Знайдено скарб… у вигляді звичайних акацій

Колись Нижньодніпровські піски були єдиною пустелею у цілій Європі. Піски розносилися вітрами й охоплювали дедалі більші території, загрожуючи знищити благодатні грунти Півдня України. І тоді лісівники взялися за справу.Знайдено скарб… у вигляді звичайних акацій

Колись Нижньодніпровські піски були єдиною пустелею у цілій Європі. Піски розносилися вітрами й охоплювали дедалі більші території, загрожуючи знищити благодатні грунти Півдня України. І тоді лісівники взялися за справу. Щороку вони висаджували нові сіянці і, скептично оглядаючи їхній невеличкий розмір, все-таки зберігали надію на те, що з сотень виживуть одиниці, приймуть і, врешті-решт зупинять пересування барханів.

Антон НЕЧИПУРЕНКО.

Херсонська область.

Та не всім мешканцям наших країв сподобались зелені насадження. Іноді самі селяни бездумно вирубували дерева, щоб протопити хату або використати в господарстві. При цьому вони забували, якої шкоди завдають собі ж, власним насадженням і грунтам.

Винищенню дерев сприяли також шкідники-комахи та природні умови посушливого і спекотного південного літа. Нерідко виникали пожежі, які гасили впродовж тижнів. Все це підточувало надію лісівників, але вони із завзяттям, близьким до фанатизму, продовжували саджати нові сіянці. На одному гектарі з 5 тисяч дерев до “дорослого віку” доживали лише 200-300. Справу цю від батьків успадковували діти, від них – їхні діти.

З тієї пори минуло більше ста років. Людей вже немає, а дерева стоять. І не просто дерева, а цілі ліси. Зараз на Херсонщині близько 165 гектарів зелених насаджень. Завдяки наполегливій роботі наш край перетворився на мисливські угіддя та зони зеленого відпочинку, які відбою не мають від туристів. Учені з Японії, Середньої Азії та Латинської Америки приїздять до Херсонського степового філіалу науково-дослідницького інституту лісового господарства, щоб перейняти досвід приборкування пісків.

А нещодавно в зеленому гаї біля села Гладківка Голопристанського району було віднайдено справжній скарб… Багато років тому, для того, щоб зупинити лісові пожежі, на підході до населених пунктів області висаджували звичайні українські акації. Коли вони “відживали” своє, лісники зрубували їх, обробляли деревину і продавали на дрова. Останнім часом для лісового державного господарства Херсонщини цей промисел залишався збитковим: заготовляючи кубометр акації в рамках проведення санітарних рубок або ж рубок догляду, господарство було вимушене продавати деревину за встановленою вищим керівництвом ціною 14 гривень 60 копійок, хоча робота обходилася в 29-30 гривень.

– В умовах жорсткого недофінансування з боку держави ми шукали того, хто платив би за акації більше, – розповідає директор Голопристанського державного лісничого господарства Володимир Попович. – З цією метою три рази розміщували інформацію рекламного характеру в Інтернеті, і, врешті-решт, з нами на контакт вийшла польська меблева фабрика “AIБЕ” всесвітньо відомого концерну “IKEA”. І тут з’явилася нова проблема – ми не знали, яку ціну заявити полякам – не хотілося ані недооцінювати себе, ані переоцінювати. Врешті-решт, зійшлися на 180 доларах за кубометр. І поляки прийняли ціну!

Одразу ж фабрика профінансувала закупівлю спеціального обладнання для заготовки акації і перші два місяці ми витратили на його завезення і встановлення. Впродовж чотирьох місяців після цього ми відправили у Польщу 3 машини, кожна з яких завантажена 20 кубометрами акацій. Зараз маємо змогу заготовляти 20 кубометрів щомісяця.

На жаль, нарощувати обсяги виробництва важко. Не вистачає робітників. Це давня проблема – людей не влаштовує невеличка заробітна платня. Щомісяця ми подаємо заявки до Голопристанського районного центру зайнятості, проте результатів не отримуємо – ніхто не хоче працювати. Крім того, останнім часом ми стали ласим шматком для перевіряючих органів. Перевірок стільки, ніби в нас тут золоті гори знайдені. А це відволікає від роботи.

– Чому ж українська акація вивозиться за кордон, – поцікавився я, – хіба у нас немає меблевиків, які б працювали з акацією?

– По-перше, в Україні меблевики майже не знайомі з технікою підсушки та обробки акації, а по-друге, ціна 180 доларів за кубометр для внутрішнього ринку нереальна.

“Робітнича газета” 2003.06.24