Олег Проців: Кому служить публічне управління мисливськими угіддями?

Статья прислана автором. Для облегчения восприятия я попытаюсь привести многочисленныеи плоховато читаемые   приложения не в конце статьи, а в тексте: там где на них дана ссылка. В качестве  “введения в проблему” предлагаю просмотреть статью “Охота на угодья”  (в конце) опубликованную давно, но видимо ещё актуальную. Заглавная иллюстрация из неё, поэтому на цены не обращайте внимания: где мы, а где 2013 год. М.П.

          В Україні тваринний світ – у нашому випадку мисливські види тварин, та мисливські угіддя відповідно до статті 13 Конституції України є об’єктами права власності Українського народу.  Від імені народу України органи державної влади та місцевого самоврядування організовують користування природними ресурсами.

          Для реалізації вимог Конституції України приймається відповідне законодавство: стаття 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» щодо плати за користування мисливськими угіддям Олег Проців

Кому служить публічне управління мисливськими угіддями?

          В Україні тваринний світ – у нашому випадку мисливські види тварин, та мисливські угіддя відповідно до статті 13 Конституції України є об’єктами права власності Українського народу.  Від імені народу України органи державної влади та місцевого самоврядування організовують користування природними ресурсами.

          Для реалізації вимог Конституції України приймається відповідне законодавство: стаття 24 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» щодо плати за користування мисливськими угіддями. Починаючи з 1 січня 2015 року в Україні введена в дію норма щодо плати за користування мисливськими угіддями, а фактично ця норма не виконується, бо так вигідно владі. Тож логічно, що відповідно до соціологічних опитувань довіра населення до державного апарату сягає лише 8,6%, а недовіра – 86,3 %.  На мою думку, з небажанням вирішувати порушені мною проблеми криється лобіювання владою багатших страт суспільства. Зрозуміло, що чиновник має інтерес дружити з багатим користувачем мисливських угідь, ніж із бідним селянином.

          Принаймі у Галичині на початку ХХ століття так не було.  Соціальна складова у публічному управління у них була на вищому рівні. Так, Станиславівський воєвода видав розпорядження від 16 травня 1923 року, в якому зобов’язав старост через високу інфляцію прив’язати вартість оренди права полювання до вартості зайця, а саме: вартість оренди 40 га мисливських угідь повинна була становити не менше, як вартість однієї голови зайця. Слід сказати, що за Другої Речі Посполитої польська влада у питанні оплати за мисливські угіддя була більш приязно налаштована до селян, які в основному були української національності, ніж теперішня у Незалежній Україні. (Додаток № 1).  Тож не дивно, що біля 3 мільйонів українців виїхало до Польщі, де право людини не лише визначається законодавчо, але й виконується на практиці.

Більше того ми хочемо, щоб в Україні суспільні відносини грунтувались на Європейських принципах. У всіх Європейських країнах та й, навіть, у Білорусії та Росії користувачі мисливських угідь оплачують власникам земельних ділянок кошти. До речі, у Німеччині ця суму сягає 340 млн євро. Хочу зазначити, що якщо б навіть застосувати історичний досвід Другої Речі Посполитої користування мисливськими угіддями на наших землях у ХІХ ст., то власники земельних ділянок (в основному малозабезпечені селяни) отримали б 5 млн гривень.

Іншою важливою проблемою є різке зменшення площі мисливських угідь. Якщо у 90-х роках площа мисливських угідь в області становила 1,1 млн га, у 2010 році – 989 тис. га, то на даний час площа мисливських угідь складає 730 тисяч гектарів. З мисливського господарства виведено понад 400 тис. га мисливських угідь, що становить більше третини всіх мисливських угідь області.

Залучення у користування 400 тис. га мисливських угідь дало б змогу працевлаштувати як мінімум 50 працівників, які будуть займатись мисливським господарством на угіддях, які на цей час є безгосподарськими. Так, відповідно до статті 29 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь повинні утримувати єгерську службу: одного єгеря на 5-10 тис. га мисливських угідь.

Різке зменшення площі мисливських угідь відбулось через злочинну недбалість службових осіб, до компетенції яких входить прийняття рішення щодо надання у користування мисливських угідь в основному надавали землі агрофірм, земель запасу, лісфонду, а дрібні площі пайовиків, які не здавались в оренду не входили у склад мисливських господарств так як ніхто з користувачів мисливських угідь не утруднював з погодженням. Таким чином випало біля 400 тис. га угідь які використовуються у тіньовому обороті. З усіх рішень, ухвалених щодо надання у користування мисливських угідь, є один виняток при якому до мисливських угідь включені землі пайовиків. Рішенням Івано-Франківської обласної ради від 28.09.2012 № 675-17/2012 надано у користування мисливські угіддя «Товариству мисливців та рибалок «Дністер» (Додаток 2), якому погодження на користування земельними ділянками для ведення мисливського господарства надали 253 жителі лише одного села Козарі, а загальна площа цих погоджень складала 99,9 га, тобто, середня площа земельної ділянки становила лише 30 сотих. Зрозуміло, що в наших умовах така прискіпливість була зумовлена не через виконання вимог законодавства. Яскравим прикладом також є надання у користування мисливських угідь по Тлумацькому та Городенківському районах. Так, відповідно до рішення обласної ради від 09.09.1997 році МРВП УТМР у Городенківському районі надано на 15 років 48,6 тис га. Після закінчення терміну користування рішенням Івано-Франківської обласної ради від 30.04.2013 року № 918-21/2013 надано лише 27,8 тис. га, при чому лише в межах 21 землекористувача. Жодної приватної особи не залучено. Такі дії призвели до безпідставного зменшення площі мисливських угідь по Городенківському району на 20,8 тис. га, що складає 43 % від площі мисливських угідь, які були надані у 1997 році. Слід відмітити, що загальна площа Городенківського району складає 74,7 га, площа мисливських угідь складає 37 % від загальної площі району.

          Відповідно по Снятинському району, якщо у 1996 році площа мисливських угідь складала 46,3 тис. га, то відповідно до рішення обласної ради від 30.04.2013 № 920-21/2013 площа склала лише 25.7 тис га. Безпідставно зменшено на 20,6 тис. га, тобто, на 45 %  Загальна площа Снятинського району складає 60 тис. га, площа мисливських угідь складає 43 %. Отримано погодження від окремих  власників та користувачів земельних ділянок з 10 сіл, тоді як у районі нараховується 47 сіл. (Додаток № 3)

Більше того, мисливські угіддя в області розташовані у мозаїчному порядку, що на практиці не дає можливості ефективно вести господарство. Немає навіть можливості скласти карту мисливських угідь, щоб мисливці розуміли, де можна полювати, а де заборонено. Мисливські угіддя надавались таким чином, що на даний час, навіть, якщо хтось і хотів би їх взяти, то не зможе. Якщо у розвинутих країнах Європи з вищою, ніж в Україні густиною населення мисливські угіддя складають до 90 %, загальної площі, то в нашій області з найбільшою лісистістю – лише трохи вище 50 %. Мисливське господарство області є збитковим, а при такій ситуації з площею мисливських угідь взагалі немає шансу вийти на рентабельність. На даний час в Україні не працює вимога щодо плати за користування мисливськими угіддями, визначена законодавством. Але й, навіть, якщо ця вимога запрацює, то через невикористані ділянки, які не увійшли до мисливських угідь, велика частина селян не отримає орендної плати. Фактично ситуація з користуванням мисливськими угіддями заморожена до 2027-2028 року, так як основний пул рішень щодо надання у користування мисливських угідь ухвалювався у 2012-2013 роках, а угіддя надавались у користування терміном на 15 років.

Для вирішення цієї проблеми я тричі звертався в Івано-Франківську обласну державну адміністрацію. І всі три звернення направлялись на розгляд в Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства, про що мене було інформоване листами від 09.11.2018р. № П-15/1827, від 20.11.2018 р. № П-15/1785, від 19.12.2018 № П-15/2026 (Додатки 4-6), що свідчить про незацікавленість ОДА у вирішенні проблеми. Лише після того, як я звернувся до народного депутата України Купрія В. М., який направив його на розгляд до облдержадміністрації, отримав відповідь від 04.01.2019 р. № 10301/1/1-18/01-013 (Додаток № 7), в якій навіть не було натяку на вирішення викладених мною проблем.

У листі юридичного департаменту Івано-Франківської ОДА 19.02.2019 р. П-9/01-08/116 (Додаток № 8) зроблено висновок, що: «обласна державна адміністрація не уповноважена чинним законодавством на вирішення питань у зверненні (О. Проціва), а зобов’язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, мене ознайомили, за якими принципами і яким законодавством регулюється галузь мисливського господарства, розписано інституційну складову публічного управління та що, посилаючись на статтю 19 Конституції, обласна державна адміністрація обмежена у діях. У зв’язки з тим хочу зауважити, що ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» покладає на ОДА обов’язок – забезпечити виконання законів України.

Аналогічні дії на моє звернення були й в Івано-Франківській обласній раді, яка замість того, щоб розглянути мої звернення від 07. 11.2018 р. та 12. 11.2018 р. вона листом від 23.11. 2018 року (Додаток № 9) скерувала їх в ОДА, а та, у свою чергу, до Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства. Цей факт також дає підстави стверджувати, що обласна рада не зацікавлена у вирішенні проблеми. Лише після пікетування та повторних звернень обласна рада листом від 02.01.2019 року № П-15/1720 (Додаток № 10) повідомила, що орган місцевого самоврядування повинні діяти також лише в межах статті 19 Конституції України, і тому не може вжити жодних заходів. Не заперечуючи актуальності піднятої мною проблеми, голова обласної ради, вмотивовуючи свою бездіяльність пояснив її тим, що відповідно до статті 8 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» до облдержадміністрації належить функції щодо дотриманням вимог законодавства у галузі мисливського господарства. Тож обласна рада тепер буде чекати обгрунтованих пропозицій. Аналогічну позицію Івано-Франківською обласною радою викладено у листі від 21. 02.2019 р. П 15/108. (Додаток № 11)  «Водночас повторно інформуємо, що у разі надходження обгрунтованих пропозицій від обласної державної адміністрації, обласна рада розгляне їх у межах наданих повноважень».

Але, як я вже звертав увагу, обласна державна держадміністрація листом від 04.01.2019 р. № 10301/1/1-18/01-013 (Додаток № 7) хоче вирішувати підняту мною проблему, але відповідно до законодавства не має можливості і відсилає листи до Держлісагентства та Мінагрополітики.  Хочеться мені порекомендувати голові Івано-Франківської обласної ради: якщо він бачить актуальність проблеми, звернутись самостійно до Івано-Франківської ОДА, а не чекати від ОДА обгрунтованих пропозицій, бо можна не дочекатись, а мінімум 50 осіб не зможуть знайти роботу і змушені будуть виїхати за кордон через нашу українську владу. У засобах масової розпіарені «Ради економічного розвитку регіонів», де між чиновниками проходять дискусії (самміти) щодо «розвитку», а в дійсності поведінка чиновників є цинічною і базується на власному інтересі.

          Не бажає вирішувати і в той же час не заперечує підняту мною проблему центральний орган влади, який формує політику у галузі мисливського господарства – Мінагрополітики. Так, у відповіді від 23.01.2019 р. № 37-13-16/1020  (Додаток № 12) Мінагрополітики лише цитує нормативно-правові акти, які врегульовують питання плати за мисливські угіддя, та напрацювання щодо можливої зміни законодавства.

Також на повторне моє звернення щодо практичної реалізації плати за мисливські угіддя та тіньове користування мисливськими угіддями прийшла відповідь від 06.02.2019 р. № 37-13-16/2828 (Додаток № 13) де, лише зацитовані нормативно-правові акти, які врегульовують питання плати за мисливські угіддя та напрацювання щодо можливої зміни законодавства.

Також замість того, щоб вжити управлінських заходів щодо плати за користування мисливськими угіддями та виведення з тіньового обороту мисливські угіддя, центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у галузі мисливства – Державне агентство лісових ресурсів України, у листі від 28.12.2018 року № 03-05/17337-18 (Додаток № 14) лише цитує норми закону. Іншими словами  – дискусія глухого з німим.

          Отже, головною причиною бідності України є не лише проблеми з ефективністю публічного управління, але й саботаж у вирішенні проблем. Хочу нагадати, що відповідно до статті 22 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» компетенція прийняття рішення щодо надання у користування мисливських угідь відноситься до обласної ради, обласної державної адміністрації та Держлісагентства. Але, як бачимо з відписок, вони лише пояснюють правову позицію щодо невтручання у викладену мною проблему, і не здійснюють жодних дій для її вирішення. Добре говорить українське прислів’я: «У семи няньок дитина без ока».

          Бездіяльність органів публічного управління в тому, що в Івано-Франківській області три роки не проводиться плата за користування мисливськими угіддями та більш як п’ять років у «тіньовому режимі» використовуються мисливські угіддя, дає підстави стверджувати, що органами публічної влади, до компетенції яких входить вирішення представлених мною суспільних проблем вчинено службову недбалість, що спричинили тяжкі наслідки.

Як бачите, органи публічного управління цинічно маніпулюють нормами чинного законодавства: обласна рада хоче подання від облдержадміністрації, а обласна державна адміністрація відписує, що не має повноважень давати подання, Мінагропром у відповідях лише цитує вимоги законодавства, не вживаючи жодних дій.

Президент України проголосив курс на проведення реформ, метою яких є подолання бідності. Для реалізації цієї мети Кабінет Міністрів України Розпорядженням від 20 лютого 2019 р. № 86-р затвердив план заходів на 2019 рік з реалізації Стратегії подолання бідності. Пункт 2 Стратегії визначає, що держава через впровадження механізму повного, або часткового субсидування мотивує створення підприємствами нових робочих місць. Президент України анонсував відкриття другого фронту боротьби з бідністю. Логіка економіки підказує, що для того, щоб подолати бідність необхідно провести перерозподіл ресурсів. Але на війні, як на війні, ніхто без бою своїх інтересів не здає. Головною причиною бідності у країні є недолуге публічне управління, а створення нових робочих місць можливе навіть без залучення коштів з бюджету на субсидії, як це передбачається у розпорядженні КМУ від 20.02.2019 р.

Поки що лише відкрився другий фронт з подолання бідності. Тож нам необхідно працювати на справедливість, законність, від якого селяни отримають кошти, припиниться тіньове використання мисливських угідь, а громадяни України будуть мати можливість працювати у новостворених мисливських господарствах. Мені подобається думка Міністра соцполітики Андрія Реви, що одним з найголовніших шляхів подолання бідності є, коли країна створює умови, щоб люди могли працювати. Що ж, нам залишилось лише подолати опір самої держави, яка поки що своїми діями створює бідність і впирається, щоб її подолати. Бідним від декларацій про «боротьбу» не стає легше.

            Хочу звернути увагу, що у світі практично не залишилось країн, в яких законодавство забороняло б розпоряджатись (продавати) землею сільськогосподарського призначення. В Україні  6 мільйонів громадян не можуть вільно розпоряджатись своїм майном, бо це не передбачене законом. Мораторій на продаж землі продовжено ще на цей рік, хоча Президент України виступає проти такого рішення. Але корупція та тотальне порушення публічною норм чинного законодавства дає всі підстави опонентам продажу землі продовжувати мораторій на її продаж, і тим самим, переорієнтовуючи реальний політичний курс не на західний – європейський, а на східній – російський. 

На моє звернення до Прем’єр-міністра України від 14.01.2019 року я отримав відповідь Міністерства аграрної політики та продовольства від 12.03.2019 р. № 37-13-16/6538 (Додаток № 15) у якій лише зацитовані нормативно-правові акти, які, на думку Міністерства аграрної політики та продовольства, не дають можливості розглянути моє звернення. Міністерство аграрної політики та продовольства не розглядало моє звернення, направлене Вам, а направило мені  відповідь Державного агентства лісових ресурсів України до Мінагрополітики від 11.03.2019 р. № 03-14/1818-19. (Додаток № 16)

У цій відповіді зацитовані норми законодавства, яке врегульовує плату за користування мисливськими угіддями. З посиланням на Господарський кодекс України обгрунтовується бездіяльність Держлісагентства щодо адміністрування виконання вимог законодавства щодо плати за користування мисливськими угіддями. Цитую: «відповідно до частини 5 статті 19 цього ж кодексу забороняється незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб». Далі «Враховуючи вищезазначене, орган державної влади (мається на увазі ДАЛР) не може зобов’язати користувачів мисливських угідь здійснювати плату за користування власникам земельних ділянок.

Хочу зазначити, що діаметрально іншу позицію мало ДАЛР у 2015 році. У листі від 05.08.2015 року № 03-06/5770-15 (Додаток № 17) відзначається, що відповідно доручення № 7 засідання колегії Державного агентства лісових ресурсів від 26 червня 2015 року начальникам обласних управлінь лісового та мисливського господарства запропоновано зібрати користувачів мисливських угідь та активізувати роботу щодо укладення договорів з користувачами мисливських угідь відповідно до статті 24 Закону України «Про мисливське господарство».

Хочу наголосити, що державні лісогосподарські підприємства ведуть мисливське господарство на площі 259 тис. га, тоді як площа лісового фонду цих підприємств становить 468, 3 тис. га. Тобто, 210 тис. га державного лісового фонду державними лісогосподарськими підприємствами надано на безоплатній основі у користування приватним користувачам мисливських угідь.  Відповідно до статті 30 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521 і передбачає, що Агентство здійснює управління об’єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства. Тому, виходячи з цих норм, безпідставним є твердження про те, що стаття 6 Господарського кодексу України забороняє втручатись органам державної влади у господарські відносини. Власне стаття 30 положення передбачає, що Агентство управляє об’єктами державної власності, тобто, державними лісогосподарськими підприємствами і відповідно укладенням договорів про плату за користування мисливськими угіддями як це й визначено законодавством. Мене дивує, чого ЦОВВ не вживає заходів не лише для виконання законодавства, але й покращення фінансового стану підпорядкованих державних підприємств. Більше того, на мою суб’єктивну  думку така бездіяльність підпадає під дію Кримінального кодексу України.

Не задовільняє мене відповідь щодо вирішення питання про зменшення площі мисливських угідь в Івано-Франківській області. Так, у відповіді ДАЛР: «Щодо питання надання у користування 400 тис. га мисливських угідь на території Івано-Франківської області, за інформацією Івано-Франківського обласного управління лісового господарства, станом на січень 2019 року площа мисливських угідь становить 730,2 тис. га, з них – площа державного мисливського резерву становить 34,3 тис. га».

          Тому я хочу заперечити твердження, що в Івано-Франківській області площа державного мисливського резерву становить 34,3 тис. га. По перше до цього часу не розроблено жодного підзаконного акту, який би врегульовував питання обрахунку площі державного мисливського резерву. На думку авторів Проекту моделі реформування і розвитку мисливського господарства України (червень 2015) – М.О. Мироненка, І.М. Шеремета, О.Р. Проціва, А.-Т. Башти, І.В. Делегана, В.Ю. Вовченка, О.І. Станкевич-Волосянчук, В.Р. Бурмаса, Р.І. Новікова, Д.Ю. Карабчука. (Додаткок № 18), серед авторів – науковці, громадські діячі та й навіть діючий начальник управління мисливського господарства ДАЛР Іван Шеремет, дійшли до узгодженої позиції: «…тривале перебування мисливських угідь у статусі державного  мисливського  резерву, або запасу своєю чергою також стають причиною нераціонального використання мисливських угідь. Адже площа мисливських угідь в Україні становить лише 62%, тоді як у країнах Європи цей показник сягає до 90%. Тож, якщо брати до уваги ці розрахунки, то площа Івано-Франківській області складає 1392 тис. га, а 90% області складає 1251 тис. га. Тому  площа державного мисливського фонду повинна була б складати 520 тис. га., а не в 15 разів менше –34,3 тис. га».

          Держлісагентство зазначає, що: «В разі надходження матеріалів з питань надання у користування мисливських угідь на території Івано-Франківської області, ДАЛР розгляне у встановленому порядку».

Але Івано-Франківська обласна рада чекає подання від Івано-Франківської обласної державної адміністрації, а та у свою чергу, від Держлісагентства лісових ресурсів, а Держлісагентство від Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Як бачимо, публічні органи затіяли гру в «Котика і мишку». Але над цим можна було б посміятись, коли б не було так гірко.

Ціна питання такої гри лише для Івано-Франківської області як мінімум 50 робочих місць у галузі мисливського господарства. Так, відповідно до статті 29 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь повинні утримувати єгерську службу: одного єгеря – на 5-10 тис. га мисливських угідь та оплата 5 млн гривень за користування мисливськими угіддями власникам земельних ділянок, які є в основному малозабезпечені селянам. Може у дещо меншій мірі аналогічні проблеми є й в інших областях. Тож можна констатувати, що вирішення питань з мого звернення дасть змогу створити більш як 1000 робочих місць, виконати вимоги про сплату за мисливські угіддя й як мінімум, дасть змогу малозабезпеченим селянам отримати 100 млн. грн.

ОХОТА НА УГОДЬЯ

Вторник, 1 Октября 2013

Громкие скандалы вокруг передачи охотничьих угодий в частные руки разгорались в Украине не раз. Наиболее привлекательные территории становятся собственностью бизнесменов и чиновников, организующих там “царскую охоту” для избранных.

Теперь народные депутаты предлагают упростить порядок предоставления в пользование охотугодий, полностью лишив собственников и арендаторов земельных участков возможности влиять на этот процесс. Данное новшество может привести к массовому переходу угодий к частным организациям, имеющим финансовые ресурсы.

У землевладельцев не спросят

По данным Госагентства лесных ресурсов, почти 80% территории Украины (46,8 млн га) являются охотничьими угодьями. К ним относятся земли лесного фонда, сельскохозяйственного назначения и водно-болотные территории. В советское время в Украине было всего пять пользователей охотничьих угодий, до 2000 г. — 22, а сегодня их уже 1,1 тыс.

Правда, большинство земель контролируют Украинское общество охотников и рыболовов (62%, или 29,2 млн га), предприятия Госагентства лесных ресурсов (11%, или 5,1 млн га), Общество военных охотников и рыболовов — 437 тыс. га, общество “Динамо” — 57 тыс. га.

На долю других общественных объединений и частников приходится 21% угодий (9,7 млн га). Но количество частных хозяйств, равно как и доля контролируемых ими территорий, из года в год растет.

По украинскому законодательству охотничьи угодья нельзя получить в собственность, они передаются во временное пользование не менее чем на 15 лет. Желающие попробовать себя в охотничьем бизнесе должны обратиться в Общество охотников и рыболовов или Госагентство лесных ресурсов и убедить их добровольно отказаться от тех или иных угодий. Методы убеждения применяются разные.

“Практически каждого охотпользователя можно заставить, чтобы он отказался от части своих угодий в пользу другого. Можно организовать проверку, найти недостатки в работе. Но, как правило, такие вопросы решаются с помощью денег и связей”, — рассказал представитель одного из охотничьих хозяйств, пожелавший остаться неназванным.

Отказывающаяся от угодий общественная или государственная организация должна сообщить об этом в Госагентство лесных ресурсов и местный совет, на территории которого располагаются ее земли. Частник, претендующий на получение “отказных” угодий, обращается в Госагентство с заявлением, а оно уже подает документы для утверждения в местный совет, положительное решение которого необходимо для перехода угодий к новому пользователю.

“Далее наступает сложный, долгий и “ресурсозатратный” процесс согласований. Нужно получить согласие абсолютно всех владельцев или пользователей земельных участков, на которых организуется охотничье хозяйство. Если в государственных администрациях, сельсоветах, гослесхозах этот процесс хоть и со скрипом, но идет, то с землевладельцами-индивидуалами возникают большие проблемы. Попробуйте объяснить фермеру, земли которого находятся на территории охотничьих угодий, что он вам должен что-то подписать, но ничего за это не получит”, — рассказал в интервью “ДС” председатель закарпатской общественной организации “Охотничий клуб “Губерт” Михаил Байко.

Схожие проблемы возникают и в других регионах страны. “У нас 22 охотничьих хозяйства, в пользовании которых находится в общей сложности более 1,7 млн га земли. С каждым владельцем или пользователем земли, а их более 350 тыс., надо подписать договор. Это просто нереально”, — сетует председатель Донецкого областного совета Украинского общества охотников и рыболовов Юрий Ясенко.

Конфликты, возникающие между землевладельцами и охотниками, не редкость. По большому счету вопрос можно решить очень просто: платить фермерам хотя бы символическую сумму за использование их земель для охоты. Тем более что, согласно действующему Закону “Об охотничьем хозяйстве и охоте”, пользование частными землями на территории охотничьих угодий является платным. Но с подачи депутатов, которые имеют не последнее отношение к охотничьим хозяйствам, в документе появилась “скромная” поправка: плата за пользование землями будет взиматься с 1 января 2015 г.

Теперь группа народных депутатов Украины решила отстранить землевладельцев от процесса предоставления в пользование охотугодий, зарегистрировав в Верховной Раде законопроект №2264а с новой редакцией Закона “Об охотничьем хозяйстве и охоте”.

Среди авторов законопроекта такие известные охотники, как Нестор Шуфрич, который, по слухам, имеет отношение к закарпатскому охотничьему хозяйству “Креминка”, и Дмитрий Шенцев, которому приписывают влияние на харьковское охотничье хозяйство “Гай”.

Текст документа менялся уже трижды, и какой вариант будет вынесен на голосование в Верховной Раде — неизвестно. Впрочем, главное новшество законопроекта №2264а остается неизменным во всех вариантах документа: в процессе предоставления в пользование охотничьих угодий согласования с собственниками и пользователями земельных участков, на которых организовывается охотничье хозяйство, вообще не понадобятся.

То есть получить землю будет намного проще — для этого достаточно договоренностей с местными властями и чиновниками из Госагентства лесных ресурсов.

Из последнего варианта законопроекта №2264а его авторы исключили также некоторые положения, которые могут появиться в окончательном варианте документа. К примеру, ранее предлагалось ввести норму о том, что минимальная площадь охотничьих угодий, которые предоставляются пользователю, должна составлять не менее 1 тыс. га (по действующему законодательству охотничье хозяйство должно иметь в своем распоряжении как минимум 3 тыс. га).

По сути, эта поправка даст возможность частным структурам брать наиболее лакомые участки, не “отягощенные” неперспективными для охоты землями. Заодно появится возможность задействовать в охотничьем бизнесе наделы, которые из-за небольших размеров не могли использоваться как угодья.

Также в одном из вариантов законопроекта значилось, что основным критерием выбора охотпользователей должна быть сумма инвестиций в развитие охотничьего фонда. Это означает, что для получения заветных гектаров необходимо подать заявку и выиграть в “конкурсе намерений”, пообещав местным властям и чиновникам Госагентства лесных ресурсов как можно больше вложить в развитие угодий.

Забава для богатых

Обычно в пользование “простым” частникам передаются небольшие участки с неразвитой охотничьей инфраструктурой и бедной фауной. Крупные бизнесмены и высокопоставленные чиновники получают наиболее привлекательные земли в дельтах рек, отличающиеся многообразием охотничьей дичи, или в заповедных лесах.

Неудивительно, что в Украине вовсю процветает торговля охотничьими угодьями. Размер взятки за 1 тыс. га в самых привлекательных для охотников областях (Киевской, Черниговской, Житомирской, Черкасской, Полтавской) составляет $10–30 тыс., а за наиболее лакомые земли “денежные” охотники готовы платить и $70–80 тыс. за 1 тыс. га.

Результат таких схем — попадание лучших охотничьих территорий в управление людям, которым по большому счету эти угодья и не нужны. Наигравшись в охоту, подсчитав затраты, они прекращают финансирование хозяйств, которые затем выставляются на продажу.

В интернете есть множество таких объявлений: “Продается охотничье угодье в Карпатах. Общая площадь, включая лес, — 19,5 тыс. га. Заселены дикие животные. На территории есть соляные копи, возможно создание курорта для страдающих заболеваниями органов дыхания. Есть зарыбленные водные объекты. Три охотничьих домика сданы в эксплуатацию. Стоимость $3 млн”.

Опрошенные “ДС” представители охотничьих хозяйств дружно заявляют: их деятельность убыточна. “Мы не можем выйти даже на нулевой уровень рентабельности. Расходы большие: приобрели животных за границей (у нас в хозяйстве 120 ланей, 20 оленей, 100 кабанов), покупаем им качественные корма, тратимся на ветеринарное обслуживание, содержим штат егерей”, — рассказывает Михаил Байко.

Обязанность охотпользователя — ежегодно вкладывать в развитие охотничьего фонда не меньше 510 грн. на 1 тыс. га лесных угодий, 425 грн. — полевых и 340 грн. — водно-болотных. Зарабатывают хозяйства на предоставлении охотничьих услуг.

К примеру, охотничий клуб “Губерт” организует туры в Закарпатье. Трехдневная охота на кабана обойдется в 2,3 тыс. грн. В эту сумму входят лицензия на отстрел кабана, услуги егеря, транспорт в угодье, первичная обработка добытого трофея и его ветеринарная экспертиза.

Стоимость трофея (шкура, мясо и клыки) оплачивается дополнительно в зависимости от веса. За кабана весом более 180 кг надо заплатить 4 тыс. грн., молодняк до 60 кг обойдется в 1,5 тыс. грн.

Если даже частники жалуются на сложное финансовое положение, то что уже говорить о подразделениях Украинского общества охотников и рыболовов.

“Все наши хозяйства убыточные. Половина из них занимаются разведением фазанов, но это не спасает ситуацию. Чтобы вырастить трехмесячного фазана, надо потратить 60–70 грн., а карточка на его отстрел для членов Украинского общества охотников и рыболовов стоит 40–50 грн.”, — говорит Юрий Ясенко. Для “нечленов” этой общественной организации удовольствие поохотиться на фазана обойдется в 250 грн., но желающих расстаться с такой суммой очень мало.

На первый взгляд, ситуация парадоксальная: на протяжении десятилетий охотничьи хозяйства являются убыточными, но ни одна организация-банкрот добровольно не отдает более-менее перспективные угодья государству (в таком случае они переходят в фонд запаса охотничьих угодий).

К примеру, в Крыму “ничейными” являются всего-навсего 150 тыс. га угодий, в то время как охотничьи хозяйства ведают территориями площадью почти 2 млн га. Ответ простой: приобретение охотничьего хозяйства всегда считалось имиджевым вложением, способным повысить статус его владельца, а не принести доход.

Ведь продажа карточек на отстрел не окупает затраты на разведение популяции диких зверей, а существующие ресурсы истощены, в том числе и из-за массового браконьерства. Специалисты говорят, что незаконная добыча копытных зверей в три–пять раз превышает отстрел по лицензиям.

Так же обстоит дело и с охотой на пушного зверя и пернатую дичь — как минимум половина добычи этих видов проводится незаконно. Вкладывать деньги в разведение популяции диких животных владельцы хозяйств не желают, повысить стоимость карточек на отстрел тоже не могут, так как лишатся большей части клиентов-охотников из-за высокой конкуренции со стороны остальных хозяйств.

Но и отказываться от угодий, за получение которых уплачены немалые суммы, они тоже не желают, надеясь, что в будущем ситуация изменится. И их надежды могут оправдаться. Нынешним летом лоббисты из Верховной Рады предприняли уже вторую попытку протащить законопроект, предлагающий разрешить охоту только в частных угодьях.

Попытка оказалась неудачной. Зато в новой редакции Закона “Об охотничьем хозяйстве и охоте” народные депутаты предлагают значительно увеличить штрафы за браконьерство и ввести премии для тех, кто задержал нарушителя: для егерей и общественных инспекторов. И те и другие смогут получить в награду 50–100% незаконной добычи (мясо, шкура, рога) или до 50% от суммы штрафов, взысканных с браконьеров.

Сейчас минимальный штраф для физлица — 102 грн., максимальный — 2,04 тыс. грн. с конфискацией оружия и других средств правонарушения (автомобиль, лодка, патроны, капкан и т. д.). Если новый закон утвердит Верховная Рада, то штраф за браконьерство составит от 1,7 тыс. до 17 тыс. грн. с конфискацией вышеупомянутого имущества.

Охотников “загонят” в вольеры

Вряд ли политика закручивания гаек приведет к серьезному росту популяции диких животных и птиц в Украине. Представители охотничьих хозяйств говорят, что есть только один реальный путь быстрого увеличения численности охотничьих видов, успешно пройденный почти всеми странами Западной Европы: искусственное разведение с последующим выпуском дичи в угодья или вольеры.

“Создание большого количества вольеров — это единственный способ иметь большие популяции охотничьих животных, не зависеть от государственных правил охоты и количества полученных лицензий, проводить охоты круглогодично, а значит, и зарабатывать деньги”, — говорит руководитель черниговского охотничьего агентства “Томпсон” Игорь Тютькало.

Правда, до сих пор в Украине вольерная охота не слишком распространена, поскольку для этого нет юридических оснований. Авторы нового варианта Закона “Об охотничьем хозяйстве и охоте” предлагают легализовать вольерную охоту и разрешить использовать при этом луки и арбалеты.

В частных охотхозяйствах эту инициативу полностью поддерживают. Дело в том, что любое родившееся на воле дикое животное автоматически принадлежит государству, которое выдает на отстрел каждого представителя дикой фауны отдельные лицензии, а также определяет время, когда можно охотиться, устанавливает лимиты отстрела для каждого охотхозяйства.

В то же время дикое животное, рожденное в неволе, принадлежит владельцу питомника. Соответственно, отстрел “вольерных” животных государство не ограничивает ни лицензиями, ни сезонами, ни лимитами. Все это делает вольерное разведение дичи весьма перспективным бизнесом.

“Вольерная охота практикуется во многих европейских странах. Но законодатель должен дать определение, что такое вольер, описать всю процедуру его создания и использования. А этого в проекте закона нет”, — сетует Михаил Байко.

Как правило, существуют два вида питомников: для разведения животных (площадью 20–50 га) и для проведения охоты (50–300 га). В отличие от Украины во многих европейских государствах вольерная охота — чуть ли не единственный возможный вид охоты. “В странах Европы много лесов и полей находятся в частной собственности, и владельцы распоряжаются ими по своему усмотрению. Найти такие охотничьи угодья по площади, как в Украине, крайне проблематично. Отсюда и спрос на вольерную охоту”, — рассказывает Игорь Тютькало.

По словам экспертов, именно вольерная охота, рассчитанная на иностранцев, может принести прибыль охотничьим хозяйствам. Владельцы вольеров могут устраивать для европейцев наиболее дорогостоящую трофейную охоту, поскольку в Европе качественные трофеи (рога косули, клыки кабана и т. д.) значительно дороже, чем в Украине.

По приблизительным оценкам, для строительства и обеспечения деятельности вольера необходимы инвестиции из расчета 10–15 тыс. грн. на 1 га площади. Первоочередные затраты — возведение ограждения из специальной сетки, строительство биотехнических сооружений (вышек, кормушек и т. д.), покупка животных.

Затем придется тратиться на кормление и лечение животных, заработную плату обслуживающему персоналу. Конечно, традиционную охоту в дикой природе необходимо сохранить. Но охотничьи хозяйства уже не будут видеть в продаже карточек на отстрел дичи единственный источник своего существования.

http://www.dsnews.ua/economics/ohota-na-ugodya-01102013110000