18/11/2011
0Эти зарисовки из лесной жизни Полтавской области: "Складається враження, що й самі лісівники (газетна площа, на жаль, не дозволяє навести стенограми моїх бесід з керівниками «Полтавалісу», його підрозділу «Кременчукліс», Кобеляцького лісництва) аніскільки не зацікавлені у покаранні тих, хто знищує ліс…" Такая добрая на вид женщина и такой "поклёп на галузь". А может не поклёп, а правда жизни?
Народний депутат, колишній заступник міністра внутрішніх справ Геннадій Москаль заявляє про ріст злочинності в країні. За його даними, кількість працівників засобів масової інформації, які потерпіли від злочинів, збільшилася на 242,9%, депутатів усіх рівнів – на 72,7%, лікарів – на 50,6%, пенсіонерів – на 37,3%, іноземців – на 85,6%, працівників фінансово-кредитної сфери – на 234,5%, адвокатів – на 133,3%. «Судячи зі статистики, в деяких регіонах України міліція повністю втратила контроль над криміногенною ситуацією»,- наголосив Москаль.
І хоч ця заява зроблена парламентарієм ще у травні цього року, з того часу ситуація, на жаль, не поліпшилася.
Те, що відбувається на хуторі Ісаївка поблизу селища Білики Кобеляцького району, красномовно ілюструє наведену характеристику роботи правоохоронних органів. І Кобеляцького РВВС, зокрема, який і так має славу корумпованого до краю: тут фабрикують кримінальні справи проти невинних людей і потурають справжнім злочинцям…
10 листопада на хуторі трапилася чергова НП. Десь о 21-й годині 65-річний правозахисник і письменник Анатолій Ратаєв почув надривний гавкіт собаки. Не вмикаючи світла, обійшов сарай і побачив, що невідомий чоловік розламав хвіртку й залазить на горище. Він схопив його за ногу, але зловмисник вдарив його ліхтариком в обличчя, зіскочив з драбини й дременув у ліс.
Втім, через кілька хвилин сусід Ратаєва Юрій Малишев, котрий прогулювався ввечері зі своїм собакою, виволік з лісу нетверезого злодія, в якому впізнали Вовку, молодика, що його не так давно з Криму привіз до себе інший сусід – Володимир Мусихін. На шум і крики позбігалися мешканці хутора. Викликали міліцію. Але молодик вирвався, побіг на обійстя Мусихіна й нацькував на Ратаєва та Малишева кавказьку вівчарку. Та пес виявився розумнішим за того, хто давав йому команду: «Фас!», обнюхав чоловіків і побіг геть.
Невдовзі А.Ратаєв побачив у вікно пожежу. Вискочив. То палав курінь у діда-фронтовика Якова Охтирського та його 81-річної дружини Антоніни, в якому вони зберігають на зиму глицю й дрівця. Але загасити його не вдалося, згоріло все дотла, добре, що хата поруч не зайнялася. Палія знайшли одразу й неподалік місця злочину: той самий Вовка зачепився одежею за паркан діда Яші, який розламав, намагаючись втекти. Прикметно, що зв’язаний бомж лементував: «Вы с Мусихиным не совладаете, под ним хутор, два села и вся ментовка!» Якраз приїхала опергрупа й забрала його у райвідділ міліції. Але на ранок відпустили.
Події ночі 10 листопада були логічним продовженням того, що почалося ще 2 лютого ц.р. Тоді мешканці хутора були обурені тим, що Мусихін з двома бомжами серед білого дня, не криючись, бензопилами вирізали дерева у ліску за озером і возили на його обійстя. Є зараз така форма рабства, коли бомжі за тарілку супу й пляшку горілки не тільки безплатно батракуватимуть у господі, а й виконають будь-яке замовлення хазяїна, навіть кримінального плану.
Викликали лісничого М.Демиденка, міліцію. Склали акта, мешканці Ісаївки написали пояснення. Згідно з довідкою ДП «Кременчуцький лісгосп» тоді збитки, завдані державі незаконною порубкою, склали понад 4,5 тис.грн., а в акті чітко було вказано прізвище зловмисника: Мусихін.
Чекали-чекали хуторяни покарання винного й нічого не могли второпати: Мусихін продовжував ходити гоголем, погрожував фізичною розправою дружині Ратаєва, а самого Ратаєва застрелити з рушниці (реакція міліції на його заяву – нульова – авт.), а у квітні продовжив пиляти дерева за озером. Жителі хутора зателефонували мені. Я приїхала. Ми викликали лісника Михайла Демиденка, який підтвердив, що пеньки живих дерев свіжі, адже всі зрізи взимку він помітив клеймом. У сараях покинутих будинків було заскладовано чимало колод. Лісник пообіцяв, що доповість своєму керівництву й буде складений новий акт про збитки. Але наступного дня в Ісаївку приїхав начальник Кобеляцького лісництва Й.Хома й замість подяки за природоохоронну пильність і прояв громадянської зрілості почав дорікати Ратаєву та Малишеву, мовляв, чому це ви хочете… Мусихіна в тюрму засадити. Про визначення збитків не було й мови. Зрозуміло, що цей випадок Мусихіну взагалі зійшов з рук.
Тільки у вересні з відповіді на мій інформаційний запит до Кобеляцького РВВС стало відомо, що кримінальна справа за фактом незаконної порубки лісу в лютому була порушена лише 12 березня ц.р., потім вона була призупинена й наразі знову розслідується кобеляцькими слідчими. Щоправда, винним замість Мусихіна фігурує бомж Аношенко, місце знаходження якого, ясна річ, не вдалося встановити, розмір збитків чомусь зменшився з 4,5 до 1,5 тис.грн., а з матеріалів справи… зникли пояснення А.Ратаєва та Ю.Малишева, В.Кашперського, а залишилися тільки пояснення тих жителів, котрі «нічого не бачили й не чули». І хоча з часу скоєння злочину минуло майже 10 місяців (закон відводить на слідство два місяці), до цього часу справа не передана до суду й відповідно ніхто не поніс кримінальної відповідальності та не відшкодував лісництву збитки. Складається враження, що й самі лісівники (газетна площа, на жаль, не дозволяє навести стенограми моїх бесід з керівниками «Полтавалісу», його підрозділу «Кременчукліс», Кобеляцького лісництва) аніскільки не зацікавлені у покаранні тих, хто знищує ліс, й наче це взагалі не їхня функція – захищати зелені легені Полтавщини: зрубати дерево можна за хвилини, а росте воно роками й десятиліттями.
А тим часом ісаївська «Санта Барбара» набирала обертів. 2 жовтня Мусихін вночі привіз і вивантажив у своєму дворі дві машини деревини. Ратаєв подзвонив лісничому Демиденку і той підтвердив, що ніякого дозволу на вирубку тому не давали й офіційно він дерево не купляв. Жителі Ісаївки викликали міліцію, склали акта, якого підписали й працівники лісництва. Саме вони й попросили «зам’яти» цей факт. А оскільки везти деревину знову до лісу було б абсурдом, то погодилися конфіскувати її у Мусихіна і як благодійну допомогу – по машині кожному – подарувати фронтовику Якову Охтирському й напівсліпій бабусі Валентині Гімик. Але коли лісівники стали «конфісковувати», то набрали лише одну машину, бо вся ділова деревина «випарувалася», тож для баби Валі ліснику довелося привозити сирі дрова з лісу.
На моє звернення до Кобеляцького РВВС з приводу привласнення Мусихіним двох машин деревини надійшла розлога відповідь за підписом в.о. начальника М.Подоброго, з якої випливало, що не лише відмовлено в порушенні кримінальної справи, а Мусихіну ще треба й орден дати за очистку лісу. У міліцейському тексті, як у чарівному кристалі, деревина плавно перетворювалася у дрова, а дрова – у лісорубочні залишки. І хоча Мусихін самовільно привласнив лісорубочні залишки, Кобеляцьке лісництво, мовляв, збитків від того не зазнало. Оцініть хоча б такий «перл» у відповіді М.Подоброго: «В ході перевірки були опитані жителі с.Ісаївки та безпосередньо В.Мусихін з метою встановлення, чи перебуває деревина, яку Мусихін привіз з лісу, на балансі Кобеляцького лісництва, чи завдана Кобеляцькому лісництву матеріальна шкода і в якому розмірі…» Звідки, питається, хуторяни й сам крадій можуть знати, чи перебуває деревина на балансі й скільки вона коштує?!
Певно, не дарма лементував бомж Вовка про те, що «под Мусихиным вся ментовка!»: що у тверезого на умі, у п’яного – на язиці…
Не важко здогадатися, що такими діями міліція й лісове відомство по суті благословили Мусихіна на розправу з сусідом за його нехатоскрайницьку позицію. І вона не забарилася. У жовтні побачивши Ратаєва на подвір’ї Малишевих, Мусихін прибіг з матюками й рушницею до хвіртки й погрожував убивством Анатолію Валентиновичу. Врятували броньовані двері будинку. Виїздила опергрупа, але навіть знайшовши патрон і підтвердження свідків про реальність погрози, у Мусихіна рушницю не вилучили. А лейтенантик, підібравши в траві набій, (замість того, щоб взяти пінцетом у поліетиленовий пакет для експертизи) одразу ж почав його терти в руці, щоб відбитків пальців власника там уже не знайти, й сховав у кишеню, а наступного дня приїхав, поклав на те ж місце у траві й сфотографував.
Через кілька днів А.Ратаєв упіймав Мусихіна на тому, що той, думаючи, що нікого немає вдома, витягав шибки у двох вікнах сарайчика. Анатолій Валентинович на ніч їх забив, але на ранок виявив рами знову розтрощеними й дохлими чотирьох гусей. Міліція гусей забрала, але результатів експертизи до цього часу не повідомила.
І от питання: чому кобеляцька міліція «кришує» злочинців і не захищає законослухняних громадян?! Варіантів відповідей не так вже й багато: мабуть, тому, що відкуповуються, бо всім відомо, що силовики торгують кримінальними справами. Подейкують, що Мусихін, який з дружиною має нерухомість в Алушті, надає можливість кобеляцьким копам влітку в своїх кримських апартаментах поправити здоров’я, підірване непосильним ратним трудом із захисту трудового люду від злочинних посягань. Ну а ті відповідно платять взаємністю. І дарма, що жителі хутора живуть у постійному страхові, бо через безкарність негідники вже зовсім розперезалися.
То колись було: «моя міліція мене береже». Зараз навіть нардепи кажуть, що побачивши міліціонерів, намагаються перейти на інший бік вулиці, бо невідомо, чи залишишся живим після зустрічі з ними (торік в Україні у відділках загинуло 53 людини)…
То невже й справді «под Мусихиным вся ментовка»?
