01/11/2011
0Ринкові відносини вимагають нових підходів у господарюванні не лише у приватному секторі економіки, а й у сферах державної власності. Найперше, це стосується тих видів діяльності, що безпосередньо задовольняють потреби інших галузей промисловості та населення. Особливо це актуально для регіонів України, які мають можливість стимулювати розвиток виробництв на основі використання місцевих природних ресурсів. Скажімо, на Волині до таких належить лісове господарство та деревообробна галузь. Про проблеми і перспективи розвитку цієї сфери розмірковує лідер волинських регіоналів, перший заступник голови облдержадміністрації Олександр БАШКАЛЕНКО (на фото)
-Олександре Костянтиновичу, у країнах ЄС, включно з колишніми державами так званого соціалістичного табору, окрім державної форми власності, існують й приватні ліси. Як Ви ставитеся до подібного в Україні?
– Я твердо переконаний, що ліси повинні залишатися у власності держави. По-перше, це – стратегічний ресурс країни. Наприклад, для Волині ліси – як нафта для Кувейту. По-друге, на жаль, ми ще не навчилися, як слід, шанувати власність: ні свою, ні чужу.
Ті, хто хоче здійснювати ту чи іншу діяльність у лісі, повинні отримувати таке право на конкурсних засадах, що власне практикується і тепер. Я також виступаю за однакову ціну (звісно, також аукціонну) на деревину як для експорту, так і для використання на внутрішньому ринку. А потрібно це для того, аби менше лісу вивозилося за кордон. За офіційними даними Держмитслужби, сумарний обсяг експорту необроблених лісоматеріалів за минулий рік становив майже 2,5 млн. тонн.
Лідером імпорту українського лісу є Туреччина. І це при тому, що ця країна має свої, більші, ніж в Україні, запаси лісу. Та ж сама Туреччина з відходів деревопереробки нашого лісу поставляє на український ринок низькоякісну і навіть екологічно небезпечну, але дешевшу продукцію, чим перешкоджає місцевому виробнику. Рівно ж, як і Китай, який, до речі, теж імпортує український ліс. Окрім того, я прихильник запровадження відповідного мита при ввозі згаданих товарів. Таким чином буде захищений і споживач від низькопробної продукції, і вітчизняний виробник.
– Але є ще й підпільна діяльність у цій галузі, яка також не сприяє розвиткові внутрішнього ринку. Як боротися із цим?
– На жаль, така діяльність і справді є. Нелегальні пилорами на 70% працюють на краденому лісі. І будьте певні, що в їх ціноутворенні відсутні будь-які платежі до бюджету. Тому така сировина у 1,5-2 рази дешевша, як на аукціонах. А можливість продавати таку продукцію через рахунки підприємців, які працюють на єдиному податку, унеможливлює розвиток легального бізнесу другої групи підприємств.
І боротися із цим явищем потрібно не тільки системно, але й комплексно. Тут має долучитися і дільнична міліційна служба, і сільські голови. Плюс узгоджені дії податкової служби та державної інспекції з контролю за цінами – і цілком реально вивести цей бізнес з тіні.
– Третина території Волині покрита лісами, запаси деревини на душу населення більш ніж удвічі перевищують середньоукраїнські показники. В сукупності з доволі потужною матеріальною базою це створює достатньо перспективні передумови розвитку галузі, збільшення випуску з деревини продукції широкого попиту та розвитку продуктивних сил регіону. На Вашу думку, ми змогли скористатися з таких переваг?
– На жаль, не зовсім. Навіть якщо не брати до уваги вищевикладену проблематику. Поясню чому. Стабільно незмінними залишаються лише обсяги заготівлі лісу. І пов'язано це з природним процесом – стиглістю лісу, який потребує невідкладної заготівлі. Що ж до переробки деревини і виготовлення продукції з неї, то ситуація менш втішна.
Найбільша кількість наших лісогосподарських підприємств спеціалізується на заготівлі і первинній обробці лісу. Зрозуміло, що цей процес не потребує великих матеріально-технологічних затрат, зате гарантує надходження, бо заготовлена сировина спрямовується на експорт і для подальшої переробки.
Друга за чисельністю категорія підприємств, вона менша, які, використовуючи нескладне обладнання, спеціалізуються на виготовленні будівельного погонажу: вагонки, підложної дошки, шалівки, плінтусів тощо.
І, нарешті, третя група, і таких підприємств одиниці, які продукують сучасні – від ексклюзивних до середньокласних – столярні вироби, паркет. Зрозуміло, що для цього треба мати відповідну базу: великі теплі виробничі приміщення, серйозне комплексне обладнання, технології, нарешті, постає питання й із сертифікацією продукції.
– Тим більше, що в глобальній економіці ресурсна епоха завершилась і почалась ера високих технологій.
– Саме так. Я переконаний, що це – перспективний напрямок для лісового господарства. Галузь спроможна задовольнити попит на внутрішньому ринку. Причому всі групи споживачів: від елітної до ширпопиту.
Справа може бути успішною, якщо застосувати комплексний підхід. Є сенс об'єднати усі три етапи переробки і додати до них будівництво індивідуального житла. Оптимальний варіант – це недорогі інвестиції в обладнання і технології, що дадуть можливість створити конкурентне середовище на лише на місцевому, а й українському ринку. І такий досвід уже практикується в одному з лісгоспів Маневиччини. Там налагодили виробництво будиночків: від житлових – до дачних, щось на зразок так званих «фінських». Гарно, екологічно чисто, порівняно недорого, просто і швидко у монтажі. Між іншим, більшість продукції йде за межі України.
Ця практика підтверджує, що однією з перспектив вітчизняної деревообробної галузі має бути саме індивідуальне житло. Застосувавши цю методу, будемо мати користь і для держави, і для легального бізнесу. І це єдино правильний європейський шлях. Якщо ми, звісно, хочемо ним піти.
