31/05/2019
0Щоб не зазнавати нових лих, слід учитися в сусідів і… дідів
Нестримну водну стихію, що днями завдала страждань і матеріальних збитків десяткам тисяч людей на Закарпатті, неможливо оцінити адекватно тій біді, яка впала на їхні голови. У звітах комісій, що нині обліковують шкоду, заподіяну інфраструктурі та дворам, збитки відображаються числами з багатьма нулями. Десятки підтоплених будинків, сотні гектарів поглинутих водою сільгоспугідь, зруйновані мостові переходи, підмиті підпірні стінки, понад кілометр пошкоджених або й знесених протипаводкових споруд…
Паводкові хвилі приміром вмить поклали край сподіванням власників теплиць отримати прибутки. Тим часом велика теплиця для вирощування овочів (сотні таких споруд опинилися у воді, пошкоджені або зруйновані) обходиться в майже 2 тисячі доларів.
Без особливих надій на компенсацію потерпілі звертаються до влади з проханнями: зміцніть дамби! Не дозволяйте воді знищувати плоди нашої праці! Дайте гарантії, що такого більше не станеться!
Чи самим укріпленням дамб можна зарадити таким масштабним лихам, як паводки на Закарпатті? «Урядовий кур’єр» шукав відповіді на запитання, вдавшись до історичних паралелей і експертних оцінок.
Стихія завдала чималих збитків домогосподарствам. Фото з сайту ukrinform.com
Лісівники незмінно «винуваті»
Про їхню провину готові без роздумування говорити багато колег-журналістів, якщо йдеться про причини паводків. Цьому служать десятки своєрідних штампів, які використовують приблизно в такій послідовності: через «хижацьке вирубування» в Карпатах з’явилися «голі схили», і тепер «дерева не затримують воду»…
Твердження беруть початок від першої руйнівної стихії за часи української незалежності, що сталася 1998 року. Тоді паводкові води залили мало не всю область, завдавши небувалих втрат інфраструктурі і призвівши до багатьох людських жертв.
Другий паводок, який стався 2001-го і був не набагато меншим, спонукав до активних дій водогосподарників. Саме тоді започаткували Програму комплексного протипаводкового захисту в басейні річки Тиса, яку на певному етапі виконували у взаємодії з Угорщиною. На протипаводкові заходи, починаючи з 2002-го, уряд надавав щороку десятки мільйонів гривень (до прикладу, у 2010-му — 100 мільйонів), завдяки чому багато міст і селищ отримали надійний захист. За останні п’ять років, щоправда, ця потрібна справа майже не просунулася вперед: коштів надходило обмаль.
У сприятливіші часи йшлося і про потребу споруджувати польдери: у верхів’ях річок в пік паводка вони утримували б надлишкові води, а в літню спеку давали б живильну воду змілілим річкам. У дорадянський період такі велетенські загати використовували для затримування й накопичення води перед тим, як сплавляли річками деревину. Той досвід міг би стати рятівним нині, адже в багатьох населених пунктах улітку води не вистачає. Але про справу забули. І це ще одна чи то помилка, чи втрачена можливість.
А де ековідомства?
Статистичні дані про масштаби лісозаготівель на Закарпатті свідчать, що вони зменшуються. Це стійка тенденція останніх трьох років.
— Торік на території держлісгоспів краю проведено заготівлю ліквідної деревини обсягом 1 мільйон 171 кубометр, — сказав у коментарі начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Валерій Мурга. — Усть-Чорнянський лісокомбінат в часи становлення (ще за радянської влади) заготовляв майже 2 мільйони кубометрів лісу щороку. Тодішні обсяги лісозаготівель, якщо підсумовувати у всій області, в десятки разів перевищували сучасні. Тому нас звинувачують у тому, чого немає.
Але без недоліків у лісовому господарстві, які негативно позначаються на водорегулюванні в лісах, не обходиться. На першому місці — нестача трелювальної техніки, яка давала б змогу доставляти деревину з місць заготівлі в горах у долину, не завдаючи шкоди ґрунтовому покриву. Трелювальні пристрої (з дерева) широко використовували в довоєнні часи, а нині, в технічну добу, їх немає. Без фінансової підтримки держлісгоспів від держави звинувачувати їх перо не піднімається.
З тривогою можна сприймати низькі темпи будівництва лісових доріг (за попередні 12 років земляне полотно прокладено всього на 325 кілометрах, зокрема в 2018-му — на 25). Тому лісозаготівлю здійснюють переважно поблизу населених пунктів, де є зручний доступ до деревних запасів, а у віддалених, недоступних для техніки хащах ліс пропадає. Перезріває й гниє.
Недопрацювання не вирішальне
Природоохоронні дослідження українських науковців не відкидають водоохоронну роль лісів. Зазначають, що повноцінний ліс утримує води в рази більше, ніж молоді монокультури. Тому хоч би скільки висаджували молодий ліс замість зрубаного, а для відновлення його водозахисних функцій після суцільних рубок потрібно буде не менш ніж три-чотири десятки років.
До речі, як зазначив аналітик Петро Тєстов, закарпатські лісівники процедуру оцінки впливу вирубування лісів на довкілля ігнорують. Це суперечить вимогам законодавства, а відбувається за потурання екоінспекції та обласної влади.
Багатьох науковців, екологів об’єднує думка, що найліпшим варіантом для Закарпаття було б розвивати рекреаційну функцію лісів, відмовившись від вирубування. Але… Економічне значення лісозаготівель та їх провідна роль у наповненні бюджетів не дають змоги цього зробити. Потреба в прибутковому лісогосподарюванні очевидна.
Нині погодитися з думкою, яку найчастіше тиражують і яка звинувачує лісівників у повторенні масштабних паводків, не маємо підстав. Перекласти провину на лісгоспи навіть за наявності багатьох їхніх недопрацювань — грішити проти істини. А де роль екологічної інспекції, профільного департаменту облдержадміністрації? Цікаво, що вони зробили для недопущення масштабних самовільних рубок у лісах, як протидіяли захаращенню струмків і річок відходами? Кого і як покарали? З їхнього боку — мовчання, яке аж ніяк не назвеш золотим.
Намалювати цифру і чекати компенсацій
— Найлегше обласній владі було швидко намалювати число 100 мільйонів збитків і просити від Кабміну спрямувати ці кошти з Резервного фонду. А чому б нам не вимагати звіту екологічної інспекції про те, кого і на скільки було покарано не лише за незаконне вирубування дерев, а й за несанкціоновані сміттєзвалища? — ділиться думками еколог Генріх Розман. — Хіба не зрозуміло: якщо не буде адекватної боротьби з тими, хто забруднює природу, її нищитимуть і надалі. А ми просто спостерігатимемо, як під мостами й далі утворюватимуться затори з пластику та непотребу, а вода йтиме в наші оселі.
В одній із минулих публікацій «УК» писав, як в охоронній зоні родовища з мінеральною водою Голубинська сільрада дозволила звести цілий мікрорайон. Цей приклад лише один з багатьох. Будівництва в заплаві річки чи в небезпечному її пониззі рано чи пізно матимуть згубні наслідки.
Минулі покоління враховували особливості природи — не селилися в місцях, на які розливалися заплавні води. Нині про це забули, а як затоплює, просять компенсацій від держави. Байдужість керівників на місцях, які дозволяють будівництво в зоні ризику, очевидна.
Повчальний приклад ЄС
Ось ще один приклад про роль лісів. І тепер, і в попередні роки найбільше страждали від паводкових хвиль не гірські райони, а низинні — Іршавський, Виноградівський, Берегівський. У верхів’ях малих річок, які стікають в низини і формують басейн Боржави на Іршавщині, більшість лісів входять до природозаповідних або охоронних територій. Тож зрозуміло: не вирубування лісів зумовили масштабні підтоплення, що сталися в цьому районі.
А що? Про безвідповідальне планування населених пунктів уже йшлося. Тому саме час оцінити постійні ризики. У директиві ЄС «Про оцінку та управління ризиками затоплення», ухваленій 2007 року, зазначено: найближчими десятиліттями в Європі, найімовірніше, підвищиться ризик повеней і буде завдано ще більшої економічної шкоди». Документ вимагає від держав-членів «оцінити, чи всі водостоки та берегові лінії схильні до ризику повені, скласти карту масштабів і активів повеней». І ще — «зміцнити права громадськості на доступ до інформації з правом голосу в процесі планування».
Органи місцевої влади на Закарпатті поки що не демонструють готовності до такої роботи. Ризик підтоплень, нещасть і збитків, отже, залишається.
Не втручатися в природний плин!
Директива ЄС вказує, що, готуючись до паводків, які неминучі з огляду на кліматичні зміни, треба відновлювати заплави та природні русла річок. Випрямлені русла пришвидшують рух води й збільшують силу стихії, а викривлені, навпаки, утримують.
Документ передбачає й будівництво тимчасових водойм для паводкових вод на сільгоспугіддях. І це нагадує нам про високогірні штучні водойми, які колись існували на Закарпатті. Тоді їх використовували для сплавлення деревини, нині вони можуть рятувати від біди населені пункти.
Важко не погодитися з екологом Петром Тєстовим, який заперечує доцільність масового будівництва нових гребель уздовж берегів, а також виступає проти випрямлення річок. Такі дії проблему не розв’яжуть, лише поглиблять.
— Є сподівання, що Держслужба з надзвичайних ситуацій розробить адекватні плани управління ризиками повеней, запровадивши справді європейські підходи. Діяти треба вже зараз, а саме — зберігати заплави річок. На щастя, в Україні значна кількість заплавних ділянок лишилась у державній та комунальній власності — їх не потрібно викуповувати у приватних власників. Треба зупинити надання таких земель у користування, розорювання, нову меліорацію, днопоглиблення, берегоукріплення тощо, — робить висновок еколог.
— Дивлячись на карту підтоплень, неважко помітити, що найбільша площа охоплена ними в низинній течії ріки Боржава — між селами Вільхівка, Заріччя, Сільце, Великі та Малі Ком’яти. Понад півстоліття тому в цій частині Боржави поглибили дно, а притоки Іршаву та Берберке пустили в інші русла та каналізували. Заплаву меліорували, розорали й перетворили на поле. Тепер водні артерії за їхнє перепланування віддають борги повною мірою.
Большая вода – большая беда. Можно ли противостоять потопам в Украине?
31/05/2019
Уже стало печальной традицией то, что каждой весной в период половодья часть территорий западной Украины уходит под воду.
Большая вода – большая беда. Можно ли противостоять потопам в Украине? © / Mukachevo.net
В реке Уж уровень воды превысил исторический максимумВ этом году к таянию снега добавились еще и аномальные дожди, что привело к бедственным наводнениям на Прикарпатье и Закарпатье. Можно ли как-то остановить эти разрушительные природные процессы?Убытки – на миллионы
Масштабы бедствия от разрушительной силы воды – впечатляют.
Как сообщил первый замглавы ГСЧС (Госслужбы чрезвычайных ситуаций) Олег Мельчуцкий, в течение последней недели на территории Закарпатской, Ивано-Франковской, Львовской, Ровенской, Тернопольской, Хмельницкой и Черновицкой областей частично подтоплены около 2 тыс. домов, более 7,3 тыс. домохозяйств, 8,8 тыс. га сельхозугодий в 162 населенных пунктах, размыто около 100 км покрытия автомобильных дорог, обесточены 197 и нарушено газоснабжение двух населенных пунктов.
«Самая сложная ситуация в Ивано-Франковской и Закарпатской областях, – сказал О. Мельчуцкий. – Там в 94 населенных пунктах было подтоплено более 1800 жилых домов и 6700 дворов, 8500 га сельхозугодий и пастбищ, повреждено 14 км берегоукреплений и более 950 зданий и сооружений».
Чиновник отметил, что органы местной власти были вовремя предупреждены о возможном наводнении, что помогло оперативно организовать спасательные работы. Подразделениями ГСЧС были организованы 145 выездов, в ходе которых эвакуировали 76 человек, отбуксировали 8 автомобилей и 2 автобуса, перевезли через подтопленные участки дорог около 600 человек.
По предварительным подсчетам, убытки от подтоплений составили 150 млн грн. Но есть и такие потери, которые невозможно оценить деньгами.
Как заявил вице-премьер-министр, министр регионального развития, строительства и ЖКХ Украины Геннадий Зубко на внеочередном заседании ГСЧС, наводнения забрали жизни двух человек.
«Самое главное – не допустить человеческих жертв, – сказал он. – Это единственное, чего нельзя восстановить. К сожалению, у нас двое погибших – 57-летний житель Ивано-Франковской обл. и 11-летний мальчик из Закарпатья».
Пока жители некоторых подтопленных сел приходят в себя от пережитого, пытаются восстанавливать дома, спасатели предупреждают о том, что снова могут быть дожди, из-за которых снова прогнозируют подъем уровня воды в реках.
Как защититься от наводнений?
Почему же каждый год весенний паводок превращается в стихийное бедствие с тяжелыми последствиями?
В Украине начинается масштабный паводок: каким областям грозит «потоп»«Бездумная вырубка лесов, намыв песка на берегах рек, складирование, а иногда и просто разбрасывание мусора с большим количеством пластика – все это очень грубое вторжение человека в природу, которое оборачивается разрушением целых экосистем, – говорит эколог природоохранной организации «Зеленый фронт» Олег Перегон. – Эта проблема началась давно. Еще в СССР любое хозяйство, любой колхоз мог без каких-либо разрешений и документов, просто на усмотрение председателя, – сделать пруд или озеро. Таких водоемов были тысячи. Это были безумные, циклопические проекты, которые начали нарушать естественный ход рек. А когда уже вода там начинала застаиваться, зеленеть, начинали ее «лечить» с помощью рыб, которые могли всю эту уже подпортившуюся растительность отфильтровать».
Кстати, эти рыбы, по словам эколога, – коренные обитатели китайских рек, толстолоб и белый амур. Они сами по себе – тоже проблема. Ведь мы теперь уже и не знаем, что делать с этими рыбами, поскольку они сами в наших водоемах не размножаются – приходится все время искусственно выращивать мальков и бросать их в эти озера, а старых рыб отлавливать.
Масла в огонь экологического дисбаланса подливает и то, что сейчас практически любой желающий может застроить берег реки безнаказанно. И это при том, что у нас существует такое понятие, как водоохранные зоны. Это означает, что расстояние от рек, которые являются источником питьевой воды или водоемами стратегического значения, до каких-либо построек может быть не меньше 300 м. Но этой нормы не придерживаются.
«Наши беды мы сами себе создаем, – резюмирует О. Перегон. – Пока не будет очень больших штрафов для нарушителей природоохранного законодательства и для браконьеров, наши реки и наши леса будут продолжать уничтожать. А в городе уровень подземных вод и воды в водоемах часто поднимается из-за того, что у нас вечно забиты дренажные системы – ливнестоки. И чем забиты? Как правило, бытовыми отходами горожан – фантиками, окурками, салфетками. Кто и чем сможет нам помочь?».
Оказывается, чтобы исправить ситуацию, нам просто нужно перестать наносить вред природе. Это может сделать каждый. Как минимум, посадив хоть несколько деревьев и не разбрасывая куда попало отходы, а еще лучше – научиться сортировать их, чтобы мусор не засорял землю, а становился сырьем для производства новых товаров.
Алла Рыбалко
