28/01/2012
0«Ось посаджені берізки, там дубочки і сосна, Кожен день Козлов обходить територію сповна…»
Такі рядки з вірша колись присвятили вихованці Худоліївського шкільного лісництва своєму наставнику Миколі Івановичу Козлову. Ще б пак, адже він присвятив усе своє життя служінню лісу, і вже перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжує вболівати за улюблену галузь.
– Скільки себе пам’ятаю, жити без лісу не можу. Без струнких сосен, без білокорих беріз, непрохідних боліт, прозорого плеса озера «Судевське». – розповідає Микола Іванович. – Це моя маленька батьківщина. Моя Худоліївка. Тут у важкому післявоєнному 1947 році я народився. З дитинства довелося виконувати різну роботу. По закінченню восьмого класу місцевої школи за прикладом батька-фронтовика обрав професію тракториста, пішов навчатись до Хорольського СПТУ №45. Потім був призначений на службу до армії. Танковий полк, де я служив, стояв у Німеччині, в лісі. Тут, далеко від дому, весь час сумував за рідним краєм, та найбільше за лісом.
Повернувшись у вересні 1969 року на Батьківщину, Микола Козлов став працювати трактористом у рідному колгоспі. За волею долі довелося оволодіти ще однією сільськогосподарською професією – став дояром. Працював сумлінно, тому й здобув перемогу у районному конкурсі «Кращий за професією».
У 1973 році за рекомендацією районного керівництва був направлений колгоспним стипендіатом на навчання до Полтавського технікуму по підготовці керівних кадрів колгоспів і радгоспів. По закінченню навчального закладу, здобув спеціальність агронома-організатора і повернувся в рідну Худоліївку працювати помічником керуючого відділком.
Навчаючись, працюючи на різних посадах, закоханість у рідну природу не покидала майбутнього лісівника.
Мрія стати лісником здійснилась у 1978 році. В зв’язку з передачею колгоспних лісів у державний лісовий фонд керівництво колгоспу, позитивно, оцінивши прагнення Миколи Івановича примножувати і оберігати лісові багатства рідного краю, відпустило його на роботу в Хорольське лісництво. Працював лісником обходу №2 урочища Худоліївка та поєднував з навчанням у Полтавському с/г інституті. А після закінчення вишу районне керівництво хотіло призначити його парторгом у село Погребняки.
– Моє серце настільки прикипіло до лісу, що я відмовився від запропонованої посади. – пригадує Микола Іванович. – Це найважливіше рішення у моєму житті. Рівень знань і умінь лісівника постійно вдосконалював, навчаючись у Чорноліській лісній школі на Кіровоградщині, у Лубенському лісовому технікумі. У 2005 році був призначений на посаду майстра лісу Худоліївської дільниці ДП «Лубенського лісгоспу».
Загальний стаж роботи Миколи Козлова 42 роки, за фахом лісівника – 30 років. Був неодноразово нагороджений почесними грамотами, нагрудними знаками за бездоганну службу в лісовій охороні. Після виходу на заслужений відпочинок продовжує допомагати лісництву у створенні нових насаджень, заготівлі насіння, в гасінні лісових пожеж. Як говорить ліснича Оксана Іванко, він виконує обов’язки позаштатного майстра лісу – волонтера.
Велику заслугу вніс лісівник у розвиток шкільного лісництва. Протягом багатьох років разом з вихованцями постійно бере активну участь в озелененні рідного краю. За 31 рік існування Худоліївського шкільного лісництва, ним посаджено 100 гектарів нових лісів. Щорічно заготовляють насіннєвий матеріал для створення нових лісів, виготовляють шпаківні, проводять теоретичні та практичні навчання в лісі, де збудували клас-будинок для занять з дітьми. А в організації проведення лісонасіннєвих справ тісно співпрацюють з учнями Пузирівської, Криворудської, Богданівської шкіл району.
На рахунку вихованців неодноразові перемоги у районних та обласних конкурсах, у 2006-2007 роках нагороджені грамотами Міністерства освіти та науки України, Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді. Юні лісівники, під опікою Миколи Козлова, небайдужі до долі лісу та його мешканців.
Лісівник пригадує як колись рятували з дітьми лося, який потрапив у трясовину. Ледве допомогли йому. На знак вдячності знесилена тварина природно видала гортанний звук і ніби вклонилась на знак порятунку своїм спасителям. Нещодавно в урочищі Худоліївське оселився орел – орлан білохвіст, який занесений до Червоної книги. Рідкісного птаха охороняють члени шкільного лісництва і державна лісова охорона. Був випадок, коли мале орленя випало з гнізда, то юні природолюби забрали його додому, вигодували, а навесні відпустили на волю. Також школярі постійно допомагають у профілактиці виникнення лісових пожеж. Проводять пропагандистську роботу серед населення про правила протипожежної безпеки в лісах.
Всіляку допомогу і підтримку Миколі Козлову завжди надає його рідня:
– Найперші мої помічники та порадники – 98 восьмирічна матуся Марина Іванівна, дорога дружина Надія Іванівна, які підтримують усі мої починання. В моєму житті є дві домівки: перша – де живе моя рідня, друга – де проходить основна частина мого повноцінного життя – ліс. На порозі обох домівок дорогі моєму серцю жінки гостино приймають юне покоління та усіх тих, кому небайдужа доля лісу.
