Не став ніколи крапки на покосі

Довга нива бердичівця Григорія Івасюка.

Якщо про людину, яка пропрацювала лісівником увесь вік, кажуть: він віддав усе своє життя лісу, то про чоловіка, за якого піде мова сьогодні, варто додати: він віддав усе своє життя лісу і людям..

Він присвятив лісовій справі майже 55 років свого життя, з них 46 – пропрацював в одному підприємстві, 33 – на одній посаді.

За цей час в Бердичівському лісгоспі, що на Житомирщині, за його участі посаджено більше 10 тисяч гектарів лісу.

У своєму трудовому житті він проводив лісовпорядні роботи в географічному центрі Європи та в географічному центрі Азії.

За порадами до нього звертаються не лише молодші колеги з усієї області, а й навіть його безпосередній керівник.

Він – Заслужений лісівники України та Почесний громадянин Бердичівського району.

У свої 70 він щоранку поспішає на роботу, до свого колективу, до «своїх» лісів, ділиться досвідом з колегами, будує плани…

В далекому 1966-му Григорій Івасюк, син бондаря та внук теслі (котрі, власне, в своїй роботі використовували ресурси лісу), вирішує, що він ліс роститиме. Відтак вступає на навчання до Української сільськогосподарської академії.

Далі 20-річного юнака, що виріс на лісостеповій Хмельниччині, фактично без досвіду, окрім лише студентських практик та канікул у Карпатах, доля закинула до далекого Сибіру – там, у глушині та в безлюдді, довелося проводити перше в тамтешніх лісах лісовпорядкування. Тисячі гектарів обходив та обміряв – два роки в екстремальних умовах… Проте в таких кризових ситуаціях, тепер уже напівжартома резюмує Григорій Михайлович, і голова працює краще, і характер загартовується швидше, і дух міцніє.

По двох роках на чужині, Григорій Михайлович повертається в рідні місця уже з майбутньою дружиною Леонідою Іванівною, теж лісівничкою, і оселяються на її батьківщині – на Бердичівщині. Обоє ідуть працювати в місцеве лісове господарство, і так пліч-о-пліч упродовж майже півстоліття поспішають вони вранці до рідного лісгоспу, а ввечері – додому, до дітей та внуків.

З 1986 року і до сьогодні Григорій Івасюк – головний лісничий державного підприємства «Бердичівське лісове господарство».

За час, що знайома з Григорієм Михайловичем, чула про нього стільки, що скептик, мабуть, засумнівався б: невже те все може в одній людині вміститися? Хто ж його знає – сумнівів не має: може.

Це людина тонкого практичного розуму, котра, без перебільшень, зробила себе сама, справжній знавець своєї справи та відданий їй. Це людина-криця, коли на кону питання честі і гідності. Він однаковою мірою добре розбирається в найскладніших питаннях як теорії, так і практики, вміє абсолютно точно відчувати ситуацію та визначити стратегію, будувати плани і обов’язково досягати наміченого… Поряд з цим усим, мене завжди приємно вражає його філософський підхід до життя, його вміння бачити красу і так незвично її описувати, його здатність дати кожному те, чого той найбільше потребує…

Нині, так би мовити, з висоти своїх літ Григорій Михайлович тихо та без пафосу, зізнається, що в життєвій круговерті він ніколи не мав часу зрозуміти, що його час іде… І коли ті роки набігли – невтямки… Проте сьогодні йому не соромно дивитися в очі ні дібровам, ні сім’ї. Бо і першим, і другій у своєму житті віддавав усе, а взамін брав зовсім небагато – лише задоволення, що і ті, і ті ростуть та розвиваються.

Обидві доньки Івасюків мають тепер власні сім’ї, тішаться батьки онуками та правнучкою.

Що ж до дібров, а під ними має на увазі головний лісничий всі ліси Бердичівського лісгоспу, – то вони теж впевнено приростають, стають кращими, багатшими породним складом. У цьому переконується Григорій Михайлович щоразу, коли вивчає матеріали нового лісовпорядкування земель лісгоспу, а їх на його віку було вже 5! (Для тих, хто не знає, поясню, що лісовпорядкування проводять раз на 10 років). І кожного разу відзначає, що дубових насаджень – збільшується, віковий та породний склад лісів теж відповідає умовам місцезростання.

Щоправда, лише йому одному відомо, скільки до цього докладено сил та рук, скільки думок передумано, суперечок виграно.

А досвіду! – На усіх вистачить, – жартує Григорій Михайлович. А я про себе додаю: і сил іти далі, не скаржитись, не жалітися, не складати руки. Переконуюся в цьому, коли мій співрозмовник дістає із шафи збірку віршів свого земляка, поета Михайла Пасічника і перечитує рядки, які давним-давно знає напам’ять:

• Не став ніколи крапки
• На покосі,
• Бо ж без кінця
• Трава твоя росте…

Днями Григорій Михайлович святкує свій 70-річний ювілей. Ми приєднуємося до усіх вітань та зичимо йому всіляких гараздів.