,85–151,0. Мисливці Словаччини за період з 2006 по 2010 рр. щорічно здобували по 347 визначних трофеїв кабана, у тому числі, 64 трофеї оцінені на золоту, 110 – на срібну і 173 – на бронзову медалі.
Упродовж зазначеного п’ятиріччя для отримання одного золотого трофея мисливці здобували 29 дорослих кабанів. У Словаччині визначними вважаються ікла кабана з оцінкою понад 130,0 балів СІС. Трофейна якість кабанів у країні з року в рік підвищується, що пов’язано зі збільшенням чисельності популяції виду, поліпшенням кормових властивостей угідь унаслідок розширення площ посівів кукурудзи, а також з інтенсифікацією підгодівлі, яка у багатьох господарствах ведеться майже цілий рік.
Оцінювання трофеїв кабана, як і решти видів мисливських тварин, базується на принципах, ухвалених Міжнародною радою з полювання та збереження дикої природи (International Council for Game and Wildlife Conservation, СІС). На цій основі у більшості європейських країн розроблені відповідні положення та зразки трофейних листів і таблиць за видами мисливських тварин і які є обов’язковими для всіх користувачів мисливських угідь.
Прийоми вимірювання і характеристика надбавок та знижок при оцінюванні показників трофейних якостей іклів кабана
1. Довжину нижніх іклів визначають з точністю до 0,1 сантиметра за зовнішньою дугою від кореня до вістря верхівки. Оскільки корінь ікла буває зазубреним, а його крайня точка може не співпадати з лінією вимірювання, використовують метод «пластини» (прикладання лінійки або іншої рівної пластини). Результати вимірювання обох іклів додають, ділять на два, середнє значення величини в сантиметрах відповідає кількості балів. Якщо вістря верхівки ікла зламане, вимірюють тільки наявну його частину, користуючись методом «пластини».
2. Ширину правого та лівого нижніх іклів вимірюють штангенциркулем у найширшій ділянці з точністю до 0,1 міліметра. Результати додають, ділять на два, отримане середнє значення величини множать на коефіцієнт 3. Нарости, напливи на інші аномалії вимірюванню не підлягають.
3. Окружність верхніх іклів вимірюють у їх грубішій ділянці за допомогою натягнутої мірної стрічки перпендикулярно до осі ікла в сантиметрах з точністю до 0,1 сантиметра. Нарости на іклі не вимірюють, нерівності, під час вимірювання не беруть до уваги.
Надбавки не перевищують 5 балів (до 2 балів за нижні, до 3 балів – за верхні ікла). Надбавки для нижніх іклів надають за: симетричність будови іклів, стан їх верхівок, за забарвлення ділянки іклів, що треться (від темно-коричневої до чорної). За умови наявності цих ознак на одному іклу надають 1 бал, на двох – 2 бали.
Надбавки для верхніх іклів робляться за закрученість (одне ікло – 1 бал, два ікла – 2 бали); за забарвлення поверхні (одне ікло – 0,5 бала, два ікла – 1 бал).
Знижки встановлюють у межах від 0 до 10 балів. За недостатню довжину стертої поверхні нижніх іклів – до 3 балів: за стерту поверхню довжиною до 4 см (одне ікло – 1,5 бала, два ікла – 3 бали); за стерту поверхню довжиною від 4,1 до 5 см (одне ікло – 0,5 бала, два ікла – 1 бал), при довжині стертої поверхні понад 5 см – 0 балів. За асиметрію нижніх іклів за довжиною, шириною та формою – до 3 балів; за асиметрію верхніх іклів за довжиною та формою – до 3 балів; за диспропорцію (несумірність) між нижніми та верхніми іклами – до 1 бала.
