Питання економіки землекористування в сільському та лісовому господарстві: стан, проблеми, шляхи їх вирішення

Висвітлено загальні питання користування земельними ділянками в аграрному виробництві, зокрема лісівництві. Доведено неузгодженість між чинними фінансовими і нормативно-правовими актами, розроблено рекомендації щодо конкретизації об’єктів природних ресурсів і забезпечення динамічної рівноваги у стані довкілля.

Загальні питання природокористування
У сучасних умовах науково-технічного і соціального прогресу поняття «природокористування» стає дуже містким і не завжди однозначно трактується, постійно супроводжується численними емоційними ускладненнями і узагальненнями. Таке становище мало відповідає вимогам конкретизації власне природних об’єктів, а тим більше – ідентифікації господарювання на землі та вимогам економічної збалансованості. Про це, зокрема, зазначено в «Основних засадах державної екологічної політики України на період до 2020 року», якими визначена необхідність «забезпечення збалансованості екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільного розвитку держави» (ЗУ № 2818-VI від 21 грудня 2010 р.). Існує визначення, що природокористування (англ. Nature management) – це «сукупність всіх форм використання природного ресурсного потенціалу і заходів по його збереженню» . І воно не є достатнім, бо об'єктивно зумовлений процес залучення людиною природних ресурсів до виробничої діяльності вимагає конкретизації стосовно об’єктів, їх виміру, екологічних і економічних показників.
В аграрному секторі економіки таким природним об’єктом є земля, земельні ділянки, які характеризуються певною природною продуктивністю і постійно потребують відновлення їх родючості та охорони. Адже виробництво продукції в аграрному секторі економіки відбувається внаслідок поєднання 3-х принципово відмінних факторів (рис. 1): природна продуктивність землі (природний ресурс) + променева енергія Сонця (природний ресурс) + людська праця (антропогенний ресурс). З цього незаперечно виходить, що саме земля, земельні ділянки в ньому є природним об’єктом (ресурсом) загальнодержавного значення, нарівні з територіальними та внутрішніми морськими водами і т. ін. Але у статті 39 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовищ» у якості природних ресурсів визначені «лісові ресурси державного значення» (п. е), що змінює як сам об’єкт природокористування, так і стратегічні напрями формування агроекосистем, принципи економічних відносин між власником природних ресурсів і землекористувачами.
З цього також виходить, що Земля – найголовніший природний ресурс (фактор) в аграрному виробництві й це має бути визначено в ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища». При цьому численні агрокліматичні, лісові й екологічні компоненти є лише складовими частинами формування природного середовища. Вони похідні та мають біоценотичний зв’язок з формуванням і розвитком агроекосистем, поєднаному за Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) в секції «Сільське господарство, мисливство, лісове господарство» .
Тенденція, що склалась впродовж останнього періоду «реформування господарювання в лісовому господарстві», спрямована на штучне відокремлення лісівництва від аграрного виробництва, формування «лісокористування» замість «землекористування», є екологічно і економічно не виправданою з погляду на походження змісту «агро». Ця основоположна частина складних слів походить від грецького agros – поле, яке є свідченням здійснення економічної діяльності на оброблюваних землях. Це положення є дуже важливим для економічно виваженого визначення складових частин природних ресурсів у галузях аграрного сектору, зокрема, в лісових господарствах. За інформаційною базою у складі земель, вкритих лісовою рослинністю, по Україні більше 50 % лісонасаджень створені штучним шляхом , не кажучи ще й про наявність у межах земель лісогосподарського призначення сільськогосподарських угідь, боліт, водних територій та ін., що свідчить про безпосередню участь і відповідальність за формування лісових біогеоценозів і агроекологічних систем людини (рис. 2). Тому відсутність згадки у складі нормативно-правових актів щодо землекористування з метою здійснення лісівництва, не кажучи про програмне формування агроекосистем у межах земель лісогосподарського призначення, є невиправданою. Це й викликає «необхідність інтенсифікації вирощування та використання лісонасаджень, доведення їх до максимально можливого рівня виконання ними свого цільового призначення, реалізації їх потенціалу в енергії і тривалістю росту» .

Рис. 2. Питома частка лісонасаджень штучного походження у складі земель ВЛР, сільськогосподарсь-ких та ін. угідь у складі лісогосподарських підприємств ДКЛГ (2002)

З теорії і практики лісівництва відомо, що головною його продукцією є вирощування лісів з метою одержання деревини. Тому порівняння одержання деревини з одиниці виміру площі є найважливішим показником щодо економіки землекористування суб’єктами господарювання з лісівництва. Відповідні обчислення можна здійснити шляхом непрямого економічного дослідження таких показників:
– вилучення деревини з метою виробництва лісових матеріалів за питомими показниками на одиницю виміру площі (м3/га) шляхом головного користування (ГК) і загального користування (ЗК);
– обсягів надходження коштів до державного і зведеного бюджету за т. з. «спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду», тис. грн.;
– площі земель облікової категорії «Ліси та інші лісовкриті площі», а також лісових земель, тис. га;
– видатків державного бюджету на ведення лісового і мисливського господарства, які щорічно встановлюються Законами «Про Державний бюджет», тис. грн.
Використання наведених даних дозволяє: обчислити питомі показники вилучення товарної деревини комерційного призначення (ліквід – застарілий термін) з одиниці виміру площі шляхом загального користування (ЗК) і шляхом рубок головного користування (ГК), за відповідними формулами. З цією метою конкретизуємо їх стисло у складі лісогосподарського виробництва умовними по-значками а саме:
– SЛІЛВКП – Ліси та інші лісовкриті площі, га;
– SЛЗ – Лісові землі, площа, га;
– MЛМ – Виробництво товарних лісових матеріалів (ЛМ), тис. м3;
– MЛМзк – шляхом загального користування деревиною (ЗК), тис. м3;
– MЛМгк – шляхом головного користування (ГК), тис. м3;
– mЛМ – Питомі показники виробництва ТЛМ на одиницю виміру площі шляхом ЗК, у т. ч. ГК, м3/га, відповідно, SЛІЛВКП та ЛЗ, м3/га;
– mЛМзк – Питомі показники виробництва ЛМ шляхом ЗК, м3/га;
– mЛМгк – Питомі показники виробництва ЛМ шляхом ГК, м3/га;
– Vзк – Сума надходжень до зведеного бюджету України за т. з. «спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду» ЗК, тис. грн.;
– Vгк – Сума надходжень до державного бюджету України за т. з. «спеціальне використання лісових ресурсів «в порядку рубок головного користування», тис. грн.;
– vзк та vгк – відповідно, питомі показники тих же надходжень до бюджету, грн./галз.
Використовуючи зазначені інформаційні матеріали, можна предметно здійснювати аналіз, оцінювати і розробляти рекомендації щодо згаданої вище «інтенсифікації вирощування та використання лісонасаджень», конкретизації об’єктів природокористування у порівнянні з природною продуктивністю.
Схожі дослідження й аналіз, зрозуміло, необхідно здійснювати також на рі-вні суб’єктів адміністративно-територіального поділу країни, що й мали б проводити їхні економічні служби разом з територіальними органами Мінекології та природних ресурсів України. Здійснивши необхідні розрахунки (усі формули навести не дозволяє обсяг статті), приведемо питомі показники виробництва лісових матеріалів по окремих областях Українського Полісся і Карпатського регіону (mЛМзк – та mЛМгк) для візуального сприйняття (рис. 3).

Рис. 3. Порівняння питомих показників виробництва товарних лісових матеріалів шляхом загального і головного користування (2009 р.)

Приведене дозволяє зробити ряд висновків щодо економіки користування лісовими землями в областях з порівняльними екологічними і економічними умовами. Найперше, на що слід звернути увагу, це – значна розбіжність виробництва ЛМ з одиниці виміру площі: по Чернівецькій області mЛМзк = 3,2 м3/га, по Закарпатській – 1,3 м3/га. Відповідно, mЛМгк = 1,8 і 0,5 м3/га. Схоже становище й по областях Українського Полісся. Ще більші відмінності будуть у порівнянні з показниками природної продуктивності лісових земель, щонайменше – 5,0 м3/га. І це – не галузева проблема, а органів державної влади та органів місцевого самоврядування!
Легко підрахувати, що вилучення деревини із лісонасаджень шляхом «інших», тобто не головних, в усіх областях є досить високим, більше 40%, а по Закарпатській – 61,5 % (!). Для зацікавлених повідомимо, що за всіма канонами лісівництва деревина – головна продукція лісівництва, але в українському законодавстві «інші рубки» – винайдені штучно, бо не передбачається при їх проведенні плати за право вилучення деревини за встановленими таксами т. з. «збору за спеціальне використання лісових ресурсів».
Другим природним ресурсом (фактором) в аграрному секторі економіки є променева енергія Сонця, показники фізіологічно активної радіації (ФАР). З ухиленням суб’єкта господарювання з лісівництва від плати за деревину в стані росту, наносяться ще й екологічні збитки – неповне використання зазначеної фізіологічно активної радіації, бо супроводжується зниженням повноти лісонасаджень нижче критичної (див. рис. 1). Адже ФАР у встановлених одиницях виміру (кКал/см2), будучи природним ресурсом, є продуктивною силою як в сільськогосподарському, так і в лісогосподарському виробництві. Ефективність її використання повністю залежить від мистецтва господарювання і регіональної економічної політики власника природних ресурсів. Може відхилятись від «0» (у разі невикористання земельних угідь у якості продуктивної сили) до «100 %» (у разі найбільш повного їх використання). У лісівництві при зменшенні повноти лісонасаджень нижче оптимально визначеної за лісівничими нормами (0,9 – 90 % покриття земельної площі проекціями крони дерев), зрозуміло, також знижується коефіцієнт продуктивного використання ФАР, а це – економічні втрати.
На сьогодні, як відомо, усі земельні ділянки у межах суб’єктів господарювання мають необхідну оціночну інформацію про їх природну продуктивність. Наукою «розроблено принципи формування земельно-кадастрової інформації, а також нормативно-правового забезпечення цієї оцінки як природного ресурсу… Визначено систему земельно-кадастрової інформації та підходи до оцінки її ефективності» . Слід зазначити також, що в лісівництві, замість кадастрової оцінки, при здійсненні лісовпорядкування вживається класифікація поділу лісових земель за типами лісорослинних умов (ТЛУ), типами лісу і класами бонітету. Усе це створює основу для узагальнення земельно-кадастрової оцінки лісових земель, формування раціональних агроекосистем.
Третім фактором у складі виробництва продукції, як показано вище (див. рис. 1), є людська праця. Вона є об’єктивно необхідною умовою користування природними ресурсами у галузі землекористування як з метою виробництва сільськогосподарської продукції, так і з метою виробництва лісогосподарської продукції. Але, зрозуміло, дія цього фактору є соціальним фактором.

Питання економіки природокористування у лісівництві
При здійсненні лісівництва об’єктами природних ресурсів є земля (1), а також ФАР, променева енергія Сонця. Головною лісогосподарською продукцією є вирощування деревини та її реалізація. Користування другорядними і побічними лісовими ресурсами, надання послуг з рекреації і мисливства, формування захисних та природотворчих функцій (захист ґрунтів від водної і вітрової ерозії, поглинення вуглекислоти та виробництво кисню та ін.) є супутніми лісівництву. Це вимагає кардинального переосмислення складу чинних нормативно-правових актів у галузі лісівництва, реформування економіки користування, впровадження плати за користування земельними ресурсами.
Зазначене надзвичайно важливе екологічне і економічне положення, на жаль, не було врахованим у ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», внаслідок чого не тільки економічні результати використання земель сільськогосподарського та земель лісогосподарського призначення, а й екологічні виміри відповідних агроекосистем належним чином в державній статистичній звітності й у наукових дослідженнях до цього часу належно не висвітлюються й не оцінюються на всіх рівнях наукового, господарського і державного управління.
Належно не реалізовано також одно із найбільш значимих положень Земельного кодексу України – «Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка» (ст. 206), а також ЗУ «Про плату за землю» – «Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів» (ст. 4). Шляхом численних підприємницьких ініціатив, в обхід зазначених фундаментальних економічних норм були внесені, навіть всупереч зазначеним законам, ускладнені механізми обчислення податків і зборів у вигляді плати за земельні ресурси, у т. ч. збору «як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів»8 (Ст. 10). У такий спосіб експлуатується питання плати за землю через отримання коштів за реалізацію головної продукції лісівництва – деревини у стані росту, що відверто змінює зміст оподаткування землі й наносить значні збитки національній економіці.
Усе те призводить до збочення економіки природокористування. Так, статистичний збірник «Довкілля України» містить інформацію, яка є мало достатньою для оцінки природокористування на землях лісогосподарського призначення. Включає, до речі, розділ «Охорона та використання лісових ресурсів» . З самої назви стає зрозумілим, що розділ має виключно економічний зміст: заготівля деревини – тис. м3; лісовідновлення – тис. га; заготівля живиці – т; збитки, заподіяні пожежами – млн. грн. і т. ін. Як видно, зовсім нема показників, які характеризували б стан і користування природними ресурсами, лісові агроекосистеми. Те ж стосується мисливських господарств і т. п.
Розділ того ж Збірника «Земельні ресурси та їх охорона», зокрема, сільськогосподарські угіддя, містить інформацію їх розподілу за фізико-механічним станом за показниками кам’янистості, солонцюватості, заболоченості та ін., але також не має угрупування по агроекосистемах і за показниками кадастрової оцінки. До того ж, у цьому розділі нема належних показників стосовно стану земель лісогосподарського призначення», які є об’єктом економічних відносин між власником природних ресурсів (державою) і суб’єктами господарювання з лісівництва. Вживання в Збірнику терміну «землі лісового фонду» взагалі є невиправданим, бо земля є об’єктом «права власності Українського народу» (стаття 13). Саме тому слід говорити і відображати еколого-економічну інформацію, створювати моніторинг не «земель лісового фонду», а відображати і оцінювати стан лісових екосистем та економічну ефективність господарювання на землях лісогосподарського призначення .
У цьому важливим має стати врахування зарубіжного досвіду в питаннях землекористування. Зокрема, в лісогосподарському виробництві, вони мають набути поглибленого дослідження та відображення в регіональних і державних програмах, у статистичній звітності. Адже відомо, що інтегральним показником використання землі, врешті-решт, є питомі показники в сільському господарстві, наприклад, центнерів з одиниці виміру площі (ц/га), в лісовому господарстві – обсяги щорічних приросту і вилучення товарної деревини (м3/га). Так, за інфор-мацією Європейської Економічної Комісії ООН (2000 рік) в сусідній Польщі, природнокліматичні умови в якій досить схожі з областями Українського Полісся, вилучення деревини комерційного призначення (for commercial use) складає 3,3 м3/га з площі 8942 тис. га, в Угорщині – 3,0 м3/га з площі 1811 тис. га. По Україні за тим же джерелом – 1,2 м3/га. По регіонах, як показано вище (див. рис. 3), за обліком Держкомстату України, відповідно, по Волинській області – 1,3 м3/га з площі 664 тис. га, по Житомирській – 2,0 м3/га з площі 1065 тис. га і т. д. До цього слід також додати, що в основу забезпечення екологічної рівноваги і економічного регулювання природокористування у галузі лісівництва в тій же Польщі Законом «Про ліси» від 28 вересня 1991 р. чітко передбачено, що «Державні ліси покривають свої видатки із власних доходів і здійснюють господарювання за принципом фінансової самостійності» (ст. 50), і що «Видатки на утримання Генеральної дирекції Державних лісів і регіональних дирекцій Державних лісів фінансуються із відрахувань, що обтяжують видатки діяльності надлісництв » (ст. 53.1). За такою постановкою економічних взаємовідносин і механізмів фінансування забезпечується питання утримання лісових екосистем в динамічно урівноваженому стані (постійна турбота всіх про забезпечення щорічного приросту деревини), а також економічна зацікавленість всієї вертикалі менеджерів щодо найбільш повного екологічно зваженого і економічно доцільного вилучення щорічних обсягів вилучення деревини комерційного призначення прозоро і з забезпеченням заходів охорони навколишнього природного середовища.

Природокористування в організаційно-фінансових нормативних актах
Стосовно оподаткування земельних ділянок, як об’єктів природних ресурсів, належного порядку за роки незалежності не досягнуто. Використання землі не розглядається в економічних аспектах. Про це свідчить, наприклад, встановлення в процесі щорічного розроблення, погодження та затвердження За-конів України «Про Державний бюджет». Так, у складі доходів на 2011 рік встановлено «Збір за спеціальне використання лісових ресурсів», він же – «Збір за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування» в сумі 86946,9 тис. грн. (табл. 1). У який спосіб здійснено обчислення цього розміру, можна лише гадати, оскільки належно встановленого нормативного механізму обчислення земельного податку не встановлено. Його підмінили обчисленням згаданого «збору за спеціальне використання лісових ресурсів», що не є земельним податком та здійснюється без участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування (табл.1).
Таблиця 1. Витяг з додатку 1 «Доходи Державного бюджету України на 2011 рік» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2011 рік»

Зважимо при цьому, що при площі ЛЗ земельних ресурсів «Ліси та інші лісовкриті площі» 10189,2 тис. га (2010 р.), знеособлений питомий дохід (vзк = Vзк/ SЛЗ) до державного бюджету складе 8,53 грн./га відповідних угідь. (Показник vзк потрібний для порівняння з видатками на здійснення лісівництва). Це положення стосується формування законодавства та відповідних нормативно-правових актів щодо організації, здійснення менеджменту і контролю за станом та використанням природних ресурсів суб’єктами господарювання на землі, дотриманням ними екологічних норм і правил.
Однак, якщо у межах земель сільськогосподарського призначення суб’єкти господарювання мають відповідні повноваження щодо користування землею, земельною ділянкою, що визначається терміном «землекористувачі», то за Лісовим кодексом України ті ж права і обов’язки розмиваються стосовно «права власності на ліси», «право державної власності на ліси», «право комунальної власності на ліси», «право постійного користування лісами» і т. ін. (ЛК, розділ ІІ. Права на ліси) . Не складно зрозуміти, що за таким визначенням об’єктом економічних відносин стає не природний ресурс, як власність держави, а продукція лісівництва, вироблена (вирощена) землекористувачем у межах земель лісогосподарського призначення, що не відповідає ні екологічним, ні економічним нормам і правилам природокористування.
Отже, у межах парадигми економіки природокористування власника природних ресурсів має цікавити порівняння доходів з видатками на фінансування відповідних заходів та забезпечення екологічної рівноваги у межах встановленого землекористування. Цього можна досягти шляхом порівняння видатків з приведеними вище доходами. За тим же Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» тільки Державному агентству лісових ресурсів встановлено розмір видатків у сумі 650 635,2 тис. грн., що складає 0,2 % від загального обсягу видатків державного бюджету. Порівняння з питомою часткою доходів до бюджету (0,03 %, табл. 1) свідчить про суттєві негаразди в частині фінансування галузі, використання моделей і механізмів рішення численних проблем лісівництва, аналізу і контролю економіки природокористування, тобто користування земельними ресурсами (табл. 2).

Таблиця 2. Обсяг видатків на ведення лісового і мисливського господарства з держбюджету на 2011 рік за відомчою класифікацією  К

Також є очевидною відсутність програмного зв’язку в системі економіки природокористування між доходною частиною Державного бюджету і видатковою частиною за відомчими класифікаціями. Таке становище створює умови для привласнення рентного доходу, якого можна отримати з землі, як фактора сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, залежно від її якості та місця .
Важливим є також порівняння питомих показників видатків на ведення лісового і мисливського господарства, «охорона і захист лісів в лісовому фонді» з доходами «за спеціальне використання лісових ресурсів». За обліком лісів у сфері економічних відносин підприємств колишнього Держлісгоспу України загальна площа склала 7049,3 тис. га, то питомі видатки на здійснення господарської дія-льності, як показано вище, майже в 11 разів перевищують доходи. І це ще без урахування видатків на «охорону і захист, ведення кадастрів, збереження приро-дно-заповідного фонду та ін.», встановлених іншим органам центральної виконавчої влади – Міністерству екології та природних ресурсів й інших.
Висновки
1. Поняття «природокористування» в умовах формування ідентифікованої економічної відповідальності суб’єктів господарювання за результати виробничої діяльності потребує конкретизації природних об’єктів (факторів), а також висвітлення стану природної продуктивності та ефективності її реального використання.
2. Об’єктами природних ресурсів в аграрному секторі економіки є земля (1) і показники фізіологічно активної радіації (2), які слід визнати і визначити природними ресурсами державного значення та встановити державний контроль за раціональністю і повнотою їх використання.
3. Необхідність удосконалення і спрощення обліку, оцінки і контролю стану природних ресурсів та їх використання має бути усвідомлена, насамперед, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, як власника природних ресурсів, а також перманентно здійснюватись і відображатись в інформаційній звітності та для громадського обговорення.
4. Питання формування і розвитку агроекосистем в Україні, не дивлячись на незаперечну домінанту в складі земельних ресурсів сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, виключно продуктивних (сільськогосподарські угіддя + лісові землі), що складають більше 73 % від загальної площі суші, належним чином ще не набуло теоретичного і практичного забезпечення.
5. Структура агроекосистем визначається станом головних природних факторів (земля і ФАР) на час обліку та цілеспрямованою діяльністю людини з метою найбільш повного використання продуктивності природних ресурсів і дотримання динамічної урівноваженості довкілля за екологічними вимірами, а у межах об’єктів природоохоронного призначення – охорони біологічного різноманіття.
Пропозиції
З урахуванням викладеного щодо екології і економіки природокористування, а також з урахуванням необхідності сталого розвитку агроекосистем в Україні, необхідно:
1. Внести ряд змін до земельного, природоохоронного і податкового законодавства з погляду того, що об’єктами природних ресурсів в аграрному секторі економіки є земля (1) та фізіологічно активна радіація (2).
2. Запропонувати визначення терміну «Агроекосистема» – постійно змінювана система агроценопопуляцій культивованих рослин (деревних, чагарникових, трав’яних та ін.) у межах земель сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські землі) та лісогосподарського призначення (ліси та інші лісовкриті площі) під впливом природних і антропогенних факторів, на оброблюваних або в інший спосіб окультурених ґрунтах».
3. Визнати, що головною продукцією лісівництва є вирощена деревина, зага-льні й питомі показників обсягів виробництва (вирощування) якої є результатом мистецтва господарювання, повноти використання природної продуктивності земельних ресурсів, а також повноти освоєння місцевого рівня фізіологічно актив-ної радіації.
4. Користування другорядними та супутніми лісівництву ресурсами, надання послуг з мисливства і рекреації, формування захисних та природних функцій є невід’ємним від ведення лісового господарства, формується в функціональній залежності від накопичення в лісонасадженнях головної його продукції – деревини, та не залежить від їх проголошення, змінюючись за біологічними законами лісівництва і формування біогеоценозів.
Отже, питання природокористування у галузі українського лісівництва в умовах ринкової економіки, формування стійких агроекосистем, наряду з форму-ванням ринку лісових матеріалів комерційного призначення, має розглядатись, насамперед, як користування земельними угіддями, тобто в якості природного ресурсу. Саме в цьому напрямі є необхідним удосконалення чинних нормативно-правових актів, перелічених вище. Тільки таким шляхом можна досягти перетворення науки, наукових досліджень в безпосередню продуктивну силу, досягти підвищення питомих обсягів вилучення деревини в 2 – 3 рази, тобто до рівня сусідніх зарубіжних країн. Досягнення щорічних питомих обсягів вилучення деревини з одиниці виміру площі нарівні з сусідніми областями зарубіжних країн має стати одним із найвагоміших інтегральних показників екологічної рівноваги і економіки природокористування.