Кому служить публічне управління мисливськими угіддями? (продовження)

Размещаю, потому что обещал.  Сам не читал…и не буду… Может кто-нибудь потом расскажет …М.П.

          25 березня ц.р. на «Лісоводі» була опублікована стаття «Кому служить публічне управління мисливськими угіддями?».  Хочу нагадати, що у статті я аргументовано доводив, що в Івано-Франківській області в тіньовому використанні, або як визначає законодавство (державному мисливському резерві) знаходиться більш 400 тис. га мисливських угідь, що дало б змогу працевлаштувати як мінімум 50 працівників. Іншою піднятою мною проблемою публічного управління галузі мисливського господарства в Івано-Франківській області є повне ігнорування вимог законодавства про плату за користування мисливськими угіддями.

          Тому мені захотілось дізнатись, а який стан справ є в інших областях України. Для цього я скористався правом на отримання інформації відповідно до  Закону України «Про доступ до публічної інформації». 9 квітня ц.р. направив у ДАЛР інформаційний запит в якому просив надати інформацію про площу мисливських угідь, надані державними лісогосподарськими підприємствами іншим користувачам мисливських угідь, та про отримані державними лісгосподарськими підприємствами відповідно до статті 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» кошти за надання у користування мисливських угідь державними лісогосподарськими підприємствами. Інформацію просив надати в розрізі областей за період 2015-2018 р.р. На жаль, як виявилось я помилився адресом. Листом від 24.04.2019 року № 01-28/3253 (Додаток № 1) та від 11.03.2019 р. № 03-14/1818-19 (додаток № 2) ДАЛР мене повідомило, що воно даною інформацією не володіє, так як відповідно до Положення про Державне агентство лісових  ресурсів України від 8 жовтня 2014 року не узагальнює інформацію. Але не все так погано, як здавалось на перший погляд, ДАЛР не залишило мене без інформації, а дало доручення територіальним органам агентства (обласним управлінням) від 08.05.2019 року № 03-15/3550-19 (додаток 3) про інформування щодо поданого мною інформаційного запиту. Обласні управління, у свою чергу, дали доручення користувачам мисливських угідь області, щоб ті мені напряму направляли відповіді на мій запит. Хочу зазначити, що в Україні є більш як тисячу користувачів мисливських угідь. Вже тиждень щодня я отримую по 20 листів у поштову скриньку, а поштар повідомляє, що необхідно з’явитись на поштове відділення, так як на мене чекають ще п’ять листів. Хочу зазначити, що такий підхід щодо надання відповіді на мій інформаційний запит не відповідає вимогам наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 15 лютого 2018 року № 82, який визначає, що Держлісагентство надає інформацію, навіть, якщо нею володіють його територіальні органи. Як на мене, то небажання ДАЛР і обласних управлінь лісового та мисливського господарства володіти інформацією щодо плати за користування мисливськими угіддями має під собою корисливі мотиви, якщо не мають своїх то, входячи у олігархічно-корупційну систему, вони повинні грати за цими правилами.   

          Але кожен має обгрунтовувати свою позицію. Так, Держлісагентство з посиланням на Господарський кодекс України вказує, що адмініструвати виконання вимог законодавства про оплату за користування мисливськими угіддями не має права, цитую: «відповідно до частини 5 статті 19 цього ж кодексу забороняється незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб». Далі, «враховуючи вищезазначене, орган державної влади (мається на увазі ДАЛР) не може зобов’язати користувачів мисливських угідь здійснювати плату за користування власникам земельних ділянок».

Хочу зазначити, що діаметрально іншу позицію займало ДАЛР у 2015 році. У листі від 05.08.2015 року № 03-06/5770-15 (Додаток № 3) відзначається, що відповідно доручення № 7 засідання колегії Державного агентства лісових ресурсів від 26 червня 2015 року начальникам обласних управлінь лісового та мисливського господарства запропоновано зібрати користувачів мисливських угідь та активізувати роботу щодо укладення договорів з користувачами мисливських угідь відповідно до статті 24 Закону України «Про мисливське господарство».  Також листом від 17.02.2016 року № 03-16/839-16 (додаток № 4) вимагало від керівників обласних управлінь укладати угоди про оплату за користування мисливськими угіддями. Хочеться нагадати, що редакція господарського кодексу не помінялась, а підходи у публічному управлінні у ДАЛР помінялись.

           Про відсутність практичної реалізації вимог законодавства про оплату за користування мисливськими угіддями свідчить той факт, що між центральним органом державної влади та територіальним не узгоджено алгоритм взаємодії. Якщо ДАЛР у листі від 28.12.2018 року № 03-05/17337-18 (Додаток № 5), відзначає, що законом не передбачено прийняття додаткових нормативно-правових актів для встановлення розміру та порядку внесення плати за мисливські угіддя, то Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства,  листом від 03.01.2019 року № 06-21/3 (Додаток № 6)  повідомляє, що користування угіддями є платним, однак відсутній законодавчо встановлений порядок нарахування та стягнення плати за користування ними.

          Аналогічної правової позиції дотримуються в Кіровоградській області. Листом від 11.05.2019 р. № 03-58/676 повідомляється, що: «жодним нормативно-правовим актом не визначено порядок обрахунку розмірів плати за користування мисливськими угіддями згідно із статтею 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Тому, надавши у користування 81,5 тис. га, жодних коштів не отримано. (Додаток № 7)

          Луганське обласне управління лісового та мисливського господарства листом від 11.05.2019 р. № 292/02 (Додаток № 8) повідомляє, що державними лісогосподарськими підприємствами області надано 30 тис. га. земель Держлісфонду. Кошти за надання мисливських угідь не стягувались, пояснюють це тим, що у 2016-2017 році полювання заборонено, а у 2018 році – обмежене. Хочу зазначити, що стаття 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» визначає плату за користування мисливськими угіддями, а не за проведення полювання.

          У Чернігівській області (лист Чернігівського ОУЛМГ від 11.05.2019 року № 03/740 (додаток № 9) в 2016 році надано у користування мисливських угідь на площі 38158 га та отримано плату в сумі 25648 грн., в 2017 році за 24,9 тис. га отримано 21653 грн.

Херсонське ОУЛМГ листом від 13.04.2019 № 10-07/12 (Додаток № 10) вказало, що три підприємства надали держлісфонд у користування під мисливські угіддя іншим користувачам, але в 2015 році коштів не поступало, а в 2018 році термін сплати ще не настав.

          Підприємства Хмельницького ОУЛМГ за надані в 2018 році 92528 га мисливських угідь отримали 85572 грн доходу (Додаток № 11). Найбільш успішним у наданні в користування мисливських угідь можна вважати підприємства Запорізького ОУЛМГ, які за 22 тис. га отримали 139,5 тис га, що становить біля 5 грн за 1 га. (Додаток № 12). У Вінницькій області надано у користування 52 тис. га, за що отримано від 39 до 64 тис грн. (Додаток № 13). У Київській області територіальне управління ДАЛР не являється розпорядником запитуваної інформації, тому зобов’язало подати її держлісгоспами (Додаток № 14). На думку керівництва Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, чинним законодавством взагалі не передбачено отримання коштів державними лісогосподарськими підприємствами. (Додаток № 15). На думку керівництва Тернопільського ОУЛМГ,  плата за користування мисливськими угіддями не проводиться у зв’язку з відсутністю встановлених та затверджених нормативних розрахунків оплати (Додаток № 16). Аналогічної думки дотримуються у Волинському ОУЛМГ (Додаток № 17). У Харківській області з наданих 233 тис. га отримано лише 7,6 тис. грн. (Додаток 18).

          І це я навів лише десяту частину з інформації, яка прийшла мені, але продовжувати немає можливості, так як розмір статті лімітований, а тенденцію щодо правозастосування плати за користування мисливськими угіддями висвітлено. З цього напрошується висновок, що органи публічного управління не мають не лише єдиного підходу при визначенні алгоритму щодо сплати за користування мисливськими угіддями, посадові особи обласних управлінь та центральних органів виконавчої влади не бажають навіть ознайомлюватись з ситуацією щодо плати за користування мисливськими угіддями, а деякі з них визначають для себе, що вимогами законодавства взагалі можна знехтувати.  Всі відповіді користувачів мисливських угідь та обласних управлінь лісових та мисливських господарств зберігаю і надіюсь що надійде час коли ми будемо мати таку владу якій буде потрібна дана інформація. В Україні нераціонально використовуються мисливські угіддя Площа мисливських угідь відповідно до публічного звіту ДАЛР за 2018 р. становить 40 млн. га, тоді як загальна площа України – 60,3 млн га. Площа мисливських угідь в Україні становить лише 66,3%, тоді як в країнах Європи цей показник сягає до 90%. Якщо б в Україні площа мисливських угідь становила 90%, то загальна площа мисливських угідь була б не 40 млн га, а 54,2 млн га., тобто, на 14,2 млн га більшою. Хочеться також зазначити, що густина населення в Європі є вищою від двох до десяти разів.

Зменшення площі мисливських угідь (на 14,2 млн га) через службове недбальство службових осіб органів публічного управління не дає можливості в Україні додатково створити як мінімум 2 тис. робочих місць у галузі мисливського господарства. Так, відповідно до статті 29 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь повинні утримувати єгерську службу: одного єгеря – на 5-10 тис. га мисливських угідь.

Відповіді центральних органів державної виконавчої влади дають мені всі підстави вважати, що в Україні склалась олігархічно-корупційна схема, яка централізовано гальмує виконання вимог законодавства щодо плати за користування мисливськими угіддями та сприяє їхньому тіньовому використанню, що не сприяє соціально-економічному розвитку України. Недарма високопосадовці найвищого рівня полюбляють відпочивати у мисливських угіддях, за які не сплачуються законом визначені кошти.

По даних фактах відкрито кримінальне провадження № 42019090000000038 від 03.04.2019 (Додаток 19) року стосовно службових осіб Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства. Все ж, якщо й службові особи можуть бути винні у тому, що в Івано-Франківській області зовсім відсутня плата за користування мисливськими угіддями, то цю відповідальність необхідно також розкинути на президента України, Прем’єр-Міністра України, посадових осіб Міністерств, Івано-Франківської обласної державної адміністрації та обласної ради.

Відкриттям кримінальних проваджень та й навіть судовими рішеннями щодо покарання винних службових осіб справедливість до кінця не запанує. Лише практична реалізація вимог чинного законодавства щодо плати за користування мисливськими угіддями допоможе покращити соціальний захист не лише селян, але й державних лісгосподарських підприємств тих же південно-східних областей, які лише намагаються з державного бюджету відкусити бюджетний транш та їздять до Києва під будівлі Кабінету Міністрів України, ратуючи за розвиток галузі лісового господарства. Але вимагати кошти, які визначені законодавством з користувача мисливських угідь, який керує мисливством на угіддях лісового фонду, рука не піднімається. Яким же потрібно бути цинічним, щоб не мати бажання вести мисливське господарство на власних лісових угіддях, віддати їх в користування і навіть не старатись вимагати визначених законодавством коштів.   

Президент України на інавгураційній промові закликав українців вертатись з-за кордону, обіцяючи їм створенням робочих місць. Галузь мисливського господарства має приховані потенціали для створення додаткових робочих місць. Звісно, що в умовах корупційно-олігархічного режиму публічного управління за їх створення потрібно боротись. Сподіваюсь що публікація цієї статті загострить проблему публічного управління галузі мисливського господарства і тим самим допоможе президенту України виконувати свої обіцянки. До речі якщо органи виконавчої гілки влади ігнорують виконання вимог закону президент України відповідно до статті 106 «Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України».