14/12/2011
0КІЛЬКА років тому криворізькі колеги повезли мене на околицю свого міста показати «диво». Приїхали ми на приватну садибу ветерана війни та праці Миколи Кучми. Літній дідусь мав вигляд нівроку. Їм, сказав він, щодня по дві-три соковиті груші, і не хворію та на здоров’я не скаржуся.
— З цієї ось груші щороку знімаю по кілька центнерів плодів, — з гордістю показав дідусь дерево. — Родить, неначе росте в раю.
У дворі справді росла гілляста і розкішна груша. Висотою не менше, ніж півтора десятка метрів. Обміряли ми її «талію» на рівні своїх поясів — майже 4 метри вийшло.
— Цієї осені, — повідомив Микола Кучма, — відмічатиму її 300-ліття.
— Не може бути! — вирвалося у мене.
— Ваше діло не вірити, а мені батько Харлампій Кучма так переказував…
Тоді й згадалося мені, як нас, ще дітлахів, у Покровському після першого класу возили на екскурсію у знаменитий Дібрівський ліс до не менш знаменитого Дуба смерті. Йому знадобилася ціла галявина, щоб інші дерева не заважали. Стовбур велетня ми обхопили, лише коли п’ятеро взялися за руки.
— Лісу цьому вже майже двісті років, і дубу стільки ж, — пояснила тоді вчителька Галина Тимофіївна.
Зрештою, дерева-довгожителі не така вже й рідкість. Це там, звичайно, де їх оберігають. У Польщі правічних «зелених друзів» нарахували 53 тисячі, в Англії — 22 тисячі. А в Україні серед тих, які можна вважати пам’ятками природи та історії, наразі відомо менше трьох тисяч. Одначе й серед них вирізняються старійшини. За даними Держслужби заповідної справи, у нас налічується 16 дубів, яким за тисячу літ, і 8 лип, що досягли 600-900-річного віку. Найстаріший Дідо-дуб у селі Стужиця Великоберезнянського району Закарпатської області. Йому «дають» усі 1200 років. Другий після нього росте біля села Буда Чигиринського району на Черкащині. Він ще відомий як Дуб Максима Залізняка. Хоча, за переказами, під тінистими вітами велета свого часу бували Богдан Хмельницький, Северин Наливайко і Тарас Шевченко. Якщо обхват стовбура першого — більше 9 метрів, то другого — близько цього. Втім, існує думка, що найстарший за віком так званий Юзефінський дуб. Той, що гілками, мов крилами, здійнявся над вибалком біля жіночого монастиря у селі Глинне Рокитнівського району Рівненської області. Він хоч порівняно з двома першими скромніший за розмірами, та йому вже ніби 1350 років!
Трійко серед тисячолітніх дубів народ нарік дубами Тараса Шевченка. Два з них — у селищі Будище Звенигородського району Черкаської області, а третій — у Моринцях. Щодо правічних лип, то дві їх «прописалися» на Львівщині, у Явірському та Бродівському районах. А дві мають навіть столичну «прописку» — на Андріївському узвозі Києва та в межах Києво-Печерської лаври. Першу за легендою виплекав Петро Могила. Одначе найдавніша і найстаріша липа, котрій уже не менше, ніж 900 років, росте на околиці села Денисів Козівського району, що у Тернопільській області. З давніх-давен люди величають її липою Богдана Хмельницького. Є навіть ідея присвоїти їй звання «Національне дерево України».
Крім дубів та лип, довго живуть ще такі дерева, як волоський горіх, тис… Чимало довгожителів серед дерев Криму. Степовій Дніпропетровщині, ясна річ, не зрівнятися ні з Кримом, ні з лісами Карпат та інших західних і центральних регіонів.
— Але і в нас, — розповідає мій давній знайомий доцент і кандидат біологічних наук Вадим Манюк, — є дерево, яке поміж своєї породи в Україні найстаріше. Це… бузина!
Взагалі-то бузина переважно росте як чагарник, але створи їй умови — і деревом розростеться. Оскільки ж деревина її надто крихка, зазвичай живе не більше 40 років. А ось ця, якій свого часу на схилах Дніпра разом з усім колишнім маєтком поміщика Шене пощастило потрапити в межі спершу станції юних натуралістів, а нині еколого-натуралістичного центру, і «вибехкати» висотою ледве не в три людських рости, живе собі вже більше ста років. Виходить, що посаджена була ще до радянської влади. Старшої за віком бузини в Україні ніде зараз не знайти.
І не варто усміхатися, згадуючи іронічне прислів’я про те, що на городі бузина, а в Києві — дядько. В давнину наші предки бузину вважали наділеною чарівними силами. Оця ж, що збереглася у Дніпропетровську, править нині не лише за місцеву гордість, а й за дерево, біля якого ніби можна загадувати свої найпотаємніші бажання — неодмінно, мовляв, збудуться. Так це чи ні, дендролог екоцентру Ірина Кривуля ні підтверджувати, ні спростовувати не береться. Вона знає інше: бузина досягла поважного віку, бо щороку старі гілки на ній вирізають, тому й не перестають відтворюватись молоді.
У Дніпропетровській області, на думку Вадима Манюка, дерева-довгожителі невідкладно слід брати на облік і під захист. В регіоні є дуби, яким понад 500 років, — на березі Самари біля села Вільне та селища Гвардійське Новомосковського району.
Але, за словами науковця і видавця еколого-краєзнавчого журналу «Свята справа» Петра Чегорки, кліматичні зміни та зміни гідрологічних режимів грунтів в області обертаються тим, що ті ж дуби — яким за кілька сотень років — тут і там «дають дуба». Або сохнуть, або вимокають. Така ж біда спіткала і старі тополі, осокори, липи та клени. Хоч біду не тільки природні явища завдають. Знаходяться і на просторах степового краю заготівельники лісу і деревини.
Вирубка давніх дубових гаїв стала вже справжньою напастю. Справа в тім, що у віці 100-110 років деревина дубів має найбільшу промислову цінність і коштує ну дуже великі гроші. От і вкорочують віку велетням, які здатні жити століття, аж степ вирує та шумить і здіймає пилюгу, тільки тріски летять, як кулі.
На жаль, завелися в наших краях і вандали, які нищать унікальні дерева. Першим спалили той Дуб смерті у Дібрівському лісі, котрий я пам’ятав ще з дитинства. Слідом згорів і 800-літній у Павлоградському районі — в селі В’язівок. А на Приоріллі вогонь «прибрав» не лише найстарішого там дуба, а й найстарішу в області сосну. Дичавіємо?
