Олешківські піски

Як виникли ці безкрайні піски в зеленій квітучій Україні, створивши найбільшу пустелю в Європі?

ВІДПОВІДЬ на це запитання й досі огорнена легендами, науковими гіпотезами і таємницями. Масштабні катаклізми льодовикової епохи, падіння метеориту, висихання старого русла Дніпра, винищення незліченними овечими отарами високих трав… Усе це могло спричинити виникнення на Херсонщині 200 гектарів гарячого піщаного моря.

За переказами, за часів панування природи, а не людини (як зараз) ці землі були багаті на соковиті пасовища. 2400 років тому тут побував Геродот, який назвав місцевість Гілея, тобто Полісся. Він описав тутешні ліси з буйним різнотрав’ям — справжнє зелене диво. Куди ж воно зникло?

Гарячий вітер змів усе. Навіть славу Олешківської Січі — колишнього прихистку запорожців, які, розколоті, ховалися тут від двох могутніх загарбників — Росії й Туреччини. Вони так мріяли відродити давню славу України, та не судилося.

Піски на цих землях були давно, але вони мирно сусідили з лісами й луками. За найпоширенішою версією, виникненню пустелі «посприяв» барон Фальц-Фейн — засновник Асканії-Нової. У ХVІІІ-ХІХ століттях з його ініціативи сюди завезли овець. Мільйонні отари знищили рослинність, а пожежі, вітрові ерозії та нещадні вирубування лісів довершили справу.

У ХХ столітті територія пустелі збільшувалася мало не щодня. Унікальність тутешніх пісків ще й у тому, що вони рухомі, внаслідок чого завдавали шкоди навколишнім селам, наступаючи на них. У відповідь було прийнято рішення засадити кордони — так з’явилося понад 100 тисяч гектарів руко-творного лісу, щоправда, більша територія його згоріла.

Назву Олешки, взяту ще з часів Київської Русі, за радянської доби змінили на Цюрупинськ, на честь більшовицького комісара. Тоді Олешківські піски були закритою зоною — тут розташовувався військовий полігон, де вправлялися у скиданні бомб з літаків. Скільки вибухівки ховають бархани — невідомо. Та не лише таємниці приховують Олешківські піски. Під час розкопок тут було знайдено багато надзвичайно цінних речей, предметів матеріальної культури людей різних епох — від палеоліту до середньовіччя. Це наводить на думку, що в минулому Олешківська пустеля була густо заселена.

У пісках зустрічаються буро-жовті, теракотові та цегляного кольору черепки грецьких амфор античного часу, наконечники скіфських бронзових стріл. Були також знайдені: залізний ніж, бронзові прикраси від кінської збруї, бронзові пряжки, шила, залишки бронзового дзеркала та уламок скіфського котла, намистини скіфсько-сарматських та інкрустовані намистини римських часів. Бронзовий наконечник пояса датується середньовіччям. Мідна монета сховалася тут із часів Київської Русі. Відшукали також уламки глиняних козацьких курильних трубок.

Олешківська пустеля складається з семи так званих арен. Усі вони горбисті, із коливанням висот до 20 метрів. Поміж арен — озера. Влітку пісок нагрівається до 75 градусів за Цельсієм. Нескінченні піщані бархани перетворюються на круті вершини. Крупинки піску надзвичайно дрібні. Кинеш жменьку у повітря — і хмарка якийсь час провисить невагомо. А довкола — тиша й вітер, який швидко ховає сліди. Що ближче до лісу — то більше живих істот. Тут можна зустріти вовків, зайців, піщанок, плазунів і найрізноманітніших комах.

На одному з барханів — невеличкий цвинтар. На хресті можна розрізнити дату смерті — 1968 рік. Місцеві згадують, що десь тоді на полігоні сталася аварія — зіткнулися два літаки.

Одна з легенд пов’язує Олешківські піски з козаками-характерниками, які мали проходити у пісках обряд ініціації — прожити близько місяця без їжі й води. Розповідають, що сам отаман Сірко відбув подібне випробування. Коли він, виснажений, уже не міг іти, перед ним постала вродлива дівчина, яка уклала йому до рук якусь рослину. З’ївши її стебла і корінець, Сірко відчув, що до нього повернулася сила. Вочевидь, ідеться про корінець любки дволистої, яка допомагає вижити у царстві пекельного піску. Історія цікава, але оповідачі її забувають, що за часів Сірка Олешківських пісків іще не було.

Сьогодні Олешківська пустеля — це безкрайні піщані бархани скрізь, куди не кинеш оком. Поодинокі бадилинки вівса, колючі травинки та невисокі кущики. А біля хвилястої лінії горизонту, там, звідкіля тече розжарене повітря, височіє стовп. Нещадне сонце і тиша. І все ж пустеля вражає своєю особливою красою — таємничою й дикою… Їй є що розповісти тим, хто хоче розпізнати тут сліди часу.