27/11/2019
0Чи потрібне полювання у природно-заповідному фонді?
На всіх без винятку територіях природно-заповідного фонду (ПЗФ) України полювання заборонено. Але розберемося, наскільки це раціонально з точки зору збереження стану екологічних систем та біосфери в цілому.
Звичайно, у природних та біосферних заповідниках, де природні екологічні системи і втручання людини небажане, про полювання не може бути і мови, але інша справа – національні природні парки (НПП) та заказники. В них втручання людини не тільки можливе, але й необхідне, тому що там, як і в будь-якому мисливському господарстві, треба регулювати чисельність диких мисливських тварин при збільшенні оптимальної щільності.
У всьому світі у національних парках проводять обмежене полювання, що дає можливість не тільки контролювати чисельність мисливських тварин, але й отримувати кошти від цієї діяльності для утримання самого ж національного парку і навіть поповнення держбюджету країни.
За останніми дослідженнями було підраховано, що в Африці є 600 охоронних територій з площею понад 1 млн га, 26 заповідників і національних парків Африки внесені до Списку Всесвітньої культурної та природної спадщини людства. І саме тут полювання (сафарі) у національних парках є найрозповсюдженішим. Це приносить державі прибутки, які дозволяють повністю охороняти та утримувати заповідні території. Більше того, чисельність тварин за останні роки тут тільки збільшується.
Щодо заказників в Україні, то кожен з них має свій статус: ландшафтний, ентомологічний, гідрологічний тощо і повинен зберігати відповідні об’єкти, але полювання в них не тільки можливе, а й необхідне.
Для прикладу ПЗФ Запорізької області, де можна наочно побачити «позитивні» результати заборони полювання. Так, на ділянках ПЗФ у Пологівському ДЛМГ упродовж останніх п’яти років фактична чисельність кабана у 4–5 разів перевищує оптимальну. За рахунок цього середня чисельність поголів’я кабана по всьому господарству перевищена у 2–3 рази. Але ж популяція кабана не живе відокремлено і є конкурентом для інших копитних, він є всеїдною твариною й у разі надвисокої чисельності знищує молодняк оленячих, фазана і зайця-русака. Не дивно, що чисельність цих видів при відсутності полювання – падає! Крім того, відтворення лісу майже не відбувається. Працівники лісового господарства вимушені фіксувати загибель підліска, що стається внаслідок риття кабанами ґрунту та викопування рослинних решток.
У сучасних, переважно штучних екосистемах, потрібно проводити біотехнічні заходи для забезпечення кращих умов існування тварин. Без них тварини гинуть у екстремальні періоди (переважно взимку) або стають загрозою для сільського та лісового господарства.
Надмірна чисельність тварин на обмежених територіях ПЗФ загрожує спалахами епізоотій, одну з яких ми спостерігаємо в Україні другий рік у вигляді чуми свиней, яка призвела до повної депопуляції дикого кабана в деяких регіонах країни.
У п’яти областях України, через безграмотне намагання екологічних установ зберегти надвисоку чисельність кабана, на ділянках ПЗФ (для цього постійно занижувались ліміти добування) спалахнула епізоотія, що знищила понад 15 тис. особин цього виду (орієнтовні збитки – майже 75 млн грн). Скільки тепер треба буде часу для відновлення популяції кабана на цих територіях – невідомо.
Крім того, у світовій практиці першочергове право належить місцевій громаді. Використання ресурсів громадами передбачено у «Програмі дій на ХХІ століття», яку, разом з понад 150 країнами світу підписала Україна під час саміту у Ріо-де-Жанейро у 1992 році. У цьому документі в главах 5 та 15 пропонується: «…стимулювати традиційні методи використання біологічних ресурсів, у тому числі, мисливських тварин, та оцінювати соціально-економічні наслідки обмежень та заборон їх використання…» У главі 26 взагалі пропонується: «…укріплювати роль місцевих громад у раціональному використанні біологічних ресурсів».
На жаль, у нашому законодавстві права громад не враховуються і, здається, просто не існують. При створені нових об`єктів ПЗФ громади взагалі відсторонені від цього процесу. Це призводить до конфронтації місцевих громад та працівників ПЗФ (прикладів спалення двох катерів НПП «Джарилгацький» та постійні конфлікти місцевих мисливців з охороною НПП «Приазовський»).
«Антимисливські кампанії», що проводяться «захисниками природи», як правило, розраховані на недостатньо інформованих, але надто емоційних громадян і ведуть до величезних економічних втрат для держави. В деяких випадках навіть виникає підозра, що ці дії направлені на знищення економіки нашої країни. Так, упродовж багатьох років НПП України заробляли валютні кошти, організовуючи для іноземних мисливців трофейні полювання на копитних (оленя, лань, кабана та муфлона). Таке полювання приносить державі дохід від 350 до 1500 дол. США за кожну добуту особину. Загальні ж надходження валюти щорічно перевищували 350–450 тис. дол. США. Заборонивши полювання в ПЗФ, було знищено ці потужні валютні надходження.
До прикладу, в Білорусі дозволено селекційний відстріл зубрів, на якому держава заробляє іноземну валюту, натомість їх популяція там стабільна, на відміну від України, де цих тварин тільки охороняють і вони вже майже зникли!
У нас все навпаки – майже 20 років обмежене полювання у Азово-Сиваському НПП (Бірючий острів), яке раніше приносило щороку понад 500 тис. грн та до 30 тис. дол. США. Це забезпечувало додаткові кошти для закупівлі кормів, палива і проведення біотехнічних заходів.
Створення на о. Джарилгач НПП «Джарилгацький» та заборона там полювання зменшило мільйонні надходження на утримання парку, що призвело до загибелі перенасиченого звірами заповідного острова, відсутності кормової бази і коштів на підгодівлю.
У лютому 2011 р. після заборони полювання, під час таксації на о. Джарилгач, директор тоді ще мисливського господарства, яке до цього було доволі прибутковим, підраховував збитки від загибелі 150 голів копитних у результаті перевищення оптимальної чисельності.
У приватній розмові з охороною парку з’ясувалось, що навесні 2013 р., як і в попередні роки, сотні трупів тварин, які загинули взимку, було закопано у землю! От таке антидержавницьке ставлення до використання мисливського ресурсу в НПП.
Тому, прийнята у 2010 р. поправка до Закону «Про ПЗФ», яка заборонила полювання в усіх об`єктах ПЗФ України є нісенітницею і не має нічого спільного з європейським законодавством та сучасними підходами до природокористування. Регулювання чисельності мисливських видів тварин у ПЗФ необхідне, по-перше, тому що це практикується у країнах ЄС, по-друге, це дозволить контролювати чисельність мисливських тварин у заповідниках та принесе додаткові надходження в об`єкти ПЗФ та державний бюджет.
ПРЯМА МОВА
Іван Шеремет, начальник управління мисливського господарства Держлісагентства:
– Відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» на території об’єктів заповідного фонду заборонено мисливство, відстріл та відлов мисливських тварин, натомість інша господарська діяльність, зокрема, санітарні рубки – дозволені. Якесь вибіркове ставлення до антропогенного впливу на ПЗФ.
У більшості країн світу мисливство в національних парках дозволено, у нас – ні. Виявляється, нашій державі не потрібні гроші на утримання заповідних територій. Можна було б погодитись з таким підходом, якби це давало позитивні результати. Але стан деяких популяцій тварин, після потрапляння до ПЗФ – тільки погіршився. Наприклад, зубр, якого занесли до Червоної книги й «охороняють». Його популяція тільки зменшується з кожним роком, натомість у наших сусідів, які практикують селекційний відстріл у ПЗФ, популяція бізона – стабільна і навіть зростає.
Є питання й до ст. 39 Закону «Про тваринний світ», яка з 1 квітня до 15 червня забороняє проведення робіт та заходів, які є джерелом підвищеного шуму та неспокою (пальбу, санітарні рубки тощо). Перше запитання, що творці закону мали на увазі під словом «пальба»? У законодавстві такого визначення немає. По-друге, чому в цей період не заборонена інша діяльність, яка, безперечно, є джерелом підвищеного шуму: проведення толок, посівні роботи, розважальні заходи (автоперегони, стендова стрільба) тощо? Проблема у нерозумінні законотворцями абсурдності ситуації. Поставити все на своє місце можна було б замінивши «період» на фразу: «у місцях, визначених для відтворення тварин». А поки що це непорозуміння буде щорічно наносити багатомільйонні збитки державі.
На жаль, на обговорення таких законопроектів, нас, як уповноважений орган, ні хто не запрошує, тому і виникають такі колізії.
