Можна безкоштовно збільшити лісистість України за рахунок лісів без «прописки»

Можна безкоштовно збільшити лісистість України за рахунок лісів без «прописки»

Основне природне багатство Полісся – ліси. Хоча лісистість на Поліссі досить висока і вища, ніж середня по Україні, проте вона значно поступається тій, що була у відносно недалекому минулому. Цьому слугували ряд причин: збільшення чисельності місцевого населення, розвиток землеробства, тощо. Ліс вирубувався чи випалювався, а площі розчищалися під пасовища, вирощування сільськогосподарських культур. Але з часом люди зрозуміли, що не всі землі придатні для землеробства. Тож значну частину сільськогосподарських площ нашої області у двадцятому столітті було заліснено. Інтенсивно висаджували новий ліс на Поліссі у повоєнні роки – 50-70 роки – на площах, що були недоцільними в обороті сільського господарства.

У 90-ті роки після здобуття Україною незалежності було запроваджено земельну реформу. Селяни отримали можливість самостійно працювати на своїй землі. Проте далеко не всім це було під силу і до снаги. Значну частину бідних (за родючістю) поліських земель перестали використовувати у сільському господарстві. Ці площі перейшли у стадію перелогу. З часом природа (а вона у будь-якому випадку розумніша за людину) почала самостійно регулювати процеси на покинутих землях. Ліс, як домінуючий вид на Поліссі, почав наступати на поле. Тисячі гектарів пустуючих площ у 90-ті роки засівалися насінням сосни, берези, вільхи, осики. Процес природнього заліснення таких перелогових земель триває і досі.

Нині маємо ситуацію, коли десятки тисяч гектарів на Поліссі, що в юридичному статусі рахуються як землі сільськогосподарського призначення, фактично є лісовими за усіма ознаками і ценозами. На таких землях дерева, лісова флора і фауна взаємодіють між собою, впливають одне на одного і на навколишнє середовище. За різними оцінками, нині нараховується близько 500 тисяч гектарів самозалісненого лісу на розпайованих сільськогосподарських угіддях.

Але цілі великі ділянки лісу, як і деякі люди, не мають прописки. Ніби «сироти», за яких нікому заступитися. За них ніхто не відповідає і не переживає. Хтось вивіз сюди сміття і всім байдуже, хтось по необережності, а можливо і навпаки, підпалив його, хтось вирішив бензопилою чи сокирою пройтись, а спитати нікого, заступитися нікому.

Державні лісогосподарські підприємства не можуть здійснювати охорону саморозселеного лісу, оскільки цей ліс не рахується, а землі, на яких він зростає, є розпайованими. Та й можуть звинуватити у нецільовому використанні коштів. Часто пересічні громадяни сприймають ліс «без прописки та із пропискою» як одне ціле і не бачать різниці, а всі негативні явища ярликом чіпляють на лісівників.

Україна, будучи однією з найменш лісистих країн Європи, має унікальну можливість взяти такі ліси під опіку і, змінивши законодавство, збільшити безкоштовно лісистість країни. Адже процес створення рукотворного лісу досить трудомісткий і фінансово затратний. До того ж, природній ліс більш стійкий, міцніший імунітетом у порівнянні з рукотворним. Загалом природний ліс – це фінансовий кредит від природи, який не потребує повернення і відсотків. Хочеться вірити, що нова влада візьме це до уваги.

Ми повинні навчитись рахувати і цінувати все те, що нам дає природа. Безглуздо розкорчовувати малородючі поліські поля, які природно заросли лісом, і засівати сільськогосподарськими культурами повторно. Для чого? Це ж не чорноземи! Тому їх і покинули люди, що там поганий урожай. Ми знову наступаємо на ті самі граблі.

Роман РАДЬКО.

Сарни Рівненської області.