Івана Петровича Сухореброго, ветерана лісового господарства, колишнього головного лісничого ДП "Бершадський лісгосп" добре знають на Вінниччині. Бо Іван Петрович – не тільки спеціаліст високого класу, а ще й надзвичайно ерудований чоловік, з ним завжди цікаво.
Розпочинав свою трудову біографію Сухоребрий І.П. робітником Сумівського лісництва, відслужив два роки в армії. Без відриву від роботи закінчив академію, Працював майстром лісових культур, техніком-лісоводом, помічником лісничого у Цибулівці Тростянецького району, Сумівці Бершадського, лісничим у Бритавці Чечельницького. Лісничим у Бритавці став у неповних двадцять п’ять років. У колективі – вісімдесят працівників, з них – п'ятнадцять лісників. А лісу – майже шість тисяч гектарів. Почав молодий лісничий з будівництва дороги, облаштування лісових кордонів, спорудження цеху по переробці деревини створення нових насаджень, налаштував людей на досягнення максимальних результатів у роботі.
У 1980 році став головним лісничим Бершадського держлісгоспу. Через вісім років обрали його директором держлісгоспу.
Для 38-річного керівника то був непростий час. Негативні явища в економіці не могли не позначитися й на держлісгоспові. У 1991 році від нього від’єдналися три лісництва – Бритавське, Дохнянське і Червоногребельське, які утворили окремий Чечельницький держлісгосп. У Бершадському залишилося теж три – Сумівське, Ободівське і Бершадське. Після роз’єднання площа Бершадського лісгоспу зменшилася більш ніж удвоє – з 32,7 тисяч гектарів до 15, 2 тисячі. Основна матеріальна база залишилася на території Чечельницького району: ремонтно-механічні майстерні, склад пально-мастильних матеріалів, цехи по переробці деревини… Тож бершадцям довелося починати все майже з нуля.
Та ні директор, ні колектив не нарікали на долю. Одразу взялися за будівництво. Побудували лісосклад на станції Генріхівка, цехи по переробці деревини в Ободівці та Бершаді, ремонтно-механічні майстерні, об’єкти соціальної сфери…При всьому цьому на першому місці залишалися насадження молодих лісів і підготовка кваліфікованих кадрів.
Згодом доля знову повернула Івана Петровича на посаду головного лісничого, а колектив очолив молодий, але вже досвідчений Микола Краснеєв. Вдалим був цей тандем – поєднання молодості і досвіду, розуміння один одного з півслова. А головне – однакова відданість справі.
Він не може залишатися байдужим до справ місцевого лісництва, а також лісництва учнівського. Без участі Івана Петровича не проходить жоден етап акції «Майбутнє лісу – в твоїх руках», він зробив поклінні хрести при в’їздах у Сумівку. Нинішнього року разом зі школярами обсадили калиною та плодовими деревами славнозвісне Макарове джерело.
Присадибна ділянка Сухоребрих нагадує дендропарк, де ростуть майже сто порід різних дерев і кущів, квіти, лікарські рослини. Іван Петрович тут розкошує душею, про кожне дерево розповідає так, ніби це жива істота.
Та найбільшим багатством господарів є п’ятеро внуків. Ціле літо вони перебувають у селі, тож Іван Петрович на деякий час відклав роботу над книгою про рідне село. Хоч вона вже майже завершена.
Ветеран з гордістю розповідає про своїх вихованців і наступників. Головним лісничим нині працює Володимир Сташенко, лісничим у Бритавці – Микола Шевченко, помічником лісничого у Сумівці – його брат Василь. Син нинішнього лісничого Сумівського лісництва Анатолія Гуза теж здобув фах лісівника. Усі вони вийшли на життєву дорогу ще в школі, де вже майже сорок років діє учнівське лісництво. До речі, і зять Сухоребрих Ігор (чоловік Олени) теж працює у галузі – він інженер лісового господарства в Державному агентстві лісових ресурсів.
На запитання, скільки він особисто посадив дерев, Іван Петрович відповів:
– За моїми підрахунками, лісових культур за моєю участю і мною особисто посаджено на площі 3865 гектарів. Це кожне четверте дерево у лісгоспі. Вирощено близько сорока мільйонів посадкового матеріалу у розсадниках.
…Мабуть, це не просто збіг, а знак долі – Іван Петрович народився у тому ж місяці, коли лісівники відзначають своє професійне свято. Невтомному ветеранові виповнилося шістдесят.