04/10/2011
0Він розмовляв тихо і несміливо. На банальні запитання про життя й професію відповідав коротко. Соромився диктофона й фотокамери… А тим часом за його плечима – роки й роки сумлінної, важкої і надзвичайно необхідної праці. Петро Дейнека (майстер лісу Добренського лісництва ДП «Камінь-Каширське лісове господарство») – абсолютно не публічний чоловік. Та це й не дивно. Ліс любить не публічних, він любить благородних і працьовитих…
Для мого співрозмовника це – аксіома, що не потребує доведення. Бо Петро Михайлович її довів щоденними робочими буднями.
Може, занадто голослівно й банально звучатиме, що без лісу Петро Дейнека не уявляє свого життя… Але інакше не скажеш. Він пізнавав світ у обіймах поліського буйнотрав’я, він ріс поміж соснових лісів та розкішних боліт Камінь-Каширщини, недалечко від одного з наймальовничіших волинських озер, відтак із молоком матері увібрав у себе одвічне людське покликання – берегти світ, який тебе оточує, й примножувати природні щедроти. Власне, це стосується усієї сільської родини, тому що три сини (Петро Михайлович та два його брати), які дуже рано втратили батька, обрали фах, що пов’язаний із турботою про довкілля.
Нині чоловік не пригадує, хто й коли нарадив йому здобувати професію лісівника. Каже, напевне, довго над цим ніхто не розмірковував. Так доля склалася… У далекому 83-му юнак вступив у Малинський лісотехнічний технікум, що на Житомирщині. Навчаючись заочно, Петро Михайлович почав і трудовий шлях – звичайнісіньким робітником Поступельського лісництва.
Через два роки став майстром лісу. …Ось уже 2011-й, а він все ще займає таку посаду. Правда, нині у Петра Дейнеки –надійний сімейний тил: чотири доньки, одна з яких школярка, і любляча дружина. А ще, як годиться у кожній добротній сільській родині, – чимале господарство.
Попри те, що Петро Дейнека чималий шмат свого життя віддав улюбленій справі, він переконаний, що і двадцять літ тому, і нині у майстра лісу один обов’язок:
– …Дбати про лісові культури, охороняти території від лісових рубок, від пожеж. Дякуючи Богові, за час моєї роботи якихось страшних пожеж не траплялося. Всі загорання, що іноді ставалися через те, що на колгоспних полях стерню палили, ми встигали вчасно загасити. Без клопотів не буває… – розмірковує Петро Михайлович. – Площа мого обходу – 631 гектар. Ця територія розкидана, багато болотистих місць, є такі «шпаринки», куди дуже важко дістатися.
За дуже скромними, я переконана, підрахунками Петра Дейнеки, за 28 років його роботи у лісовій галузі він посадив до ста гектарів лісових культур.
– Усе, що садимо, маємо дбайливо доглядати й берегти, – озвучує одвічну лісівничу мудрість мій співрозмовник.
Таким чином традиційну людську місію (народити сина, збудувати дім й посадити дерево) Петро Михайлович виконав сповна. Народив навіть не сина, а чотири доньки! Власний дім має, досі живе на малій своїй батьківщині у Хотешові. А скільки дерев посадив – годі й порахувати…
– Ой, що ви!.. То ж така професія, результат якої тільки через півстоліття видно, – скромно заперечує чоловік мої гучні слова. – Тому пройде літ 50, тоді й побачимо!
Хоча, як переконує керівник ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» Анатолій Ткачук, результати славної праці Петра Михайловича і його колег – очевидні вже й нині. Свого підопічного він характеризує двома словами: порядний та працьовитий… Словом, такий, якими і мають бути ті, хто 18 вересня відзначатиме своє професійне свято.
Фото автора.
