Володимир КУКОВАЛЬСЬКИЙ: «Кабан – звір серйозний. Не завжди його вполюєш!»

Якщо поміркувати, яке хобі можна назвати по-справжньому чоловічим, то на думку спадає, мабуть, одне – полювання. Є в ньому щось особливо відважне, мужнє, близьке до природи і навіть дещо первісне. Це інстинкт, який, як відомо, не задушиш. А ще – адреналін, якого так не вистачає чоловікам сьогодні. Тож, отримавши редакційне завдання сходити на полювання, дізнаюсь у голови Переяслав-Хмельницької районної організації Українського товариства мисливців та рибалок Івана Радіоненка, чи буде хто із мисливців «йти на кабана». Іван Олександрович запевнив, що найближчої суботи в урочищі «Діброва» буде полювати гурт мисливців, які взяли ліцензію на відстріл кабана. Він запросив і мене приєднатися до них.

Про те, як полюють на кабана, я знав лише із розповідей знайомих та мисливських оповідань Остапа Вишні. Збираючись на полювання, довго вирішував, що одягти. Дружина, яка у шкільні роки ходила із своїм батьком на полювання, порекомендувала одягти щось непримітне. Отож свій вибір зупинив на темному пальті, хоча вдягати його не дуже хотілось, бо у разі екстремальної ситуації, довгі поли заважали б швидко залізти на рятівне дерево. О восьмій годині на території спеціалізованого мисливського господарства «Переяславське» зібралось чимало людей. Всі одягнуті у камуфляжні куртки, поверх них – помаранчеві жилети. Тринадцять мисливців озброєні рушницями, а шестеро тримали на повідках собак. Запитую у одного із чоловіків, що стояв найближче до мене, чи не стане на заваді вдалому полюванню такий їхній яскравий одяг. Він сміється:

– По-перше, кабан – це звір, який бачить світ у чорно-білому зображенні, а по-друге, потрібно усвідомлювати, що таке вдале полювання. Справжній мисливець добре знає: на полювання ідуть не за здобиччю, а для того, щоб відпочити, приємно провести час із друзями. Тож, якщо це пам’ятатимете, у вас ніколи не буде невдалого полювання…

Прослухавши обов’язковий інструктаж та привітавши одного із мисливців Володимира Куковальського із п’ятдесят п’ятим днем народження, сідаємо в автомобіль і виїздимо до місця полювання. Поки їдемо, розпитую у Івана Радіоненка про спосіб полювання та який звір водиться в урочищі «Діброва».

– Ми їдемо зараз у район, який називається Черепашечне. Полювання проводимо методом облави. Мисливці будуть розставлені на номери через 100-150 метрів, а загонщики разом із собаками будуть виганяти на них дичину. Зараз в угіддях близько 350 козуль, та 300 диких свиней, тож полювати є на кого. Для того, щоб утримати таку кількість звіра у наших лісах, мисливським господарством закуплено 80 тонн кукурудзи для підкормки тварин.

Ось ми на місці. Машини залишаємо на галявині. Пройшовши добрячий кілометр лісом, займаємо позиції, які вказує єгер Сергій Козаченко. Коли всі зайняли свої номери, по рації єгер передає загонщикам про готовність. Облава розпочалась! Загонщики спустили собак і з криками «Гей! Га-га-га! Ого-го-го!» ланцюгом рушили вперед. Стежу за поведінкою стрільців, які розмістилися зліва та праворуч від мене. Вони стояли спокійно, один із них навіть не знімав рушницю із плеча. Хвилин за 20 облава завершилась. На один із номерів вискочило кілька кіз, але по них ніхто не стріляв, бо всі очікували на кабана. Як я довідався пізніше, першими при облаві на номери виходять лисиці, потім – кози, а за ними вже кабани. Тож аби не злякати звіра завчасно, мисливці на кабана у іншу дичину не стріляють. Йдемо назад до автомобіля. Дорогою розпитую у мисливця, який стояв праворуч від мене, чому він не брав рушницю до рук.

– А навіщо? Собаки ж зовсім не працювали, тобто не гавкали. Значить, нашого звіра там немає. І чекати його марно.

– На вашу думку, де у такий час може бути кабан? – допитуюсь у мисливця.

– Питання, звичайно, цікаве. Ось ви із кумом сидите за чарчиною і випиваєте. Де ви будете ночувати, залежить від того, скільки ви вип’єте. Якщо більше вип’єте, то будете ночувати біля пляшки, а як менше, то підете додому. Все залежить від вашого настрою. Так і у кабана. Все залежить від його настрою. Може лягти тут, а може піти до болітця, а може, він саме зараз риється під дубом, шукаючи жолуді чи корінці.

Переїжджаємо автомобілями до місцини, яку звуть Солонцевате. Доки їдемо, продовжую розмову із Іваном Радіоненком.

– Іване Олександровичу, а наскільки дороге це захоплення?

– В принципі, це задоволення доволі дороге. Гарна рушниця коштує тисяч сто гривень, а така собі, простенька – тисяч 10. Набої до них також не дешеві. В середньому, рахуйте, один постріл коштує від 30 до 50 гривень. Добре, якщо він попав у ціль, а якщо мимо? Недешевою є екіпіровка мисливця, а ще ж потрібно придбати карточки на відстріл дичини На козу вона коштує 3500, а на кабана 5500 гривень. Загалом, аби так, мінімально, зібратись на полювання, потрібно викласти від 30 до 50 тисяч гривень.

Ось ми у районі полювання. Залишаємо автомобілі і тихесенько один за одним чимчикуємо, аби зайняти нову позицію. Знову доповідь по рації про готовність. Облава розпочалась. Проте, як і до цього, вона виявилась невдалою. Кабани, схоже десь від нас поховалися. Потім дехто із загонщиків розповідав, що кілька тварин на свій страх і ризик побігли не від них, а на них і таким чином вискочили із облави. Повертаємось знову до автомобілів. По дорозі єгер Сергій Козаченко показує на невеличку калюжу, від якої пахне соляркою:

– Ось так полюють браконьєри.

Побачивши моє здивування, розповідає, що до ямки наливається солярка, і кабан приходить на її запах, аби поборсатися у калюжці. Таким чином він позбавляється від паразитів: кліщів, бліх. Браконьєру залишається лише влучно вистрілити. Сідаємо в автівки і переїздимо до району Підвальне. Займаємо позиції і очікуємо на звіра. Лишень почалась загонка, як собаки голосно загавкали. Спостерігаю за мисливцями, які стоять неподалік. Вони завмерли, приклавши приклади рушниць до плечей і пильно вдивляючись у гущавину лісу. Хвилин за 10 гавкіт затих і було лише чутно викрики людей, які працювали на загінці. Ще хвилин за 20 ми зібрались біля автомобілів. Був кабан, стверджували загонщики, але побіг не на номери, а кинувся у лісове озеро і, перепливши його, втік від облави.

– Зараз поїдемо в район Гавижового, там точно буде кабан, – запевнили єгері.

– Пора б уже, а то наближається час обіду, а дичини іще і не бачили, – відказує хтось із мисливців.

Розходимось у різні боки. Загонщики пішли в свою сторону масиву, а мисливці зайняли номери, які вказав єгер. Хвилин за 20 десь чуємо постріл. Дочекавшись кінця облави, всі зійшлися до номера, на якому стріляли. помічаємо вбиту козулю.

– Так обідати ж пора, а без дичини ніхто ж їсти не буде. Не голодною ж смертю вмирати тут на полюванні, – заявив стрілець.

А оскільки час обіду наближався, вирішено було, не мудруючи лукаво, обідати тут же, на галявині. Козу-дичину завантажили на причіп автомобіля, розіклали «тормозки», завбачливо прихоплені з дому. Пам’ять безвинно зведеної зі світу кози мисливці вшанували піднятими вгору повними чарками. Тим самим віддали данину цій тварині, яка має тепер нагодувати своїм м’ясом простих мисливців. Потім випили за молодця, який поцілив у неї, а потім пили за іменинника. Обід затягнувся більш ніж на годину.

Чергову засідку влаштували в районі Таборища, проте вигнати кабана на мисливські номери знову не вдалось. Те, що він там був, засвідчив гавкіт собак та розриви петард, які кидали загонщики перед собою, але хитрий звір знову не вийшов до мисливців, а прорвався через людей, які йшли облавою. До темноти встигли зробити іще кілька облав, але кабанів уже не бачили.

– Кабан – звір серйозний та шельмуватий, – підбив підсумок полюванню уже на базі Володимир Куковальський, – сьогодні його вполювати не вдалось, так буває. Будемо сподіватися, що завтра нам пощастить більше.

Мисливці почали готуватись до вечері.