Про лісові пригоди та про президентів на полюванні

Рись в області уже не рідкість! У червні минулого року розповідали про напад скаженої рисі у Корюківському районі. У селі Петрова Слобода вона покусала 56-річного Василя Дзюбу. Другого червня близько шостої ранку чоловік погнав корів на пашу. Коли повертався, на нього скочив хижак, почав гризти потилицю. Скаженого звіра застрелив інспектор Корюківського райвідділу міліції Павло Мазко. Інженер охорони захисту лісу ДП «Корюківський лісгосп» Петро Устименко тоді казав, що в обліках диких тварин по лісгоспу рись не значиться. Начальник відділу мисливського господарства обласного управління лісового та мисливського господарства Микола Пиріг нараховував на території області близько 12 рисей.

«Хай би вредних жінок крала!»

Місяць тому подружжя Юлія та Сергій Колісніченки з Десни зустріли рись за два кілометри від селища Десна.
— Їхали велосипедом до бабусі у Виповзів. Через поле. У будень, в обід, — розповідає 20-річна Юля.
— Рись стояла поблизу дороги. Ми були біля неї за півтора метра. На нас подивилася і пішла. Не побігла, а саме пішла. Коричневатого кольору, з темними плямками. На вухах китички.
— Не подумали, що то кішка? — запитую Сергія Колісніченка.
— Не схожа на кішку. Дачники помічали рись біля
Десни. Заходила вона у Виповзів. Її бачили навіть на асфальтовій дорозі в селі.
— Моїх курочок та качечок Бог милував од рисі, — говорить Валентина Овчаренко. — А от у односельця Миколи вона вкрала півника.
— Хай би вредних жінок крала, — жартує чоловік Валентини.

Рись бачили директор мисливського господарства «Рись» (Козелецький район) 25-річний Руслан Астахов та єгер, 26-річний Олег Голець. Було це два місяці тому. Зупинилися на підкормочному майданчику в лісі. Позаду машини помітили тварину.
— Я вважаю, що у нас щільність рисі перевищує норму, — каже Руслан Астахов. — Повинна бути пара рисей на 100000 гектарів. У нас більше. Скільки точно, не знаємо. Облік вести важко. Кількість рахують по слідах. Найбільш чітко сліди видно на снігу. Але снігу в цьому році ще не було.
Мисливець з 38-річним досвідом, начальник гаража Остерського лісгоспу Михайло Сухоцький спостерігав рись ще у 2008 році.
— На кабана полювали. Відчуваю, ніби хтось дивиться на мене. Повертаюся, а то рись. І дитя поряд із нею. Кішка з кошеням.

Руслан Астахов, Олег Голець, Михайло Сухоцький бачать чотири шляхи збільшення популяції рисі на Чернігівщині.
Перший шлях. Рисі прийшли з дач. Понад Десною, понад морем (Київським морем. — Авт.) — дачі багатих людей. Для забави вони розводять екзотичних тварин. У тому числі «кішечок» — рисей. Деякі рисі опинилися ще в 2002 році «на вулиці», бо господарям набридли.
Другий. Ідуть з Чорнобильської зони. Із цього своєрідного заповідника, у якому тварин не лякають люди.
Третій. Рухаються з Білорусі через Київське море. Велика кількість рисі на одній ділянці бути не може.
От вони й мігрують, щоб зайняти територію.
Четвертий. Вплинуло збільшення кількості приватних мисливських господарств. Таких, як «Рись». У них є охорона тварин. Є підгодівля. Це значить, що для рисі завжди є добра їжа: зайчики, косулі. Це один з небагатьох хижаків, котрі не живляться падаллю. Любить гарячу свіжу кров і свіже м'ясо. З'їсть пару кілограмів від косулі і лишає. Під'їдають за нею вовки, лисиці, єнотовидні собаки.
На рись в області не полюють, бо не дозволено. Звір занесений до Червоної книги.

— Чи небезпечна рись для людини?
— На людину може напасти хіба що від безвиході, — говорить Михайло Сухоцький. — Якщо не голодна, вона людину не зачепить.
— Здоровий хижак ніколи не нападає першим, — стверджує мисливець і єгер мисливського господарства «Рись» 62-річний Володимир Царьков.
— Якщо все-таки така кошенція несподівано з'являється поряд, як себе вести?
— Не можна показувати, що боїшся, — радить Володимир Царьков. — Не можна втікати. Не бажано навіть рухатися. Краще стояти на місці. Не повертатися до звіра спиною, бо для нього це провокація. Якщо є палиця чи камінь, можна взяти у руки. Але першому не кидати, не провокувати сутичку. Є люди, котрі навіть поглядом можуть відштовхнути хижака. Але у різних людей — різні очі. Різна енергетика. Один відштовхне твердим поглядом. Інший — викаже страх. Звір це зрозуміє. Бо хижаки розумні.

«Ющенко з дітьми різав гриби. Ножами. Простими — не золотими»

Років чотири тому екс-президент приїздив у ліси сьогоднішнього мисливського господарства «Рись» по гриби. Альтанку, в якій мисливці відпочивають, називають ющен-ківською. Бо в ній обідав Ющенко.
Альтанка дерев'яна. Посередині — камін, обабіч — довгі столи. У виступах в стіні кілька коробок сірників. На ключ альтанка не замикається. Поблизу стоїть мангал. За кілька кроків — кухня з грубкою.
— З доньками до нас приїздив. Він, дві доньки, з ними гувернантка і охорона, — згадує Володимир Царьков. — Дівчатка маленькі, як горобчики. Дуже сподобалися. Я спочатку відчував себе скуто. Але відійшов. Нічого важливого ми не обговорювали. Йому на дачу потрібні були гнилі і напівгнилі колоди. Спеціально такі. Можливо, щось на них вирощувати. Він разом із нами вантажив колоди. Може, як президент він був і не дуже, але як людина сподобався.

Гриби збирали. Білі. Якими ножами зрізали? Ну, не золотими. Невеличкі столові. їли те, що наш кухар приготував. Стіл був накритий добре. Ікри червоної або чорної не було. Звичайна їжа. Не буду брехать, яка, не запам'ятав. Може, картопля з м'ясом.
Мисливці знають, що Віктор Ющенко не любить полювання. За ним закріпилася слава бджоляра.

Янукович: «Азартний, але без фанатизму»

А от Віктор Янукович — мисливець. Директор мисливського господарства «Рись» Руслан Астахов працював на Донеччині мисливствознавцем у мисливському господарстві, яким опікувався Віктор Янукович. Він тоді ще не був президентом.
— Добрий стрілок, — оцінює мисливця-президента Руслан Астахов. — Холоднокровний. Азартний, але без фанатизму.
Чи зустрічався Віктор Янукович з риссю, Руслан Астахов не знає. Якби Президент приїхав в мисливське господарство «Рись», певно, з риссю зустрівся б. І не тільки з нею.

* * *

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване мисливське господарство «Рись» займає 14,9 тисячі гектарів землі. Власники — кияни. У господарстві є олені, лосі, косулі, кабани, вовки, лисиці, єнотовидні собаки, ласки, норки.
— Недавно бачив десяток лосів. І корови (лосихи) були. І бики (лосі). І молодняк, — розповідає Руслан Астахов. — Бики зійшлися між собою. І самки поряд були. Самок було сім. Биків три. Вони не билися. Просто стояли. Найближчі — за 15 метрів. Найдальші — за 35. Вони мене бачили.

Для звірів у господарстві є кормові поля. Засіяні житом. Це підкормка для зайця, оленя, лося, косулі. Є штучні озерця — водопої. Є солонці — високі пеньочки, на яких у заглибинах лежать грудки солі. Сіль збагачена мінералами, вітамінами. Є годівниці з електронним програмуванням. Це бункери на високих ніжках. Схожі на чарки. Наповнені вони кукурудзою. За електронним сигналом розкидають кукурудзу навколо осі, радіусом у кілька метрів. Годування можна запрограмувати на будь-який час. У тому числі на нічний. Їсти збігаються дикі свині. Більше десятка, буває — більше двох. А ще кукурудзу дуже люблять олені. Мабуть, так, як люди їхнє м'ясо.
 — Найніжніше м'ясо — у благородної лані, — ділиться спостереженнями Руслан Астахов. — Оленина нагадує телятину. Але менш жирна, сухіша. Дика свиня відрізняється за смаком від свійської. Оцет для будь-якої дичини мисливці застосовувати не радять.