Історія становлення Чортківського держлісгоспу

Уже больше месяца на сайте Тернопольского ОУЛМГ  публикуются интереснейшие воспоминания лесовода-ветерана Владимира Томкива, проработавшего в Чертковском лесхозе  45 лет. Сначала мы думали дождаться окончания публикации и затем разместить весь текст. Однако, размещение всё новых и новых частей воспоминаний  продолжается, поэтому мы начинаем размещать их по частям. Ниже текст опубликованный с 21.09 по 28.10.2011 М.П.

У народі кажуть, той, хто не знає свого минулого, приречений бути позбавленим свого майбуття. Так це чи ні, вирішувати кожному особисто, але, погодьтеся, з історії можна не лише дізнатися про те, що і як було, з неї багато чого корисного і повчального можна почерпнути для себе на зараз, незважаючи на те, що події відбувалися кілька десятків років чи навіть століть тому.

У цій статті, яка матиме кілька частин через її змістовний обсяг, йтиметься про історію Чортківського держлісгоспу. Своїми спогадами у нарисі ділиться Володимир Томків, ветеран лісової галузі, людина, яка віддала служінню лісові майже п’ять десятиліть, пропрацювавши 47 років на підприємстві.

Чортківський лісгосп організовано у вересні 1939 року на базі державних, церковно-монастирських та приватних лісів довоєнної Польщі. 1941-44 роках Тернопілля перебувало під німецько-фашистською окупацією. Господарство відновило свою роботу з червня 1944 р. у складі 9 лісництв: Білецького, Копичинецького, Улашківського, Скала-Подільського, Буданівського, Колиндянського, Вовківського, Гермаківського та Заліщицького.

Тоді обов’язки директора лісгоспу тимчасово виконував Мар’ян Висоцький (поляк за національністю). З 20 червня 1944 року директором Чортківського лісгоспу став Йосип Шилов.

Лісничих зобов’язали укомплектувати апарат лісової охорони: лісників, об’їздників, бухгалтерів та обслуговуючий персонал. Одночасно вони були зобов’язані підраховувати збитки за період німецько-фашистського «господарювання» за матеріальними цінностями, деревині всіх сортиментів заготівель лісгоспу у 1941 році та вирубаній німцями за воєнний період по масі, сортиментах і площі в гектарах, по розсадниках – у площі і за породами, фруктових садах – за породами (який врожай фруктів втрачено за час окупації). Підраховувати треба було також втрату рухомого й нерухомого майна, споруд, будинків (у тому числі житлових), контор, господарських будівель, транспорту, лісогосподарського інвертаря та ін.

Головними функціями лісгоспів у післявоєнний період були охорона лісу, заготівля та відправлення на шахти Донбасу рудничних стойок, збір кори бересклету (бруслини). Проводився відбір і клеймування високостовбурної деревини та дров для відправки залізницею до Москви та інших міст країни.

Відділ робітничого постачання, який забезпечував працівників лісгоспу продуктами та карточками, очолив Михайло Маліцький. 1945 року відділ відкрив буфети у Чорткові та Заліщиках, 1947 – швейну та взуттєву фабрики. Контора лісгоспу знаходилася тоді на вул. Копичинецькій, за мостом, біля річки Серет.

1948 року відновлено 250 гектарів лісів. Проводилися рубки догляду за лісом (освітлення – 459 га, прочищення – 961 га, прорідження – 332 га, прохідні рубки – 204 га, вибіркові санітарні рубки на площі 1644 га, очищення від захаращень – 893 га).
У Скала-Подільському лісництві працював цех із виготовлення товарів народного споживання, проводили випалювання вугілля, вапна тощо. Були цехи й у інших лісництвах.

Про обсяги самовільних рубок лісу свідчать матеріали ревізії обходів, які проводили двічі на рік – навесні і восени (1948 р. – 1041 куб. м, 1949 – 1168 куб. м).

З 1948 року розпочалося навчання з підвищення якості знань масових професій для лісників і об’їздників за 140-годинною програмою.
Станом на 1 січня 1948 року у лісництвах працювало 226 осіб, з них 16 об’їздників, 79 лісників, 109 постійних лісорубів, 7 їздових.
З 1949 року розвивається насінництво для вирощування лісу, взірці насіння на апробацію відсилали у Львівську контрольну насінну станцію. Наступного року жолуді дуба з масового збору відправляли в Саратовську та інші області для створення полезахисних лісосмуг. З тих пір почалося закріплення всього виду робіт зі створення лісових культур (підготовка грунту, посадка лісокультур, догляд за ними, закладення лісових розсадників, шкілок та плантацій) із формування лісокультурних бригад із сезонних робітників.
Самовільні рубки на той час чинили ще доволі масово (1950 р. 1082 куб. м), унаслідок чого було звільнено з роботи 6 лісників, а справи передано до судових інстанцій.

1951 року розпочали підбір площ під розсадники. Посаджено 571 га лісових культур, посіяно 10 га дуба. Продовжували заготівлю кори бересклета для гумової промисловості (2434 кг).

Лісовпорядкування лісів проведено Першою Київською експедицією лісовпорядкування (1951 р.), раніше вони проводилися за Польщі – у 1925 та 1935 роках, однак матеріалів стосовно цього не збереглося. Згідно з проектом лісовпорядкування започатковано інтенсивне ведення лісового господарства, збільшилися лісовідновлювальні роботи, заготовляли насіння лісових порід, закладали розсадники та шкілки для вирощування посадкового матеріалу для лісовідновлення та озеленення міст і населених пунктів.
З 1952 року започатковано навчання з поліпшення якості рубок догляду за лісом, а також раціональній розробці при заготівлі деревини на рубках головного і проміжного користування. Були організовані двомісячні курси підвищення кваліфікації майстрів (об’їздників) при Копичинецькому лісництві.
1954 року за досягнуті успіхи ведення лісового господарства 17 працівників лісгоспу відрядили до Москви для участі у сільськогосподарській виставці.

Щоразу зростали обсяги лісовідновних робіт. Так, 1956 року створено лісових культур на площі 1072 гектари. Проводилися роботи з заготівлі і відвантаження екстрактової сировини для шкіряної промисловості.

1957 року 7 працівників лісгоспу повторно взяли участь у сільськогосподарській виставці у Москві за досягнуті успіхи в праці, лісгосп нагороджено золотими і срібними медалями виставок.

Навесні 1958 року створено лісових культур на площі 1643 гектари, 1959 р. – 1358. Цього ж року всі лісгоспи перейменували на лісгоспзаги, які стали підпорядковуватися Львівському управлінню лісгоспзагу. Пізніше було організовано Тернопільське управління лісового господарства і лісозаготівель, начальником якого став Микола Романський, який на той час обіймав посаду директора Чортківського лісгоспзагу. На його місце призначено Георгія Домбровського. 22 грудня 1955 року Чортківський лісгоспзаг реорганізовано у виробничопоказовий лісгосп.

З 1962 року посаду об’їздника скасовано, натомість впроваджено нову посаду – техніка-лісовода.
За вісім років (1954-1962 рр.) лісгосп провів велику роботу з реконструкції порослевих грабняків на площі 4500 гектарів – результату хижацького лісокористування у минулому. Реконструкцію проводили у два прийоми. Під час першого зріджували до повноти 0,3-0,4 з наступною посадкою дуба, ялини звичайної, липи і інших порід. Наступний етап – через 1-2 роки проводили суцільну рубку залишків попереднього деревостану.

Згідно з архівними матеріалами, з метою популяризації впровадження у виробництво передових методів роботи, 13-14 червня 1958 року у Гермаківському та Заліщицькому лісництвах проводилася екскурсія-семінар з обміну досвідом роботи, учасниками якої були лісники, об’їздники, техніки-лісівники, помічники лісничих та інженерно-технічні працівники лісгоспу. Під час семінару оглянуто ділянки реконструкції малоцінних насаджень, лісові культури, розсадники, дендрарії, кімнати лісогосподарської пропаганди й інші об’єкти, а також проведено лекції, під час яких проведено дискусії зі спеціальних тем.

Особливу увагу сконцентровано на вивчення ефективніших прийомів реконструкції малоцінних лісів, створення лісових культур різних типів, різними методами, проведення осінніх посівів у розсадниках при вирощуванні посадкового матеріалу листяних і шпилькових порід, досвіду Гермаківського лісництва з закладення дендропарку і оформлення кімнати лісогосподарської пропаганди. В обох лісництвах оглядали взірцево оформлені обходи, об’їзди та контори. Семінар із обміну досвідом дав позитивний результат щодо підвищення технічних знань і досвіду всіх учасників.

23 вересня ц.р. ми почали розповідати про те, як створювалося державне підприємство «Чортківське лісове господарство». Цей матеріал цінний тим, що його нам надала людина, котра пропрацювала у лісовому господарстві не один десяток років, і про лісове господарство знає не з чуток, а є очевидцем тих подій. Отож до вашої уваги продовження нарису ветерана лісової галузі Володимира Томківа.
З 8 по 12 липня 1958 року на базі Чортківського лісгоспу відбувся Республіканський семінар із обміну досвідом із ведення лісового господарства, у якому взяла участь численна делегація лісівників Правобережної України (головні і старші лісничі) начальник Головного управління лісового господарства і полезахисного лісорозведення Міністерства сільського господарства УРСР Борис Лук’янов, начальник управління лісових культур, лісорозведення і відновлення лісів Головлісгоспу Міністерства сільського господарства УРСР Василь Байтала, директори та лісничі Тернопільського управління лісового господарства, лісівники Станіславського (зараз – Івано-Франківського) управління лісового господарства.

1963 року, у зв’язку зі збільшенням обсягів головного користування лісом – 43400 куб. м, при лісгоспзазі організовано лісопункт і лісозаготівельні ділянки.

1965 року Миколу Зубанюка перевели з посади директора Бучацького лісгоспзагу у Чортківський, тоді ж розпочато будівництво контори лісгоспзагу на місці старого будинку, 1968 року – контори і складських приміщень Наддністрянського лісництва, створеного з частини лісового фонду Гермаківського, Борщівського, Заліщицького лісництв та насаджень, створених лісгоспзагом на яружних та балкових землях колгоспів.
1968 року збудували під’їзну дорогу до Озерянського цеху переробки деревини, 1971 – зведено контору Копичинецького лісництва (лісничий А.Завадовський) з господарськими будівлями, цього ж року побудовано насіннєсховище та гаражі для техніки у Колиндянскому лісництві (лісничий О.Томків), 1972 – контору-блок Озерянського цеху переробки (начальник О.Давида), 1973 – контору та будівлі господарського призначення Заліщицького лісництва (лісничий І.Бабій).

Починаючи з 1968 року лісгоспзаг приступив до удосконалення організації праці на науковій основі. Систему наукової організації праці було впроваджено в 1968-1971 роках.

1974 року Миколу Зубанюка переведено на посаду начальника Тернопільського обласного управління лісового господарства. Директором Чортківського лісгоспзагу призначено лісничого Білецького лісництва Михайла Зайшлого. В цей період лісгоспзаг уже укомплектовано кваліфікованим складом інженерно-технічних працівників і службовців, лісничих і постійних робітників. Ветерани виробництва передавали накопичений досвід у праці молодій зміні лісівників, як наставники, що забезпечувало якісне проведення всіх робіт та виконання планових показників. Тривало будівництво нових контор сучасного типу і господарських приміщень: Улашківського лісництва (лісничий М.Березюк, 1975 р.), Скала-Подільського лісництва (лісничий С.Гура, 1976), Колиндянського лісництва (лісничий Р.Кушнір, 1982-1983 рр.), Гусятинського лісництва (лісничі Я.Лозинський та В.Орлик 1986 р.), Борщівського лісництва (лісничий С.Онишко, 1988 р.), будинку цеху і котельні з сушаркою в Озерянах (1980 р.), деревообробного цеху (1981 р., головний інженер Л.Солтисюк, начальник цеху М.Домбровський).

З досвіду впровадження Наукової організації праці (НОП) 1968-1972 роки
Чортківський лісгосп (тоді лісгоспзаг) 1968 року приступив до вдосконалення організації праці з метою подолання ряду місцевих труднощів, які об’єктивно склалися і ускладнювали нормальну роботу підприємства.
Злободенність тодішніх науково-технічних вимог, перехід лісгоспзагу на нову систему планування і економічного стимулювання та конкретні установки плану про досягнення 82% приросту обсягів лісогосподарського виробництва і 84% приросту товарної продукції за рахунок продуктивності праці, збільшили актуальність процесові впровадження наукової організації праці.
Чортківський лісгоспзаг, тоді – комплексне лісогосподарське (бюджетне) і лісопромислове (госпрозрахункове) підприємство, виробнича діяльність якого охоплювала повний цикл вирощування лісу (починаючи від збору насіння), лісоексплуатацію, часткову переробку і збут деревини в круглому і переробленому вигляді.
Ініціатором впровадження наукової організації праці був тодішній директор Чортківського лісгопсзагу Микола Зубанюк. Враховуючи вимоги того часу, він зумів згуртувати на поліпшення праці та умов праці апарат лісгоспзагу та керівників виробничих підрозділів.
Про наслідки впровадження НОП загальне уявлення дають обсяги виробничо-господарської діяльності 1972 року, а саме:
Бюджетне виробництво:
1. Заготівля лісового насіння – 33,3 тонни;
2. Вирощування посадкового матеріалу – 6,7 млн. штук;
3. Посадка лісових культур – 564 га;
4. Рубки догляду за лісом і санітарні рубки на 4,9 тис. га площі, з них рубки догляду в молодняках (освітлення, прочистки) – 2800 га;
5. Загальний обсяг лісогосподарської діяльності в умовних цінах 1965 року 408 тис. карбованців.
Госпрозрахункове виробництво:
1. Вивезення деревини від головного користування – 42,3 тис. куб. м;
2. Випуск товарної продукції 1137 тис. карбованців, у т.ч. товари народного споживання – 142 тис. крб.;
3. Реалізація товарної продукції 1140 тис. крб.;
4. Реалізація продукції побічного користування – 173 тис. крб.;
5. Балансові прибутки – 387 тис. крб.;
6. Загальна рентабельність – 73,7%;
7. Капітальне будівництво – 71,3 тис. крб.

Уже з 1970 року лісгоспзаг не відчував нестачі в робочій силі завдяки значному контингенту постійних робітників і раціональному використанні їх праці протягом року.

Великий внесок у впровадженні наукової організації праці внесли тодішні працівники лісгоспзагу – висококваліфіковані спеціалісти – головний лісничий В.Трентовський, головний інженер Л.Солтисюк, інженер лісових культур – Я.Осадчук, інженер з охорони раці М.Лопушинський, інженер з технічного нормування М.Солтисюк, інженер лісового господарства В.Овдак-Трентовська, головний бухгалтер О.Ільницький.
Великою була роль інженерів і спеціалістів лісгоспзагу, керівників виробничих підрозділів, лісничих. Зокрема, лісничих Копичинецького лісництва І.Марценка, Гусятинського – А.Завадовського, Білецького – Ю.Шевчука, Улашківського – М.Березюка, Колиндянського – В.Томківа, Скала-Подільського – С.Гури, Борщівського – В.Андрусишина, Заліщицького – І.Бабія, Гермаківського – М.Денеки, Наддністрянського – І.Андрусика та начальника Озерянського цеху переробки деревини – О.Давиди.

До роботи долучили всю профспілкову організацію держлісгоспу (тоді головою робітничого комітету профспілки був Б.Ільницький).
Почати удосконалення організації праці в лісгоспзазі тоді ще й спонукали обставини, які ускладнювали роботу підприємства і призводили до зривів у виробництві.

Наукова організація була спрямована і сконцентрована на двох основних напрямках:
1. Вдосконалення управління виробництвом.
2. Організації і закріпленні постійних робітників та підвищення ефективності їх праці.
При цьому ставилося ряд завдань: економічне – зробити працю продуктивнішою; психофізіологічне – полегшити працю; соціологічне – організувати згуртований колектив і морально зацікавити людей до праці.
На громадських засадах створили Раду наукової організації праці під керівництвом директора лісгоспзагу, дві галузеві секції, очолювані головним інженером та головним лісничим і 12 творчих груп, очолюваних керівниками виробничих підрозділів. У Раду з удосконалення організації праці ввійшло 14 осіб, у творчі групи – 70 осіб. Рада НОП з участю творчих груп, а також за допомогою спеціалістів Укрцентр НОП ліс, шляхом хронометражних і фотохронометражних наглядів на робочих місцях вивчали стан організації праці.
Було виявлено причини втрат робочого часу за трьома основними напрямками – незадовільному постачанню, впливу кліматичних факторів, незадовільній організації праці. У результаті чого було намічено конкретні заходи з поліпшення організації праці – удосконалено управління виробництвом, чітко розмежовано взаємопідлеглість працівників апарату управління і виробничих підрозділів, розроблено посадові інструкції для інженерно-технічних працівників і службовців, лісничих та інших працівників.

Продовжуємо публікувати нарис лісівника-ветерана Володимира Томківа, який пропрацював у Чортківському лісгоспзазі (як тоді називали лісові господарства, – ред.) 45 років. Тож історія виникнення та становлення Чортківського лісового господарства проходила на очах лісівника-трударя та за безпосередньої його участі. Цього разу розповідь стосується впровадження в лісове господарство планування робіт, що призводило до поліпшення виконання робіт. Також розповідь торкається проблем, з якими стикаються лісові господарства на той час – це кадрові питання. Саме відсутність постійних працівників гальмувала на той час вчасне виконання всіх видів лісових робіт та значною мірою впливала на її якість.

З 1969 року інженери лісгоспзагу, в тому числі головний лісничий і головний інженер планують свою роботу з головних напрямів на місяць. Наявність плану роботи дисциплінує і мобілізує спеціаліста, не дозволяє залишати невирішеними важливі питання, забезпечує раціональне розподілення робочого часу, дає можливість мислити масштабно, виявляючи при цьому ініціативність та підвищуючи відповідальність за якість і виконання планів. Оцінювалася робота виконавця, яка відображалася у його матеріальному і моральному заохоченні.

Надалі було створено систему техніко-економічного аналізу виробничої діяльності, яка передбачала:
– обізнаність у стані виконання виробничих планів і фінансовому стані після кожного місяця (а з деяких показників і в середині місяця);
– передбачення важкого становища, з яким може стикнутися підприємство протягом року;
– негайне вжиття заходів з ліквідації упущень і труднощів у роботі, мобілізувавши всіх працівників у межах їх прав та обов’язків.
На високому рівні було в той період поставлено змагання серед працівників за право називатися кращим, за що їх матеріально та морально заохочували. Змагалися лісгоспзаги, лісництва, цехи, бригади й окремі працівники.
Закріплення постійних робочих кадрів і підвищення ефективності їх праці.
До 1968 року всі лісокультурні роботи, рубки догляду виконувалися тимчасовими, у ліпшому випадку – сезонними робітниками, що створювало проблеми в роботі підприємства.
– лісова охорона витрачала багато часу на пошуки і організацію тимчасових робітників, відволікаючись від своїх прямих обов’язків;
– на рубках догляду тимчасові лісоруби, як правило, працювали не більше 6-8 днів – до періоду одержання заготовленого ними же палива;
– зацікавленість робітників в самозаготівлі деревини призводила до різних порушень, тому лісовій охороні потрібно було постійно контролювати їхню роботу;
– недостатня кваліфікація тимчасових робітників, незабезпеченість їх справним інструментом знижували якість виконуваних робіт і продуктивність праці;
– плинність кадрів робочої сили ускладнювала облік робіт, вимагала додаткових затрат часу на інструктажі кожному новоприбулому перед початком роботи;
– у період весняних сільськогосподарських робіт, які співпадають з посадкою лісу і посівами в розсадниках, організувати робітників було особливо важко, що призводило до зриву агротехнічних термінів посадки і посіву лісу;
– не було наперед відомо, скільки робітників вийдуть на роботу. Вони приходили і приступали до роботи неодночасно. Траплялося, що на роботу не приходив жоден робітник (у погану погоду, в розпал весняної кампанії);
– у критичних випадках лісництва були змушені використовувати як робітників лісників і техніків-лісівників на шкоду інтересах охорони лісу;
– відсутність кадрів постійних кваліфікованих працівників сильно гальмувало впровадження у виробництво техніки і передових технологій.

Більшість постійних робітників фактично працювали від двох до чотирьох місяців, переходячи згодом на інші підприємства або колгоспи.
Головними недоліками в організації лісогосподарського і лісопромислового виробництва були:
Вкрай низька продуктивність праці, в основному через значну втрату робочого часу, низька якість виконання робіт, що часто завдавало шкоду лісовому господарству, особливо на рубках догляду, що не фігурувало в статистичній і бухгалтерській звітностях.
Невміння користуватися технікою призводило до виходу її з ладу.