Комфортне співіснування цивілізованого суспільства і дикої природи

И вторая, из выбранных мною статей свежего Лесного вестника, начала жить своей жизнью. И это правильно. М.П.

Українське мисливське господарство корінням сягає глибокої давнини. Тут закладалися власні традиції ловецтва, збереження та відтворення тварин. Щоправда, був період, коли ведення мисливського господарства зводилося лише до полювання. Саме цей процес знівелював багато цінного і позитивного, виплеканого нашими попередниками. Сьогодні все частіше йдеться про втілення такого еталону, як європейський рівень мисливського господарства. Чи потрібно це? Чим визначають даний рівень? Можливо, то лише сталий вислів, який не має підґрунтя, чи все ж – система чітких стандартів і правил? Із цими та іншими питаннями йдемо до начальника Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Богдана КОЛІСНИКА – завзятого мисливця, хорошого господарника, людини, якій не байдужа доля мисливства.

– Завжди так ведеться, що суспільство орієнтується на краще. Сьогодні кращим є європейський стандарт. Європейський рівень і є тим певним визначенням стандарту, який ніде не прописаний і нічим не визначений, але все ж таки є. Цей взірець не розпочинається і не закінчується лише проведенням полювань. Тут найперше треба говорити про досконалу законодавчу (нормативно-правову) базу у сфері самого ведення мисливського господарства, захисту тварин, а також про узгодженість мисливського та сільського господарства, поєднання розвитку урбанізації і його мінімального впливу на природу, відповідальність за злочин перед природою.
Коли говорити про наш рівень ведення мисливського господарства, то слід зазначити, що маємо багато такого, що варте позитивних оцінок. Але, аби довести систему до належного рівня, потрібно багато-багато працювати. Що маю на увазі? У першу чергу повинні відділити ведення мисливського господарства від полювання. Ми ж переважно зациклені на полюванні. Так, у нас є багато професіоналів – людей, які можуть похвалитися мисливськими трофеями. Але… У веденні мисливського господарства є ряд питань. Перш за все, повинні прищеплювати мисливцям, яких лише на Волині більше 10 тисяч, культуру полювання, поводження зі зброєю у мисливських угіддях. Це один із факторів, що впливає на весь стан мисливського господарства.
Не можна забувати про правильний облік диких звірів. І не важливо: йдеться то про птахів, парнокопитних чи хутряних. У цьому, як на мене, – найбільша проблема визначення ліміту добування диких тварин. Бо те, що відбувається сьогодні, нагадує старий анекдот: зранку посадив картоплю, а ввечері викопав, бо дуже хотілося їсти. Тобто за усіма канонами ведення мисливського господарства вилучається приплід, трофейні тварини або проводиться селекційний відстріл (тих, які з різних причин мають відхилення). Не всюди, але у більшості угідь ми не можемо сформувати маточне поголів’я, з яким би могли далі працювати. Не кажу вже про те, що майже забули про популяцію за статевою, віковою структурами. А мисливці повинні таке знати.
Потрібні кадри. Ми відчуваємо, що явно не вистачає професійно підготовлених мисливствознавців, єгерів, які б займалися всіма цими питаннями.
Можливо, повторюся, але скажу: треба, аби був господар мисливських угідь. Тобто маємо закріпити території за конкретними користувачами. Необхідно, аби мисливець почував себе відповідальним за ті чи інші мисливські угіддя, і тоді він буде зацікавлений, щоб ліси та приліски були заповнені дичиною.
– Повернімося до законодавчої бази. Що потрібно змінювати, яким чином удосконалювати?
– Має бути чітко прописано, хто може займатися веденням мисливського господарства, за яких умов, яка у людини повинна бути освіта. Мусимо чітко визначити, скільки коштів потрібно вкладати у розвиток галузі. Обов’язково треба виписати закони самого проведення полювання із жорстким дотриманням усіх правил техніки безпеки. Закони, які діють сьогодні, – занадто м’які, аби стримати наплив браконьєрів в угіддя. Маємо суцільну невідповідність. Порушник повинен нести чітко визначену відповідальність. А що спостерігаємо: зловили браконьєра, котрий порушив один закон, а коли справа доходить до відповідальності, вступає в дію два, а то й три законодавчих акти, які трактують ситуацію по-своєму. Як результат – фактичний злочинець не несе відповідальності повною мірою. Наведу приклад, який дасть зрозуміти, про що йдеться: людина незаконно добула козулю, нанесла збитки мисливському господарству у розмірі 8 тисяч. Згідно зі статтею 248 КК, це вже – кримінальна відповідальність, а відповідно до кримінального судочинства – застосовується соціальна пільга і кримінальна відповідальність настає, коли сума збитків становить понад 100 тисяч. Грубо кажучи, аби ця людина відповідала, їй треба вибити табунець кіз.
– Богдане Івановичу, ведення мисливства тісно пов’язане з сільським господарством. Які правила гри мають вибудовуватися у цій співпраці?
– Уявімо собі: восени трактор виорює і культивує землю, ширина захвату його плугів – 6-14 м. Під колеса сільгоспмашини потрапляють ранні виводки зайчат. Аби такого не було, сільгоспвиробник зобов’язаний на знаряддях та механізмах встановлювати систему звукового відлякування тварин. І так має бути протягом року. Чи проводять сінокосіння, чи збирання коренеплодів, чи злакових, чи викошування кукурудзи. До того ж, треба наголосити: викошування має відбуватися врозгін від середини до краю поля, у нас же практикують – по колу, зі зменшенням площі до центру, чим заганяють звіра. Маємо свіжий приклад: днями незаконно добуто кабана на кукурудзяному полі.
Ще один важливий аспект, про який не можна забувати і дотримання якого якраз говорить про стандарт європейського рівня, – внесення мінеральних добрив та отрутохімікатів. У Європі користувач сільськогосподарських угідь завчасно повідомляє мисливське господарство про проведення таких заходів, інакше його чекають значні штрафні санкції за загибель диких тварин. Коли ж працівники мисливського господарства попереджені, то перед обробкою і внесенням отрути поля проганяються. За допомогою звукових сигналів із поля виселяють звірину. Так заєць, куріпка, перепел і коза захищені.
– Все частіше доводиться чути нарікання селян на те, що дикі тварини пошкоджують посіви. Реагують на це двояко. Одні обурюються, мовляв, урожай нищать, інші радіють, бо тварини є. І все ж врегульовувати такі процеси варто.
– У Європі питання, що стосуються відшкодування збитків, нанесених дикими тваринами сільському господарству, чітко виписані, а сам механізм відшкодування діє. Крім того, посіви страхують від зазіхань звірини. У нас же закон передбачає відшкодування збитків, але як це має відбуватися – не зазначено ніде.
– Та разом із цим треба захищати і тварин. Знаю, що екологічні організації світу думають над тим, аби, виставляючи вітряки, дуже добре вирахувати міграційні шляхи перелітних птахів і тим самим не зазіхати на життя пернатих, не створювати їм дискомфорту. В Україні поки таким не переймаються…
– Нікого не здивую, коли скажу, що у Європі урбанізація відбувається швидше, ніж в Україні. Але тварини від того не страждають. Є захисні бар’єри на швидкісних автомобільних та залізничних шляхах, а при будівництві будь-яких наземних сполучень передбачені так звані арки для сезонних міграцій диких звірів. На всіх дорогах місцевого значення можна спостерігати досить велике насичення інформаційними та дорожніми знаками, які попереджають про можливість появи на шляху диких тварин та наказують обмежити швидкість.
Загалом усе те, що ми перерахували, й забезпечує комфортне співіснування цивілізованого суспільства і дикої природи.

Розмовляла Оксана ЧУРИЛО
Фото автора

Джерело: "Лісовий вісник"