01/11/2019
0Ось так після важкої праці – трелювання лісу повертаються коні додому. Ці розумні та сильні створіння досі виручають лісівників на тих ділянках, де часом і трактору не пройти або не зовсім доцільно посилати потужну машину для вивозу декількох хлистів.
І не тільки в нашій країні, але і в індустріально розвинених західноєвропейських країнах. Наприклад, на найбільшій шведській виставці сучасних лісових технологій Elmia Wood завжди демонструють коней з відповідним обладнанням для лісового господарства.
За даними сайту «www.Gotakrabrukshastar.se» однією конячкою за допомогою возу можна вивозити до 600 кілограмів деревини. Деякі з цих возів для полегшення навантаження лісу обладнуються автономним маніпулятором.
В Європі навіть проходять так само постійні змагання, наприклад «Кінь на трелюванні лісу» недалеко від Геттінгена, Нідерзахсен (Німеччина).
Самі ж змагання – це імітація роботи в лісі. Коні, а це легкі і важкі упряжні ваги від 500 до 900 кілограмів, повинні пройти 10 перешкод, тягнучи за собою п’ятиметрову колоду вагою в 300 кілограмів. Перешкоди найрізноманітніші, включаючи проходження через зарості і кроком назад.
В Закарпатті лісівники Брустурянського лісомисливгоспу також наслідують традиції пращурів ведення лісового господарства і використовують трелювання деревини за допомогою коней. Так на висоті понад 1000 метрів на кордоні Закарпатської та Івано-Франківської областей розкинулося Турбатське лісництво (загальна площа 7542 га). В основному лісівники займаються охороною лісу і лісовідновленням. Велику увагу тут також приділяють розвитку лісового туризму: розробляють туристичні маршрути й промарковують їх згідно з євростандартами, влаштовують кемпінги, навіть з цією метою залучають коней, вирощених на власній фермі.
У коней змінився господар
Без них поки не обійтися.
У вісімдесятих роках минулого століття, коли в державі почався тотальний наступ на коней у зв’язку із державною політикою під гаслом: «Дорогу механізації!», саме лісівники разом із трудівниками колгоспів частково зуміли зберегти цих тварин, не завезли на м’ясокомбінати. Тож, коли за двадцять років поголів’я коней в області зменшилося майже вдвічі, в особистих господарствах селян залишилося приблизно 400 голів, які були далеко не скакунами, в лісгоспах навпаки гривастих ще й додалося. Тобто тоді рятівниками цих тварин великою мірою стали лісові господарства, у яких коні використовувалися повсюди: на заготівлях для трелювання деревини, а особливо на догляді за насадженнями. У той час, як розповідають лісівники, неможливо було уявити ліс без парокінки, без виїзних коней. Останніми користувалися майже всі спеціалісти лісогосподарських підприємств, а також їх надавали для виїзду в угіддя і представникам контрольних органів, що час від часу навідувалися сюди.
Від себе скажу, що мені, як журналістові, також доводилося не один раз парокінкою добиратися на місця робіт лісівників: до лісосік, місць садіння нових лісів та робіт по догляду за зеленими шатами. Тож завжди впадало в око, що парокінки буквально снують лісовими дорогами.
Коли ж якось надумав поговорити з одним зі спеціалістів про те, що науково-технічний прогрес, врешті-решт, усе ж таки витіснить коней із лісів, він, хитро посміхаючись, натхненно пояснив, що справді нову техніку підприємства постійно купують, однак у кожному лісгоспі в угіддях є куточки, куди навіть з малою технікою аж ніяк не доступишся. А техніку на вибіркових, санітарних рубках взагалі уявити навіть важко, адже витовчеш весь покрив у масивах, весь підріст. Пустити на такі роботи машини, переконував співрозмовник, це все одно, що привести слона в посудну лавку. І закінчив розмову словами, що коні завжди будуть потрібні у насадженнях, мовляв, ліс ніколи не зможе обходитися без них – отакий був остаточний прогноз.
Саме після тої розмови мені випало побувати на Рівненщині в Деражненському лісництві Клеванського лісгоспу на ділянці лісу, яку буквально поколошматив буревій – не тільки повивертав дерева з корінням, а наче ще й поскручував їх у спіраль. Місцеві лісівники, яких зустрів тут, із розпачу тільки хапалися за голови та розводили руками. Мовляв, навіть для них, що всяку наругу над зеленими насадженнями уже неодноразово бачили, але про щось подібне до того, що накоїла стихія на цей раз, навіть чути від старожилів не доводилося.
Довго вони радилися між собою як забрати потрощені дерева, підготувати площу до посадки нового лісу. І зійшлися на тому, що тут, крім потужної техніки, аж ніяк не обійтися без коней. На щастя, на той час у лісгоспі ще було чимало цієї тяглової сили, яку в усі часи на підприємстві дбайливо плекали.
І незабаром до місця повалених буреломом дерев, підготовлених уже для трелювання, прибули з кіньми їздові.
– Довелося перепрошувати стару «малу механізацію», – вгледівши, що придивляюся до ланцюга в його руках, – пояснив фурман, звільнивши від орчиків посторонки шлеї та пронизавши їх через чималеньке металеве кільце. – А оце припасую до кільця ланцюг із «есочкою» і підчеплю деревину.
І справді, через лічені хвилини колодка, обмотана ланцюгом за комлеву частину, була вже готова до трелювання, і їздовий дзвінким «вйо» спрямував коня у бік наїждженої дороги. Робота спорилася: уже через годину стало зрозуміло, що з жорстокою витівкою стихії лісівники справляться досить швидко.
Наступного дня, зайшовши в обласне управління лісового та мисливського господарства, своїми враженнями від трелювання деревини після бурелому поділився із спеціалістами відділу використання лісових ресурсів. Їх думки також сходилися на тому, що трелювання кіньми був єдиний спосіб вирішити цю проблему, і коні, як не раз бувало, і на цей раз виручать. Мовляв, Полісся є Полісся – в угіддях трапляються горбики, де виростають гарні дерева, що перебувають в обіймах, якщо можна так сказати, невеликих боліт, тож з технікою сюди не доберешся, а догляду вони потребують. Ось і приходять сюди лісівники з кіньми. Та й після повеней, що супроводжуються буреломами, доки дочекаєшся зникнення вологи, повалені дерева втратять якість – гривастими ж вдається їх забрати своєчасно. З їх міркувань виходило, що, як не крути, а в лісах, особливо наших, без коней не обійтися.
Хтось із учасників розмови згадав, що не так давно групі рівненських лісівників трапилася нагода побувати в лісових господарствах Німеччини, і вони були дуже здивовані, що там на багатьох роботах, щоб технікою не нашкодити насадженням, також використовуються коні.
– І це за умов, що в розпорядженні європейських працівників лісу різноманітної малої механізації, з якою можна доступитися в будь-які куточки угідь, стільки, що й уявити важко, – додав Сергій Івашинюта, на той час головний лісничий управління, котрий заглянув у відділ, який на власні очі бачив у Швеції всі ті технічні засоби. – Такі собі химери, схожі на квадроцикли, що наче мурашки захоплюють колоду і тягнуть.
…Всього три роки минуло від згаданих подій. Тож, наслухавшись різних розповідей про реформи в лісовому господарстві, задумався над тим, чи знайшлося місце для коней в нових умовах організації праці, як нині вони почуваються в лісах.
Отак і виникла думка написати цей матеріал.
Тож, не відкладаючи в довгий ящик, як мовиться, телефоную в перший-ліпший лісгосп, аби домовитися про відвідини їх підприємства.
«Цікавить мене тема використання коней у вашому господарстві», – пояснюю і чую у відповідь:
«Та які коні? – уже жодної пари у нас немає…»
Подумалось, що жартують, або, іще гірше, взагалі не бажають розмовляти з журналістом. А коли, набравши ще п’ятірку лісогосподарських підприємств, отримав таку ж відповідь, зрозумів, що реформи «вигнали» коней із лісгоспів. А де ж тоді вони поділися?
Нарешті в Соснівському лісгоспі довідався, що підприємство залишило у своєму розпорядженні тільки четверо коней, які використовують на охороні лісу, а решту продали.
Але як же без коней? Адже потреба в них у використанні на лісогосподарських роботах не зменшилася, бо ж не обійтися без гривастих і на догляді за насадженнями, особливо при проведенні вибіркових та санітарних рубок, а також, коли потрібно добиратися до таких куточків, куди техніка не пройде.
І довідуюся, що нині комплекс лісогосподарських робіт проводиться на умовах угод, укладених між лісгоспом і суб’єктами підприємницької діяльності, тож коні лісгоспу стали не потрібні, а підприємці використовують їх досить вдумливо і успішно. Отже, нові форми організації праці в лісовому господарстві не витіснили коней із лісу, а тільки з лісгоспів, а насправді коні в зелених кварталах залишилися – їх зустрічаєш тут серед угідь, вони використовуються паралельно із технічними засобами: від потужних тягачів, різних завантажувачів, лісовозів до міні-тракторів.
Тож у лісі, як і раніше, часто чути іржання гривастих, і, цілком можливо, що їх поголів’я тут ще й зростатиме, адже, як відомо зі ЗМІ, в лісах довкола Києва правоохоронці та лісівники, використовуючи коней, успішно затримують крадіїв лісу. Поява таких патрулів-вершників стала тут профілактичним засобом щодо порушників. Адже дії кінних патрулів набагато ефективніші від піших нарядів, позаяк вони здатні наздогнати браконьєра навіть на місцевості зі складним ландшафтом, відшукати його у всіляких закутках, куди ніяким транспортом не проїхати.
Виходить, що коні збереглися, не втратили роботу в лісі, а лише змінився їхній господар. А раптом колись ще й лісгоспам гривастих доведеться перепрошувати?
Петро ВЕЛЕСИК, Газета “Природа і суспільство”
