Україну покарали за дискредитацію ідеї Кіотського протоколу?

Участь України в міжнародній торгівлі квотами на викид парникових газів, або простіше кажучи вуглекислого газу (СО2), тимчасово призупинена за порушення правил надання звітності згідно з правилами Кіотського протоколу.

Таке рішення ухвалив 12 жовтня Комітет Секретаріату Рамкової конвенції ООН зі змін клімату (РКЗК ООН) в Бонні. У Міністерстві екології та природних ресурсів сподіваються на якнайшвидше скасування вето. Глава відомства Микола Злочевський вважає, що в нинішніх проблемах України винний попередній уряд, який припустився ряду помилок у веденні кадастру викидів парникових газів. Згадують ще й нецільове використання Кабміном Тимошенко грошей, отриманих від Японії за наші квоти в 2009 році. Але якщо розібратися в питанні трохи глибше, то виявиться, що гіпотетична вина Тимошенко губиться на тлі системних провалів української політики щодо виконання умов Кіотського протоколу…

Під прикриттям 1990-го

Кіотський протокол, схвалений в Кіото (Японія) в грудні 1997 року на додаток до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК), зобов'язує розвинені країни і країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів в 2008-2012 роках в порівнянні з 1990 роком. Для впровадження Кіотського протоколу ЄС та інші країни розробили систему обмеження промислових викидів за допомогою квот, згідно з якою компанії зобов'язані коригувати свої показники викидів парникових газів з відповідними допустимими обсягами квот на викиди. Україна ратифікувала Кіотський протокол у лютому 2004 року і отримала можливість реалізувати невикористані нею квоти на викид СО2 на суму до 2,5 млрд дол. На перший погляд умови Кіотського протоколу відкривали перед нами реальні перспективи зайняти провідні позиції на даному ринку. Україна одна з небагатьох країн світу, яка з 1990 по 2000 рік різко скоротила викиди парникових газів. Маючи за часів СРСР одну з найпотужніших в Європі металургійну, хімічну та машинобудівну галузі, наша країна після розвалу СРСР різко скоротила випуск цієї продукції. Навіть після відновлення зростання виробництва в металургії та хімпромі на початку 2000-х у нас зберігся величезний запас невикористаних квот. В результаті, ми отримали можливість продавати квоти тим країнам, які не зазнали такого глибокого падіння виробництва в 1990-х, а постійно нарощували викиди вуглекислого газу.

Починаючи з 2008 року, приватні українські компанії і Кабмін від імені держави почали продавати "надлишки". Першими були металурги. Одним з механізмів продажу квот приватниками стало укладання із зарубіжними фінансовими інститутами проектів спільного впровадження з наступним продажем скорочень викидів. Все начебто працювало нормально. За даними завідувача відділом енергоефективності та механізмів Кіотського протоколу Інституту технічної теплофізики НАНУ Володимира Крамара, завдяки проектам спільного впровадження в Україні з 2008 року вдалося знизити викиди СО2 на 50 млн. тонн. "Всього з реєстру України до реєстрів іноземних держав перераховано 105 мільйонів тонн СО2, еквівалента з яких 75 млн. тонн було продано державою, а інші 30 млн. тонн – приватними компаніями в рамках проектів спільного впровадження", – відзначає експерт.

Однак навесні цього року з'явилася інформація про те, що експерти РКЗК ООН не задоволені звітом України про ведення кадастру викидів парникових газів, а 12 жовтня нам заборонили ними торгувати. В. Крамар не поділяє оптимізму Мінекології і вважає, що заборона буде діяти всі належні 6 місяців, навіть якщо Україна покращить кадастр обліку викидів. "Будемо сподіватися, що заборону знімуть, але станеться це не раніше ніж через півроку. Заборона може і не відбитися на тих проектах спільного впровадження, які вже запущені. Після закінчення півроку ті, хто згенерував одиниці скорочення викидів, зможуть їх продати", – прогнозує учений.

Рахувати викиди так і не навчилися

Але чим же не догодила Україна експертам РКЗК? "На жаль, помилки минулого уряду створюють проблеми щодо реалізації Кіотського протоколу в Україні, – зазначив міністр екології та природних ресурсів Микола Злочевський. – Переконаний, що коли Комітет розгляне звіт про ведення Кадастру викидів парникових газів в 2010 році, всі проблемні питання будуть зняті. Це відбудеться найближчим часом".

Мінекології так само поширило прес-реліз, в якому наводиться думка нобелівського лауреата 2007 року, американського вченого-еколога Вудро Кларка, який вважає рішення кіотського комітету щодо України несправедливим. Однак координатор з питань зміни клімату Національного екологічного центру України Ірина Ставчук висловила протилежну думку.

"Рішення про заборону Україні торгувати квотами було справедливим. До українських звітів про ведення кадастру викидів парникових газів виникали цілком конкретні претензії, наприклад, деякі свої території Україна враховувала у звітах як ліси, тоді коли експертам РКЗК було відомо, що жодних лісів там вже давно немає", – розповіла Ставчук.

За її словами, ситуація ускладнюється тим, що в Україні відсутня верифікація даних за обсягами викидів, які надаються вітчизняними підприємствами. "Так, окремі підприємства заявляють про те, що вони використовують для обліку викиду парникових газів власну методологію. У результаті виявляється, що у них викиди парникових газів помітно нижчі, ніж на аналогічних підприємствах, що користуються стандартною методикою обліку. І така ситуація влаштовувала Держкомстат, який не намагався перевіряти дані з викидів", – зазначила Ставчук.

Особливе здивування, як підкреслює Ставчук, викликає у зарубіжних експертів той факт, що в українському звіті дані з 17 секторів промисловості були вказані як конфіденційна інформація. "Не надали даних з викидів, приміром, асфальтові і скляні заводи. Тобто, ті підприємства, інформація з яких в інших країнах конфіденційною не вважається", – уточнила експерт.

Однією з найсерйозніших перешкод для підготовки України адекватного звіту про викиди, на думку І. Ставчук, є відсутність в нашій країні енергетичного балансу. "Немає єдиних даних про те, скільки енергії було вироблено, а скільки витрачено. Експерти РКЗК знайшли з ряду категорій відверто неадекватні дані. В результаті, у них виникло резонне питання щодо реального обсягу викидів парникових газів в Україні. Про свої сумніви експерти РКЗК повідомили Україну ще в березні поточного року. Так що в України був час для приведення свого звіту про ведення кадастру викидів парникових газів до вимог комітету з дотримання Кіотського протоколу", – вважає представник Національного екологічного центру.

Разом з тим, вона визнає, що проблема обліку викидів парникових газів в Україні є системною і вельми громіздкою. "Йдеться не тільки про те, що Держкомстат повинен почати використовувати більш сучасні методи обліку, а й про те, що необхідно вивести з тіні величезний сегмент української економіки", – вважає Ставчук.

У зв'язку з цим, на її думку, спроби нинішнього глави Мінекології перекласти відповідальність за провал українського звіту щодо викидів парникових газів на попередній уряд, непереконливі. "Нинішній уряд, як і попередній, не вжив жодних реальних заходів для того, щоб зробити енергетичний баланс країни більш прозорим і зрозумілим", – вважає експерт.

Що тут можна сказати крім того, що навіть експерти з енергетичних питань визначають реальні обсяги споживання електроенергії українською промисловістю за непрямими ознаками, а не ґрунтуючись на даних НКРЕ або Держкомстату.

Зате гроші рахувати вміємо

Але найнеприємніше не в тому, що українські чиновники демонструють чудеса наївності, намагаючись видати голе поле за ліс. Вони, мабуть, не здогадуються, що фотографії з супутників давно вже перестали бути надбанням військових, і що на цих фотографіях прекрасно видно вирубані ділянки лісу. Гірше те, що в Україні сформувалося відверто споживацьке ставлення до торгівлі квотами на викиди вуглекислого газу.

"За останні півтора місяця Україна продала квот загальним обсягом приблизно 20 млн. тонн СО2, нібито згенерованих за рахунок проектів зі зниження викидів, реалізованих ще до 2008 року. Однак коли ми розглянули ці проекти, виявилося, що частина з них була реалізована ще до того, як Україна ратифікувала Кіотський протокол – в 2001 році і раніше. Сьогодні деякі українські компанії знаходять проекти, які були реалізовані багато років тому. Оформляють їх як проекти спільного впровадження і отримують гроші за зниження викиду парникових газів. Звичайно в РКЗК подібна практика ніколи не знайде розуміння, тому що ідеологія торгівлі квотами припускає, що гроші від їх продажу спрямовуються виключно на ті проекти, які не могли б бути реалізовані без цього фінансування. У нас же ми бачимо, що проект реалізований 10 років тому, кредити за обладнання давно виплачені, а тепер його піднімають з архівів і намагаються заробити на продажу квот", – пояснила Ставчук.

Вона так само вважає необґрунтованими претензії нинішньої влади до попереднього уряду щодо нецільового використання близько 380 млн. євро., отриманих у 2009 році від японських компаній на сплату українських квот. "З цих коштів фактично був реалізований тільки один проект з утеплення госпіталю в Криму. Незрозуміло, куди витрачається решта коштів. Але що стосується провини уряду Тимошенко, то в березні 2010 року, за тиждень до того, як її звинуватили у нецільовому використанні цих коштів, Національний екологічний комітет отримав офіційну відповідь із Кабміну про те, що всі гроші лежать на рахунку Держказначейства. І все це було вже за нової влади", – підкреслила Ставчук.

Але залишимо спроби нинішнього уряду перекласти провину за свої промахи на Тимошенко через півтора роки після її відставки. Така вже тенденція намітилася в українській владі. Важливіше подивитися на себе очима інших учасників Кіотського протоколу. Адже немає сумнівів, що спроби застосувати "давальницьку" схему до виконання Кіотського протоколу з боку українських бізнесменів, зіграли далеко не останню роль в ухваленні рішення про заборону Україні торгувати квотами. Так, формально ми нічого не порушили, але коли великий бізнес намагається зірвати пару мільйонів доларів на екологічні проекти, це вже, вибачте, але інакше іншим як відвертим жлобством не назвеш. Ті ж, хто хотів реально допомогти поліпшенню екологічної ситуації в Україні, тепер позбавлені такої можливості. У глобальному сенсі подібні дії України дискредитують саму ідею Кіотського протоколу – чому хтось повинен брати на себе реальні зобов'язання зі зниження викидів, а ми, продовжуючи де-факто збільшувати їх обсяги (в порівнянні з 2000-м роком вони, безумовно, виросли), ще й торгуємо квотами. В даному випадку різниця між обсягами українських викидів СО2 в 1990 році і в 2009-му ніяк не може служити виправданням.