Антикризова Концепція

Перспективи мисливського господарства України.

Мисливське господарство України перебуває на етапі економічного занепаду, вихід з якого – реформування, швидке, але з розумом. Які причини призвели до такого стану та можливі шляхи подолання мисливської кризи, у нашій публікації.

Головна проблема нашого мисливського господарства – відсутність будь-якої Концепції розвитку, яку ми так і не спромоглися розробити та запровадити за останні 25 років незалежності.

Нам у найкоротший термін необхідно розробити Концепцію, якою передбачити основні стратегічні цілі та завдання мисливського господарства України, шляхи їх реалізації, форми використання мисливських ресурсів, участь користувачів мисливських угідь у реалізації Концепції, форми та методи контролю за використанням мисливських ресурсів, міжнародне співробітництво у веденні мисливського господарства тощо.

Існуючий Закон України «Про мисливське господарство та полювання» – недосконалий, він неузгоджений з багатьма іншими законодавчими актами, що призводить до негативних наслідків.

Розробка Концепції дозволить у багатьох випадках передбачити можливі протиріччя, зумовлені прийняттям нових законів, пов’язаних з використанням ресурсів та пов’язаних з мисливським господарством.

Фактори, що призвели до критичного стану мисливського господарства нашої країни, обумовлені переломним періодом у соціально-економічних відносинах. Так, приватизація землі призвела до різкого погіршення кормових умов тварин та до майже повної відсутності охорони мисливських ресурсів. Економічний занепад переважної частини населення і одночасно величезні багатства в руках незначної її частини обумовили розквіт браконьєрства, яке посилюється у зв’язку з корумпованістю чиновників і безпорадністю Адміністративного кодексу.

Також на розвиток мисливського господарства впливає належний стан фахової освіти та наукового забезпечення цієї галузі. До теперішнього часу в переліку спеціальностей рівня «бакалавр» немає мисливського господарства, і це за наявності тільки у системі Держлісагентства більше сотні державних мисливських та лісомисливських господарств! Слід зауважити, що лісистість України – 16% і знань фахівців – інженерів лісового господарства та біологів, незнайомих з основами сільськогосподарського виробництва та формами і методами управління популяціями мисливських тварин та мисливським господарством недостатньо для кваліфікованої роботи на посадах мисливствознавців. Намагання «пристосувати» на ці посади фахівців, у кращому випадку, з лісових спеціальностей веде мисливське господарство України до стагнації. Вирішення цієї проблеми не тільки у запровадженні магістатури за спеціальністю «Мисливське господарство», що зроблено невеликою купкою ентузіастів на чолі з автором, а й забезпечення держзамовлення на цих магістрів, хоча б на 50 осіб на рік. На жаль, у новому переліку спеціальностей Міністерства освіти і науки вже і магістратура стала тільки спеціалізацією!

Незалежна Україна, що мала високий науковий потенціал, втратила і мисливськознавчу науку, в переліку наукових спеціальностей «мисливствознавство та звірництво» – відсутні. На сьогодні залишився тільки один доктор наук за цією спеціальністю! Не дивно, що значна група вчених у період підготовки дисертацій змушені викидати з них найважливіші розділи, пов’язані з використанням ресурсів мисливських тварин.

«Традиціоналізм» у методах проведення полювання (культивування полювання тільки з вогнепальною зброєю), заборона полювання з луком і арбалетом, відсутність полювання пропаганди «екологічних» видів полювань з ловчими птахами і мисливськими собаками, практично повна відсутність мисливської етики і традицій руйнують мисливську галузь.

Незважаючи на спеціальне роз’яснення у Наказі № 56, отримання лімітів на мисливських тварин супроводжується опором працівників Мінекології, що призведе до значних економічних втрат мисливських господарств.

Для переходу мисливського господарства до інтенсивної форми використання поряд з раніше названим (створенням Концепції розвитку, підготовкою фахівців-мисливствознавців, змінами в Адміністративному кодексі тощо) необхідно розробити і реалізувати ефективну систему заходів.

Нинішня ситуація вимагає негайного створення Науково-дослідного інституту (НДІ) мисливського господарства. Діяльність цього наукового центру повинна проходити за наступними напрямками:

1. розробка національної та регіональних Програм використання ресурсів тварин;2. координація дій користувачів угідь, сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств;3. розробка раціональних методів і способів полювання та оптимальної регіональної біотехнії, технології іммобілізації, відлову та транспортування тварин;4. відпрацювання методів оцінки перспективних для інтродукції видів;5. розробка технології ранчівництва у різних ландшафтно-географічних зонах;6. економічні взаємини власників земельних ділянок та інших користувачів;7. розробка найбільш раціональних форм використання ресурсів.

Ймовірно, наукова громадськість запропонує й інші напрямки досліджень. Фінансування, крім державного, може здійснюватися за рахунок централізованих відрахувань користувачів угідь, на основі господарських договорів, а також за рахунок міжнародних проектів.

Інтенсивна форма ведення мисливського господарства передбачає ряд практичних заходів. Так, до переліку мисливських видів необхідно внести чапель, гагар і деякі види горобиних птахів (дроздів, бджолоїдку, ракшу). Останні постійно відстрілюються як декоративні птахи (для опудал). Потрібен і перегляд технології відстрілу копитних. Необхідно використовувати світовий досвід правильної технології видобутку копитних (основне вилучення цих тварин необхідно проводити за межами зони екологічного оптимуму, а в останній – тільки селекційний відстріл). Вимагають доопрацювання і терміни полювання.

Неодноразово пропонувалося визначати квоту на вилучення водоплавних, водно-болотних птахів (куликів) і взагалі птахів-мігрантів. В іншому випадку в найближчі роки можлива катастрофа з ресурсами вальдшнепа і перепілки в Криму, водоплавних птахів у Азово-Чорноморському регіоні.

Перерозподіл зимівель гусей та інших водоплавних птахів вимагає створення значних площ відволікаючих посівів на Азово-Чорноморському узбережжі. Сформована в останні роки система сівозмін не забезпечує тварин традиційними висококалорійними кормами (одна з причин збереження чисельності сірої гуски і дикої свині). Садіння ремізів значною мірою забезпечує тварин притулком у критичні періоди життя.

Користувачі угідь, як правило, не вміють раціонально використовувати ресурси, добуваючи тварин переважно на м’ясо. Полювання для іноземних і вітчизняних мисливців-туристів дозволить значно збільшити надходження до бюджету мисливських господарств. Однак, це можливо тільки при наявності довгострокової Програми формування статево-вікової структури та створення угруповання маточного поголів’я. У минулому в елітних господарствах (о. Бірючий, коса Обіточна, о. Джарилгач) такі Програми дозволяли вести високоефективне інтенсивне мисливське господарство.

Серед стратегічних завдань – формування національної групи експертів з мисливських трофеїв. Як попередня умова – необхідна регулярна організація виставок мисливських трофеїв, що об’єднує всіх користувачів угідь (Держлісагентство, УТМР та інших користувачів). Для отримання високоякісних трофейних тварин необхідна розробка і реалізація селекційно-генетичних робіт у базових господарствах під керівництвом і під контролем НДІ мисливського господарства. Найбільш вдала форма такої роботи – в умовах ранчо (за нашою вітчизняною термінологією – вольєра) для диких копитних.

На підставі тривалого вивчення стану популяцій копитних, ми прийшли до висновку про необхідність створення декількох Програм використання ресурсів (у стартовий період формування популяції, при її стабілізації, а також при різних формах використання). Деякі напрацювання в цьому напрямку зроблені співробітниками Мелітопольського інституту екології та соціальних технологій (МІЕСТ) та моїми колегами, у тому числі, дослідження, що дозволили внести асканійську форму благородного оленя до переліку трофейних тварин.

Раціональна біотехнія включає, в першу чергу, визначення ефективності окремих її форм. Наприклад, в умовах степової зони марні спроби згодовування тваринам гілкових віників. Тривалість підживлення різних тварин повинна бути видоспецифічна (кабан – постійно. Для багатьох інших видів найбільш інтенсивна – з кінця зими – початку весни). Нарешті, потрібно змусити відповідати за неправильні дії контролюючі органи, вимагаючи економічних компенсацій за збитки мисливському господарству. Є численні приклади обмежень і заборон полювання, що призвели до економічних втрат, загибелі тварин унаслідок епізоотій за перенаселення – у Полтавській області, виходу тварин за межі господарства та загибелі їх у результаті браконьєрства – на косі Обіточній. Обмеження і заборони повинні бути аргументовані і професійні.

Найбільш болюча тема – полювання у межах ПЗФ. Зміни до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про мисливське господарство та полювання» 2010 р. заборонили полювання на всіх без винятку територіях природно-заповідного фонду.

Звичайно, про полювання у природних та біосферних заповідниках і мови йти не може. Інша справа – національні природні парки (НПП) та заказники. В них необхідно регулювати чисельність тварин, контролювати щільність хижаків тощо. По-перше, це практика розвинених країн Європи, по-друге, це дозволяє отримати додаткові надходження для утримання об’єктів ПЗФ, що зменшить навантаження на державний бюджет.

Тому, прийняті шість років тому зміни до законодавства, які заборонили полювання в усіх об`єктах ПЗФ України, є нісенітницею і вони не мають нічого спільного з загальноєвропейським природоохоронним курсом.

Заборона полювання у ділянках ПЗФ, якщо це дійсно потрібно, повинна бути компромісом між збереженням екосистеми та обмеженим використанням окремих біоресурсів, що можуть відтворюватись.

Реалізація запропонованого комплексу заходів дозволить значно підвищити ефективність мисливського господарства України, зробити полювання привабливішим, екологічнішим та різноманітнішим.