Віктор Яковець став директором, але все одно вчиться

І передусім у своїх попередників, котрі хто більше, а хто в чомусь помилявся, день у день те й робили, аби цей історичний ліс Хотинщини мав своє обличчя. На кожному виділі, в кожному віддаленому обході, де в усі часи шумлять справді неперевершені за красою буково-дубові насадження.

Тому, коли запитав у Віктора Яковця, де побуваємо, що подивимося в його господарстві, почув те, що упевнений, сказали б також його попередники. «Та будь-де: чи в Гринячці, чи Зеленій Липі, чи заповідній «Шилівській дачі» – всюди є ще показати, є чим гордитися, – не роздумуючи сказав Віктор Олександрович. – І тушуся, що це завдяки роботі нас усіх: і керівника підприємства, і майстра лісу, ба, навіть, єгеря, бо що за ліс без дичини?».

Ніскілички не виділяючи старань новопризначеного керівника, вочевидь зрозуміло, що йому доводиться важко. І так, що важче не буває. Але по тій пам’ятній розмові з директором того короткого, мов мить, осіннього дня, ми таки побували з ним на Гринячці, в Зеленій Липі та «Шилівській дачі». Дорогою не відчув й натяку на складнощі роботи. Почув тільки одне: «Робота в лісі така, що без цих складнощів нам просто не обійтися. Треба працювати, любити цю роботу, тоді в підсумку вона обов’язково вдасться…». 

Знаючи Віктора Олександровича не рік і не два, ще відтоді, коли він починав рядовим лісником, для себе підмітив цікаву деталь в його роботі: це уміння не нарікати на труднощі, яких у лісовій галузі справді не злічити. 

• Але на мою думку ці труднощі часто-густо спричиняє недостатня, викривлена інформація на предмет того, що в цьому лісі працюють без винятку сякі-такі, хто прийшов, аби прихопити і нажитися, – гарячкує Віктор Олександрович. – Тому мені вкрай боляче, що це на нашу адресу, тих, хто в своїй більшості чесно віддає галузі десятки і десятки років справді самовідданої роботи.  На охороні, догляді, відновленні та заготівлях лісу. Тому глупцям, котрі тільки і глаголять, що рубаємо все підряд, скажу одне: ліс на те і росте, що колись в спілому стані його неодмінно треба для користі заготовляти. З розумом та хазяйським розрахунком. Для прикладу: у себе, цьому найкращому, без перебільшення хотинському лісі, ми рубаємо тільки те, що треба рубати, що не відповідає якості деревини та її екологічному стані.

Погляд у саме яблучко. Особливо на зрізі дня, коли сьогодні в час змін-перемін працювати на такій, як у Яковця, посаді вельми не просто. Бо сьогодні куди не глянь, за що не візьмися – щось гальмує, заважає, гнітить інтерес. І передусім невизначеність в роботі галузі, яка, попри всі труднощі, але завдяки таким як Яковець, слава Богу ще тримається на плаву. 

• Та щоби був рух у перед, – розмірковує директор, – в цій галузі треба кардинально щось змінювати, не озираючись всіляко її підтримувати, і найголовніше – зберегти її, послуговуючись багатющим досвідом багатьох поколінь лісівників. Виважено, спокійно, розумно. І тоді воздасться. 

Зокрема, в поглибленні переробці деревини, про що багато мовиться, але так мало робиться. Щоби мати її, звісна річ, треба вкладати, причому дуже немалі кошти. Яковець гори не зрушив. Водночас за сім місяців роботи на посаді він, ощадливо використовуючи кошти, вже придбав для підприємства сучасні деревообробні верстати, які уже дають продукцію у двох нових цехах. На черзі – ще два таких виробництва. І це при тому, що держлісгосп здійснює програму розвитку поглибленої переробки деревини виключно на власні вкладення. Не отримуючи від держави жодної копійки. 

• Це все наші кошти, все, що заробили, справно виплачуючи всі податки, ми потихеньку вкладаємо і будемо вкладати в процес поглибленої переробки лісу, який відкриває якісні можливості для ведення галузі, пріоритетом в якій залишається лісовідновлення, – підкреслює керівник. І зауважте, що всю продукцію, яку сьогодні реалізовуємо на внутрішній і зовнішній ринки, збуваємо без жодних посередників. Такий наш принцип. Ці та інші заходи дозволяють мати в тому числі і валютні рахунки. І не мати жодних боргових платежів. 

Все, що стосується лісу, який є вседержителем Матінки-природи, є головним в роботі директора і його команди. Та ні на день не забуває він і про знамените шкільне лісництво Полянської СШ, яке в усі часи було і залишається кращим: і за колишнього Союзу, і на зрізі сьогодення. Роль підтримки в його успішному функціонуванні незаперечна, вона в усіх на виду. Це постійне виділення коштів на різні форуми та з’їзди, придбання форми з усвідомлення того, що така співпраця формує кадровий потенціал у тому числі і для лісівничої галузі.

Не без щему сердечного згадали і в душі помолились за тих, хто в жорстоких боях під час Першої світової війни загинув і похований в братських могилах на території Хотинського держлісгоспу. Тих гробівців тут десятки, якщо не більше. «Як шануємо пам’ять про убієнних? Так як підказує совість і наш християнський обов’язок. Всіляко облаштовуємо братські могили, постійно стараємося віднайти нові поховання. Це в нас повсякчас на першому плані, бо це – наша історія, – підкреслив Віктор Олександрович»…

У виділах букового та дубового пралісу вітер пізньої осені горне останнє листя, замітаючи ним стежки-доріжки, якими щойно путь тримали і де ще не раз побувати хочеться.