За зайцем і слід захолов

Интересный разговор… Думаю, если его развить, то Украина обогатится  2-3-мя  кандидатскими диссертациями… Моя личная версия базируется на  данных "оперативной фотосьемки" : они (зайцы) – сами себя перебили…М.П.   

Щоразу, підсумовуючи результати чергового полювального сезону, потерпаю від думки: а як із звіром в угіддях краю, коли дехто з моїх колег за весь період не вполював жодного зайця.

Справедливо нарікаючи, що той заєць, як основний мисливський трофей, взагалі переводиться. Знаю, що керівники мисливських господарств всіляко заперечуватимуть цей факт аргументами: мовляв, сезон на сезон не схожий, і вухатого нарік обов’язково прибавиться, як у найсприятливіші для нього часи. Але я сумніваюся.

– А ви, – запрошую до розмови першого заступника начальника обласного управління лісового та мисливського господарства, головного лісничого, мисливця з більш як 30-річним стажем Валерія Кашпора, – скільки зайців, до речі, за сезон уполювали?

– Ситуація, про яку кажете, варта полеміки. Полювальний сезон завершився. І хочу наголосити, що для мисливського загалу він був не таким уже й безрезультатним, як видається на перший погляд. Адже ті, хто старався, ходив із рушницею полями й перелісками від рання до смеркання, таки щось вполювали. Особисто я добув 7 зайців. Але через тривале безсніжжя минулого сезону справді поталанило не мисливцям, а звірині. Адже, крім одного дня, полювання проходило по так званому чорнотропу, в зв’язку з чим підняти вухастого і взяти його на приціл надзвичайно складно. А якщо комусь і поталанило, то піднімали зайчиська буквально з-під ніг. Скільки маємо його сьогодні в угіддях краю, покаже глибока таксація (підрахунок), яку щойно розпочинаємо.

– Валерію Миколайовичу, я не зовсім вірю в її достовірність, адже, як правило, користувачі мисливських угідь видають бажане за дійсне.

– Результатам таксації треба вірити, адже її здійснюють цілі колективи: представники екоінспекції, громадськості, користувачі угідь, лісівники. Одне слово, все без будь-якої фальсифікації. Що ж до кількості зайця – багато його чи мало – судіть за таким фактом. Якщо на 1000 гектарів припадає 20-24 його особини, то це абсолютно нормальний результат. У сприйнятті справжніх мисливців-аматорів, для яких уже самий вихід в угіддя з рушницею – свято. Незалежно від того, добув трофей чи вернув додому впорожні.

– Якби ж то так…

– Здогадуюся, на що натякаєте. На те, що в угіддя часто-густо, ще до відкриття сезону, на мотоциклах, джипах, квадрациклах виходить браконьєр, не шкодуючи нічого живого. З цим треба усім миром боротися. Особливо в період гону зайців, коли вони ганяють одним і тим же слідом, де їх чекають петлі, капкани і т.д. А ми нарікаємо: мало звіра, він, бачте, чомусь переводиться… Хіба не зрозуміло, чому?

– Але причиною з причин, що призвела до катастрофічного зменшення кількості зайця, є також і величезна кількість стволів: на сьогодні в краї налічується приблизно… 4 тисячі членів УТМР. І ніде правди діти, кожен, розчохливши рушницю, обов’язково прагне того зайця вполювати. Я пристаю до думки, що задля стабілізації ситуації із зайцем полювання на нього в Україні годиться закрити років на 5-10, або й більше.

– Я уже сказав, що не справжній мисливець винен у зменшенні кількості зайця, а варвар з числа браконьєрської братії, якому б тільки стріляти. І ще: катастрофою для дикої фауни, зокрема, для її представника – зайця, є безсистемне (20-25 разів) застосування в садах отрутохімікатів, що має місце в Сокирянському, Хотинському та Кельменецькому районах. Подібна ситуація і на полях, де вирощують сою, ріпак, кукурудзу. Кому там є діло до якогось зайця, коли перед очима вигода, гроші, прибутки?!

– Але й іншої дичини, на жаль, поменшало. Наприклад, косулі. Ви свого часу пояснювали це тим, що в 1995 році вона майже повністю загинула в умовах небувало сніжної і лютої зими. Але ж стільки років відтоді минуло, а косулі й далі обмаль. Де, скажіть, її табуни, коли в першому-ліпшому загоні на номери їх вибігало одразу по десятку? А тепер тільки деінде побачиш 1-2 особини на все господарство…

– У 1995-1996 роках в умовах суворих зим справді загинуло до 90 відсотків поголів’я косулі. Тепер не побачиш табунів у 20-50 штук одразу. Але, що поголів’я рік у рік прибавляється – факт незаперечний. Свідченням цього є бодай те, що всі ліцензії реалізовані з позитивним для мисливців результатом. Одне слово, косуля є в достатній для довкілля кількості, що дозволяє полювати на неї без шкоди лісовому фонду.

– Ви згадали про полювання за ліцензіями. Є достатньо нарікань з приводу їх здорожчання в рази, особливо на кабанів та оленів, яких теж відчутно поменшало. Ви, до речі, скористались ліцензією?

– На копитних я не полюю, не тому, що їх бракує, а тому, що віддаю перевагу добуванню хутрового звіра. А щодо того, чи є кабани або олені, скажу одне: є і будуть. По п’ятницях мені особисто доводилося просто відбиватися від бажаючих придбати ліцензії на відстріл цього звіра. Він є і буде, що мене, як керівника і шанувальника рідної природи, вельми тішить.

Але згоден з вами, що полювання на кабана та оленя – не з дешевих. А що дешево – сир у мишоловці? Кошти від реалізації ліцензій ідуть на відтворення фауни, утримання єгерів, мисливських господарств, заготівлю кормів для дичини, всього не перелічиш, на що держава не виділяє жодної копійки.

– Ми часто ностальгуємо, і я – в тому числі. Скажіть, де поділися лані та лосі, які свого часу були окрасою буковинської фауни?

– У часи розпаду СРСР, хаосу і безвладдя цю звірину, на жаль, безжально, до останньої, ноги вибили.
– Ми спроможні відновити її поголів’я?

– Без проблем. Але, як фахівець, скажу, що лось дикій фауні Буковини не надто потрібний. Адже він начисто знищує підріст лісових культур. А лань знадобиться – як доповнення до надбання і краси дикої фауни. Спочатку запустимо її у вольєри, а відтак – у природне середовище.

– У природі, Валерію Миколайовичу, щось зникає, чогось прибавляється, як-от червоної лисиці, яка в Європі є основним переносником сказу, розвелося стільки, що вже й ветслужба, здається, опустила руки. Куди, скажіть, дивиться мисливська братія?

– Туди, куди й належить. І ветслужба, про яку кажете, рук не опустила, а постійно відстежує ситуацію з відстрілом червоної лисиці. Ми не зачохлюємо рушниці й впродовж минулого сезону відстріляти 1655 особин, 5 з яких, як засвідчило ветобстеження, були інфіковані страшним вірусом. Постукаємо з вами по дереву: ніхто з людей, на щастя, не постраждав.

– Але ж це не виключено, бо в полях і лісах цілі зграї бродячих собак, яким просто ліку нема і які мандрують від лісу до домівок.

– Виконуючи рішення обласної протиепізоотичної комісії, усім мисливським загалом відстрілюємо червоних лисиць, бродячих псів і котів. Справу треба поправляти, зокрема, в Сокирянському, Новоселицькому та Кельменецькому районах. Ніщо не завдає природі таких збитків, як ці тварини. Не буду оприлюднювати, скільки їх відстріляли, але предостатньо. Одна тільки проблема: де переробляти хутро, аби мати бодай якийсь зиск…

– Мені здається, що недостатньо ведеться відстріл вовків. Їх значно побільшало в горах та на підгір’ї. Скільки добуто хижаків?

 – Минулого сезону в горах та на підгір’ї відстріляли 7 вовків. Полювання на них продовжується, з’явилися нові зграї, в тому числі 8 хижаків забрели з сусідньої Румунії. Відстрілюємо інтенсивно і безжально, адже саме вовк завдає дикій фауні Карпат (звичайно, якщо не регулювати його чисельності) колосальних збитків. І годі вченому люду, який зі столичних кабінетів дикої фауни і у вічі не бачив, розглагольствувати про «санітарну» роль вовка в природі.