04/01/2012
0В отечественном исполнении идея реабилитации и выпуска на волю содержащихся в неволе медведев-алкоголиков может быть очень резонансной. М.П.
Після відкриття реабілітаційного центру для бурих ведмедів «Синевир», про що писала наша газета («Голос України» за 20 грудня 2011 року), міжнародна організація захисту тварин «Чотири лапи» спільно з Мінекології почала реалізацію проекту визволення з неволі всіх ведмедів, яких утримують у неприродних умовах. Загалом їх налічується у нас приблизно вісімдесят. Ведмедиця Роза, яка впродовж п’яти років перебувала у клітці біля автозаправки за райцентром Літин на трасі Вінниця—Хмельницький, стала першою, кого міжнародні захисники тварин доставили у «Синевир». Там на неї вже чекали два косолапі брати: одного ведмедя привезли з Харківщини, другого — із Закарпаття. Подбали про це наші природолюби.
Навіщо бурому… пиво?
Про зустріч із власником Рози — вінницьким підприємцем, депутатом міськради Ігорем Скоромним у керівника проекту залишилися приємні враження.
— Ваш депутат пан Ігор подав гарний приклад для наслідування всім тим, хто ще утримує в неволі бурих ведмедів, — наголосив пан Амір Халіл, директор з розвитку проектів міжнародної організації захисту тварин «Чотири лапи». — Він свідомо передав тварину для її перевезення до реабілітаційного центру «Синевір». Для мене дуже важливо, що в Україні є такі люди. Про це знатимуть не тільки в нашій міжнародній організації. Таку інформацію ми поширимо серед глядачів і читачів по всьому світу. Вона додасть позитиву вашій країні, особливо напередодні Євро-2012.
— Ми довго розмовляли з власником ведмедиці, — продовжує Амір Халіл. — Я запитав його, чи нормально, коли Роза п’ять років не торкалася своїми лапами трави, не вдихала запахи лісу, а тільки дихає випарами бензину, не знає, що таке зимова сплячка? Він погоджувався з моїми зауваженнями. Водночас стверджував, що за твариною гарно доглядають. Вона сита. Їй дають навіть мед і вітаміни, час від часу її оглядає ветеринар. Це теж правда. Ми переконалися в цьому, коли Розу оглянув наш лікар. У неї лише порушення вестибулярного апарата, бо мало рухається.
У природних умовах бурий ведмідь проходить протягом дня відстань у 30—40 кілометрів.
Наш підприємець зауважив, що ведмедиця вже не зможе жити в дикій природі. Вона не пристосована до цього. Пан Халіл погодився з таким аргументом. Сказав, що реабілітаційний цент хоч і розташований у лісі, але ведмідь там буде під постійним наглядом — його так само годуватимуть, оглядатимуть ветеринари. Поступово тварина адаптуватиметься до природного середовища.
Як стверджує гість, переговори тривали протягом усього дня. З частковими перервами. У них також брав участь власник приватного зоопарку в Гайсині Олександр Попович. «Спочатку пан Ігор сприйняв іноземних гостей не за тих, ким вони є насправді, — усміхається пан Олександр. — Але коли переконався, що вони справді бажають добра Розі, тоді, як то кажуть, вдарили по руках».
Пан Амір Халіл запитав нашого підприємця, чи не буде в нього бажання в майбутньому провідати Розу на Закарпатті? Ігор Скоромний сказав, що неодмінно зробить це: «Якщо тільки Роза нас упізнає». Додав, що хотів би, щоб у нових умовах вона знайшла собі пару і в неї було потомство.
Дивним видалося для підприємця запитання тележурналіста з Південної Африки: «Чи пила Роза… пиво? Чи багато втратить ваш бізнес від того, що ви розпрощаєтеся з ведмедицею?»
«Для чого ведмедеві пиво? — не розуміє підприємець. — Ми згодовували тільки якісні продукти, закріпили відповідальних людей. Їй у нас було непогано. Її називали членом колективу. Єдине, чого не вистачало, — прогулянок. До бізнесу тварина не мала жодного стосунку. Це ж не зоопарк, де платять за квитки. Навпаки, ми мали збитки — витратили гроші на клітку, утримували за власний кошт…».
Розу приспали і забрали
— Коли ми почали реалізовувати такий само проект у Румунії, дехто казав, що я не дружу з головою, бо ніхто з циган не віддасть ведмедя, вони здавна заробляють з їхньою допомогою гроші, там ведмеді навіть утримують деякі сім’ї, — продовжує пан Халіл. — Одна така циганська родина налічувала 20 осіб. Казали, що ведмідь їхній єдиний годувальник. Урешті-решт, все одно погодилися розпрощатися з твариною. Не одразу, звісно. Зрозуміло, що такій сім’ї ми дали грошей, запропонували їм співпрацю, щоб вони мали за що жити.
Успішно реалізувати проект із визволення з неволі бурих ведмедів вдалося в Болгарії. «Там ведмедів використовували переважно для розваг відпочивальників на пляжах, — каже співрозмовник. — Цигани теж експлуатували багатьох. Тепер усі вони в реабілітаційних центрах».
Переконувати співрозмовників Аміру вдається насамперед завдяки своєму характеру. Він справляє враження добродушної, відкритої людини, якій не можна відмовити у проханні. Досвід теж відіграє неабияку роль.
На добрих харчах Роза набрала таку само добру вагу — не менш як 200 кілограмів. Щоб забрати її з клітки, ветеринари дали тварині снодійне. Для цього використали прилад, що має назву шприцемет. Щось схоже на лук, стріла якого містить снодійний препарат. Тричі цілили з нього у тіло ведмедиці.
— Ми поступово підбирали дозу, — пояснює ветеринар із Болгарії Ніколо Кір’янський. — Спостерігали, як реагуватиме організм тварини.
Тільки-но Роза опустила голову на лапу, її захисники зайшли до клітки і почали виконувати медичні процедури. Дістали прилади для вимірювання тиску, визначення роботи серця, перевірили стан зубів. Деякі зубки виявилися пошкодженими. Це через солодощі, пояснили ветеринари. Потім тварину переклали на міцну ряднину і на руках перенесли до автомобіля. Помістили у спеціальну клітку.
Із стану сну тварина повинна вийти приблизно через 30—40 хвилин. Але це вже мало відбутися в дорозі з Вінниці до Закарпаття.
Фото Олександра ГОРДІЄВИЧА.
Ігор Скоромний, Амір Халіл, Олександр Попович.
Амір Халіл обстежує ведмедицю (заглавное фото М.П.).
КОМЕНТАР
Прес-секретар Національного природного парку «Синевир» Наталія Цендра:
— Реабілітаційний центр для бурих ведмедів створено з ініціативи і за кошти Мінекології України в Міжгірському районі, що на Закарпатті, поблизу відомого озера Синевир на території природного парку. Площа реабілітаційного центру — 12 гектарів. Територія захищена за принципом так званих електропастухів. Тут створено природні умови для ведмедів — барлоги, озера… Є карантинна зона. До двох ведмедів долучилася ще й ведмедиця Роза. Під час карантину тварини перебувають під постійним наглядом ветеринарних лікарів. Надалі за ними також наглядатимуть фахівці центру. Головне завдання — сприяти адаптації ведмедів до природних умов. Чи вдасться це зробити? Прогнози фахівців невтішні. На їхню думку, повна адаптація після неволі неможлива. Тільки час покаже, чи зможуть ведмеді відновити в собі гени пращурів.
