20/12/2011
0Две относительно свежих статьи о торговле лесом с сайта Ассоциации "Союз бирж Украині". Возможно УЛ их уже размещали, но не я. М.П.
Як побороти корупційні схеми за допомогою роботи біржі. Аналіз досвіду Росії, Білорусі та Казахстану
У своїй "Божественній комедії" Данте помістив хабарників у восьме (передостаннє) коло пекла. Згубність корупції для суспільства й економіки держави визнають усі, проте досі "зло" лишається непереможеним. Корупція є однією з хвороб сучасного українського суспільства, що давно і міцно проникла в трикутник взаємовідносин держава — бізнес — люди, і ніяких методів боротьби з нею, окрім жорсткого покарання, не запропоновано. Можливо, річ у тім, що, сівши за кермо авто після роботи і побідкавшись на корупцію у вищих ешелонах влади, наша людина тут же провокує даішника взяти хабар, коли над ним нависає загроза штрафу за порушення правил дорожнього руху?
Нещодавно відбулися дебати, організовані фондом "Ефективне управління", модератором яких став Мустафа Найєм, а учасниками — відомі українські політики, учасники бізнесу і представник Світового банку. Проте, окрім посилення контролю у вигляді кримінальної відповідальності, жодного іншого методу боротьби з корупцією не було запропоновано. А є доволі простий, але дієвий спосіб усунути "людський чинник".
Сьогодні ринкова економіка в Росії, Україні та Білорусі багато в чому пішла не західним, а східним шляхом розвитку, тож не дивно, що корупція стала основною з характеристик нашої реальності.
Мабуть, немає сприятливішого середовища для розквіту корупції, аніж державні закупівлі. Обсяг їх в Україні, за словами першого заступника голови комітету Верховної Ради Сергія Осики, сягає 150—160 млрд грн на рік. Як кажуть, є де розвернутися.
Але як подолати "тендерні схеми" — одне з головних питань, відповідь на які шукають не лише в Україні, а й на всьому пострадянському просторі. У наших найближчих сусідів — Росії, Білорусі та Казахстану в "відбілюванні" державних закупівель вирішили зробити ставку на технічний прогрес. Згідно із законодавством цих країн, державні закупівлі в тій або іншій формі здійснюються на Електронних торгових майданчиках.
Якщо коротко, то замість того, щоб намагатися впливати на "людський чинник", державний попит у країнах Митного союзу спробували від цього горезвісного "людського чинника" максимально захистити. Механізм такий: заявки на закупівлю товарів і послуг від держави надходять на Електронний майданчик через Інтернет, оголошуються торги, в яких може взяти участь будь-хто, хто підтвердив серйозність своїх намірів гарантійним внеском. Уся суть полягає в тому, що замовник торгів (державне підприємство) не бачить, хто пропонує укласти контракт, перед ним тільки знеособлені пропозиції щодо ціни. Переможець торгів визначається за принципом щонайвигіднішої пропозиції. Електронні торги дають можливість державі відійти від суб'єктивності вибору контрагентів та корупційних ризиків з вибудовою "схем" зі "своїми" компаніями.
Наприклад, у Казахстані за чотири роки роботи електронного майданчика з державних закупівель (з 2008 року) його економічний ефект становить понад 60 млрд тенге (майже $ 413,8 млн), а статистика по країнах Європи демонструє 20—30 % економію на користь бюджету. Це ті гроші, які можуть не в кишенях корупціонерів осісти, а влитися в економіку країни. В цьому разі йдеться про ефективність використання засобів.
Майно боржників у Росії та Казахстані реалізовують також у формі електронних торгів. Електронні майданчики з продажу майна підприємств-боржників дають можливість зробити цей процес прозорим і відійти від практики, коли підприємства банкрутують "нишком". Будь-хто може зайти в Інтернет і подивитися в режимі реального часу, що продається, і купити, запропонувавши кращу ціну. Завдяки такому механізму кредитори і банкрути можуть відстежувати процес реалізації майна і брати в ньому участь. Така практика — теж відчутний удар по корупційних схемах, адже обсяг ринку банкрутств чималий.
Окрім державних закупівель і банкрутств, щупальця корупційного спрута активно господарюють у діяльності приватних компаній. Різноманітність "схем" просто вражає — від банального підпільного виробництва до зміщення центру формування прибутку транснаціональних компаній. Окремі відповідальні особи в контролюючих органах, як правило, закривають очі на порушення за певну плату. В збереженні такого стану справ зацікавлені всі, окрім держави.
Якщо говорити про згадані нами країни, Росію, Білорусь і Казахстан, де також є подібні проблеми, то там вирішили піти второваним шляхом. У Казахстані, наприклад, затвердили перелік товарів, обов'язковий для реалізації на товарних біржах, а також передбачили низку пільг для підприємств, що реалізовують свою продукцію на біржах. У Білорусі також законодавчо визначили, в яких випадках товар має бути реалізований на біржі, і навіть пішли далі — вказали, на якій саме біржі. У Росії стимулюють бізнес до роботи на біржі, крім відповідних нормативних актів, Федеральна антимонопольна служба, уряд і особисто прем'єр-міністр Володимир Путін. Зусилля з ламання "схем" увінчалися успіхом, і на сьогодні всі три держави говорять про позитивну роль біржових торгів товарами.
Суть антикорупційності біржового механізму полягає в тому, що торги відбуваються в електронній торговій системі, в анонімному режимі, тому розпізнати, з ким саме відбувається операція, неможливо. Практично будь-яка компанія, що пройшла перевірку і процедуру акредитації на біржі, може вийти на торги й купити (продати) товар, тому заздалегідь домовитися з конкурентами проблематично. Власне, учасники біржових торгів обирають товар, ціну, умови продажу — все, крім конкретного контрагента. На розвинених біржах дійшло до того, що контракт може сотні разів міняти покупця протягом свого життєвого циклу, а продавець навіть не здогадується, хто був його партнером в різних часових проміжках.
Концентрація попиту і пропозиції у визначеному місці, в певний час робить ціни залежними лише від кон'юнктури ринку, штучне завищення або заниження з метою податкової оптимізації відходить у минуле, якщо ви, звісно, не абсолютний монополіст на своєму ринку або в якомусь вузькому його сегменті.
Подолати корупцію можна. Щоправда, вдасться це зробити за умови достатніх повноважень для рішучих дій і серйозності намірів тих, хто з нею бореться. Якщо з повноваженнями в української влади все гаразд, то з приводу серйозності намірів виникають сумніви. Питання навіть не в банальному хабарі чиновникові, а в самій системі роботи економіки. Змови, "відкати", відведення в тінь частини бізнесу, "оптимізація" податків та інші "схеми" стали органічною частиною ділового життя країни. Корупція стала звичкою, а зі звичками боротися найскладніше.
Біржа — породження західної ментальності. Можливо, саме в зміні фундаментальних підходів до бізнесу і полягає "порятунок" від корупційної чуми?
Олексій ДУБОВСЬКИЙ гендиректор Української енергетичної біржі
http://www.kreschatic.kiev.ua/print/art/1321558326.html
http://www.sabu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=154%3A2011-11-23-07-52-34&catid=1%3Alatest&Itemid=29&lang=uk
ДЕРЕВИНА «ВИХОДИТЬ» ІЗ «ТІНІ»
У Києві відбулась конференція за участю голови Держлісагентства Віктора Сівця та президента асоціації «Меблідеревпром» Сергія Сагаля, під час якої порушувались питання співпраці між деревообробниками і владою та шляхи подолання протиріч.
Основною проблемою є відсутність економічно обґрунтованої ціни на деревину, що продається на аукціонах, і механізму її застосування: чи то на підставі собівартості, чи на основі котирування або біржових цін (у Білорусі, зокрема, діють біржові ціни). Через те щоразу (кожного кварталу) на аукціонах продавці (лісгоспи) з невідомих причин підвищують вартість деревини на 20–25%. Хоча у світовій практиці ціна на торгах ніколи не перевищує 3–5% від попередніх. Віктор Сівець сказав, що науковці мають розробити чіткий і прозорий механізм формування ціни.
Тим часом, за статистикою, щороку у нашій країні вирубується 15 млн. куб. м лісу, у тому числі для промислових потреб. Значну частину його використовують 86 вітчизняних деревообробних і меблевих підприємств, загальний обсяг виробництва яких становить понад 500 млн. дол. Багато їхніх товарів не поступаються за якістю продукції іноземних виробників.
Однак нині ситуація у деревообробній і меблевій галузі є складною. Адже ціни на деревину лише за останні півроку зросли на 50% (таке подорожчання призвело до падіння споживчого ринку на 24%). Однак навіть при такому рекордному зростанні потреби деревопереробників у сировині задовольняються лісгоспами лише на 70% від їхніх реальних потреб. Це при тому, що обсяги експорту за цей самий період зросли приблизно на 40%.
Суб’єкти господарювання щороку експортують майже третину заготовленої деревини (3,9 млн. куб. метрів). Основні покупці – Туреччина, Китай, Індія, Німеччина, Австрія, Угорщина, Словаччина та Польща. Вивозяться переважно оброблені сосна, бук, граб і технічна сировина (гілля, тирса, тирса для виготовлення палива для ТЕЦ). На експорт необроблений кубометр деревини продається за 482 грн., а на внутрішньому ринку – майже вдвічі дешевше. Дохід від продажу лісу за кордон минулого року становив 360 млн. дол., нинішнього очікується 520 млн. дол.
З одного боку, це – вигідно, бо заробляємо валюту. Але з іншого втрачаємо, оскільки готова продукція коштує значно дорожче, ніж сировина. Вітчизняні виробники вважають украй негативною тенденцією у зростанні експорту необробленої деревини.
На думку Сергія Сагаля, в умовах обмеженості власних ресурсів деревини нарощування обсягів експорту лісоматеріалів для держави є економічно недоцільним, а для деревообробної промисловості – згубним. Економічна ефективність лісового господарства у кілька разів менша, ніж деревопереробної галузі. Продаючи готові столярні вироби, можна заробити у шість разів більше, ніж від продажу самої деревини, а від збуту меблів – у 12 разів. Ліс, з погляду цивілізованої державної економіки, потрібен для створення потужної деревообробної промисловості. Тоді зростатимуть не лише надходження у держбюджет, а й завантаження виробничих потужностей і зайнятість населення країни.
На жаль, у нас практично не захищений внутрішній ринок (є лише заборона на вивезення таких цінних порід дерев, як вишня, горіх, черешня, груша тощо). Навіть у багатій на ліси Росії діє експортне мито – 50 євро за 1 куб. м, у Білорусі – 100 євро. У нас – нуль. Тому Європа, де відчувається дефіцит сировини, зацікавлена, аби ми експортували її.
Реалізація промислової політики щодо захисту внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції шляхом запровадження антидемпінгових заходів свого часу дала деревообробним підприємствам можливість залучити значні обсяги інвестицій для подальшого розвитку. Менше ніж за десять років у розвиток галузі було вкладено понад 1 млрд. дол. іноземних і вітчизняних інвестицій. Завдяки цьому потужності підприємств з виробництва деревних плит і клеєної фанери зросли в півтора раза. Відповідно збільшились потреби в лісових сировинних ресурсах. Зокрема, сьогодні для забезпечення стабільної роботи заводів з виробництва деревних плит і фанери необхідно понад 3 млн. куб. м технологічної та 650 тис. куб. м фанерної сировини. При цьому попит на деревину на внутрішньому ринку постійно зростає, переробники вводять нові потужності.
Нині тривають переговори з відомими світовими торговельними марками меблів, щоб вони відкривали у нас свої переробні заводи. Мінімальні інвестиції у будівництво переробного підприємства становлять близько 50 млн. євро. Протягом двох років очікується як мінімум близько 200 млн. євроінвестицій у деревообробну галузь. Тобто за два роки в Україні мають побудувати чотири деревообробні заводи. Це дасть поштовх для спорудження потужних меблевих фабрик зі світовим іменем. За словами Віктора Сівця, вся деревина відкрито продається через аукціони. Мінімальний розмір лота на обласному аукціоні – 20 і 50 кубометрів. Купувати заготовлену лісгоспами сировину першочергове право мають українські виробники. Якщо виставлені на продаж лоти не продали, лише тоді їх віддають на експорт.
«За даними Держкомстату, деревообробна галузь зросла на 16,2%, виробництво ДСП – на 25%, дверей, вікон – на 35%, меблів – на 32%, – зазначив голова Держлісагентства. – Тож підприємства, які кажуть про дефіцит сировини, продемонстрували значне зростання виробництва. У мене тоді логічне запитання: а де вони беруть сировину для цього? Я запевняю, що деревину з Росії для переробки в Україну вони не завозять, її постачають виключно українські підприємства. Тому пояснення може бути одне: відкриті аукціони руйнують тіньовий обіг деревини та закривають схеми виготовлення меблів із незаконно вирубаної деревини. Тож деревообробка виходить із «тіні». І це треба підтримувати. Це мають знати і власники меблевих підприємств, бо ж багато з них мають аналогічні виробництва у Польщі й Угорщині. А в цих країнах сировину давно вже купують лише на аукціонах. Але ціна 1 кубометра деревини там коштує 45–50 євро. А в Україні до введення аукціонів меблевики купували «тіньову» деревину на переробку за 10–15 дол., тепер – у межах 22 євро.
Аби викорінити незаконний обіг деревини, що за даними правоохоронців сягає 150 тис. куб. м, створюємо її електронний обіг. Передбачається, що незабаром усі держпідприємства перейдуть на електронну систему обігу деревини. Її вартість – 25 млн. грн. У Житомирській області вже стартував пілотний проект. До кінця нинішнього року лісгоспи ще 10 областей перейдуть на цю систему, зокрема, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Житомирської, Рівненської».
http://www.ucci.org.ua/synopsis/dv/2011/dv1110161.ua.html
http://www.sabu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=158%3Aderevina&catid=1%3Alatest&Itemid=29&lang=uk
