Захисник південних степів

Штрихи до портрета лісівника з Одещини Олександра Очинського.

Життя – цікава річ. Спостерігаючи за ним, визначаєшся, що робив, що ще треба зробити, як прожив і як треба жити далі. Ціную таких людей, які мають почуття відповідальності, люблять справу, якою займаються, тримають слово. Вони викликають повагу.

Сьогодні хочу розповісти про ветерана праці, лісівника від Бога – Олександра Тарасовича Очинського. Народився він у жовтні 1944 року в с. Український Тростянець (нині с. Новопетрівка), що на Великомихайлівщині Одеської області. Мати пішла з життя рано, коли маленькому Сашку було всього два роки. Залишився він зі старшим братом та батьком. Невдовзі батько одружився, привів дружину з дітьми. Сім’ї об’єдналися і почалося нове життя.

Батько – Тарас Микитович – ветеран Другої світової війни, воював з перших днів, потрапив у полон, знову повернувся на фронт і був там до Дня Перемоги. У мирному житті працював лісником і об’їждчиком, доглядав за лісами навкруги. Лісгосп і лісництво тоді були в Павлівці, що в сусідньому Фрунзівському районі (нині Захарівському). Юний Олександр придивлявся до батькової роботи, бував з ним у лісі, по-доброму заздрив йому та пишався ним. Умови життя в повоєнні роки були тяжкими. Ділили кожний шмат хліба. Але жили в радості, з вірою в щасливе майбутнє. Чергове випробування чекало на десятилітнього Олександра в 1954 р. – хвороби підкосили здоров’я батька, забрали сили і його не стало. Мачуха забрала своїх дітей і пішла, залишивши Олександра зі старшим братом Вілею удвох хазяйнувати самостійно. З роками Олександр Тарасович не озлобився, пробачив цю жінку, і я ніколи не чув від нього жодного слова осуду за її вчинок. Час розсудив, загоїв рани душі й пробачив усе. Брат працював різноробочим у тростянецькому лісі, проводив рубки в молодняках, Олександр допомагав йому заробляти копійчину. Тримали невелике господарство, щиро раділи своїм маленьким успіхам, та й так і жили вдвох.

У 1963 р. О.Т. Очинський закінчив Великомихайлівську середню школу та вступив до Великоанадольського лісового технікуму, що на Донеччині, який вважається одним із провідних навчальних закладів з підготовки фахівців степового лісорозведення. Завершивши навчання в 1966 р., розпочав трудовий шлях на посаді техніка-лісовода Павлівського лісництва Котовського лісгоспу. Працював разом із поважною людиною, лісничим Миколою Федоровичем Сивуном. Там зустрів свою долю – дружину Галину Іванівну. Господь подарував їм трьох діточок – Анатолія, Наталію та Тараса (Тарас теж працював у лісовому господарстві, на посаді майстра лісу Великомихайлівського лісництва, але шість років тому під час ДТП його життя трагічно обірвалося).

Ветеран праці Олександр Очинський

Восени 1967 р. Олександр Тарасович був переведений до Великомихайлівського лісництва (с. Гіржево), яке в 1970 р. було передано із Котовського лісгоспу до складу Великомихайлівської лісомеліоративної станції… «для виробничого й кадрового підсилення» новоствореного підприємства, – розповідає Олександр Тарасович.

70–80 роки минулого століття були розквітом підприємства. На них припав період максимального залісення навколишніх земель. Щорічно Великомихайлівське лісництво саджало 100–120 га лісу, а лісомеліоративна станція – всі 400–600 га, і це тільки на землях державного лісового фонду. Багато робилося з полезахисного лісорозведення. Практично всі лісосмуги на полях були посаджені і доглянуті в цей період, а потім було введення в експлуатацію (держприймання) та передача їх на баланс місцевих господарств. Це була неоціненна допомога сільському господарству, яке в той час несло втрати через буревії. Лісосмуги, як лінійні насадження, накопичували вологу, рівномірно розподіляли опади, зменшували швидкість вітру, протистояли ерозії ґрунтів, а в цілому підвищували родючість ланів, щорічно додаючи врожайності.

– А що сьогодні?.. – з болем запитує ветеран, – великі кошти, що витратила держава на завершену систему полезахисного лісорозведення – «коту під хвіст», лісосмуги понищені «чорними лісорубами», розладнані і, уявіть собі, на сьогодні не мають господаря!

Так, дійсно, реформуючи земельні відносини, в декілька етапів влада «забула» про лісосмуги, начебто вони не ростуть на землі, а повисли в повітрі.

А тоді лісокультурні роботи виконувалися засобами механізації – були трактори різних марок, у достатній кількості, плуги, культиватори, а також спецмашини – саджалки лісу різних конструкцій. Механізаторами працювали – Ф. Яцуляк, М. Гасій, П. Ляховецький, Г. Васатінов, А. Жданов, М. Кравцов, Г. Храптієвський та інші. Водієм був О. Паламарчук, який на своєму «ГАЗоні» встигав усюди – розвезти людей, доставити пальне до агрегатів, а також підвезти садивний матеріал з лісорозсадників – Петрівського та Гіржевського. Лісу було посаджено багато, в основному на незалісених крутосхилах, що були представлені сильно еродованими землями. Пригадує Олександр Тарасович і людей, з якими здійснював ці роботи – лісниками працювали К. Паянов, М. Новіков, М. Танасієнко, І. Головацький, допомагали їм працівники лісокультурних ланок – А. Головацька, Н. Храбко, А. Косиндяк.

Основою, так би мовити базою, для вирощування лісів, був садивний матеріал, що зростав у лісорозсадниках. Олександр Тарасович освоїв технологію робіт у лісорозсаднику на відмінно. Його стараннями щорічно в Гіржевському лісорозсаднику вирощувалися сотні тисяч стандартних сіянців сосни кримської. Це він вдало почав застосовувати протруйники, стимулятори росту та добрива. Результат не забарився – на полях сівозміни в розсаднику зростали рядочками сіянці однаково розвинені, з хорошою кореневою системою, добре загартовані.

Інноваційним рішенням у лісорозсадницькій справі було вирощування сіянців сосни в ущільнених, так званих, п’ятистрочкових посівах, що в умовах степу «не рекомендувалося» і раніше не застосовувалося. Результат не забарився – вихід садивного матеріалу зріс і був значно більшим від планового. А які саджанці сосни вирощують й донині на новорічні свята! Ініціатором плантаційного вирощування сосен теж був Олександр Тарасович. Лісорозсадник Великомихайлівського лісництва добре знають за межами нашої області – сюди за садивним матеріалом приїздили лісівники з Вінниччини, Миколаївщини та Херсонщини.

Сивочолий ветеран лісової галузі критично ставиться до сьогоднішніх порядків, переживає та хвилюється за справу свого життя. З притаманним йому гумором говорить:

– Хтось втратив почуття страху і дорого нам, лісівникам, обійдуться їхні реформи галузі.

Стаж роботи Олександра Тарасовича в лісовому господарстві сягнув за півстоліття. І жоден трудовий рік не пройшов намарно, відзначився вагомими результатами. Дуже приємно спілкуватися з ним, з людиною, в якої, як кажуть, є харизма. Його біографія – це частина історії нашого підприємства.