Майстер лісу Грабець Катерина Іванівна продовжує справу покійного чоловіка

Рідкістю серед лісівників Вінниччини є жінка-майстер лісу (у минулому ця посада називалась «лісник»). Із 374 майстрів лісу у лісгоспах Вінницького ОУЛМГ усього 4 жінки! Із 54 старших майстрів – 8 представниць прекрасної половини людства. Безперечно, ці жінки – неординарні особистості, віддані своїй професії, наділені чималою внутрішньою силою, які поєднують у собі витривалість, мобільність, уміння бачити на крок уперед із багатогранністю жінки. Такою є героїня нашої розповіді – Грабець Катерина Іванівна, майстер лісу Ладижинського лісництва ДП «Гайсинський лісгосп».

Майстер лісу – професія не лише відповідальна, але фізично важка. Адже фактично це господар у лісі. Усі насущні турботи і всі роботи в обході – посадка, догляд, лісові розсадники, прочищення, освітлення, контроль за рубками головного користування, вивезенням деревини, побічне користування – все на плечах майстра лісу. Від їхньої працелюбності, відповідальності і щирості до роботи залежить стан лісових культур, із хороших майстрів лісу розпочинається успіх держпідприємства.

Катерина Іванівна, без сумніву, відповідає вищезазначеним якостям, у неї є чому повчитися молодому поколінню. З її обходу можна брати приклад. Це підтверджують і слова її безпосереднього керівника:

– Порядна, відповідальна, користується повагою серед колег і знайомих, – зазначає лісничий Ладижинського лісництва Роман Семененко. –  На ділянках К.І. Грабець завжди панує порядок, вона добре знає ці ліси, адже багато років працює у лісництві. Катерина Іванівна перейняла досвід свого покійного чоловіка, після смерті якого працює на посаді майстра лісу впродовж 7 років.

Народилася К.І. Грабець у селі Заозерне Тульчинського району Вінницької області 16 листопада 1956 року. У 17-річному віці вийшла заміж за Володимира Йосиповича, з яким виховали двох доньок – Валентину та Олену. Має трьох онуків 24, 25 і 13 років.

У 1974 році вона розпочала працювати у Гайсинському лісгоспі, лісокультурницею у Ладижинському лісництві, у тому ж обході, де її чоловік був на той час лісником. Катерина Іванівна розповіла, що на лісову стежину її половинку спрямував лісник, у якого раніше чоловік часто підробляв. За його порадою він вступив до тодішнього Малинського лісотехнічного технікуму, а пізніше було й навчання у Київській сільськогосподарській академії.

Жили спочатку два роки у приміщенні старої контори, а потім перейшли на лісовий кордон, недалеко від села Оляниця Тростянецького району (крайня точка Гайсинського лісгоспу). Живе тут вона й досі. Так, сьогодні взагалі все рідше сім’ї лісівників мешкають на лісових кордонах. А тут ще й не так далеко населений пункт. Але Катерина Іванівна каже, що так вона звикла, адже жили тут із покійним чоловіком, у лісі народилися їхні діти, тут вони і виросли. «Мої дочки – лісові», – жартує Катерина Іванівна.

Усі роки була вірною дружиною і надійною помічницею у свого чоловіка-майстра лісу цього ж обходу. Пережила хворобу, смерть глави сімейства. Але життя продовжувалося, ліси далі зеленіли й шуміти. Їх треба було садити й доглядати. За ці роки Катерина Іванівна вивчила не те що кожен гектар, а кожне дерево і кожну стежину на всіх ділянках. Тож природно, що перейшла на посаду покійного чоловіка, продовжила його справу.

І може, комусь дивним видасться жінка з такою професією, та ще й яка проживає у лісі, однак сама лісівничка нічого дивного в тому не вбачає, у її словах стільки оптимізму, здорового підходу до життя і праці.

– Я така жінка, що не боюся нічого, у лісі звикла жити і життя без лісу свого не уявляю. Про вихід на пенсію й не думаю. У мене є коник, на підводі добираюсь, куди мені треба.

Зараз саме такий період, коли великий об’єм посадок в обході. Але допомагають діти та внуки – так у сім’ях українських лісівників повелось здавна. І місцеві школярі беруть участь у посадці, заготівлі насіння. І люди старшого віку допомагають у лісовій роботі.

А роботи тієї в лісі вистачає завжди. Це і осінні посадки, і весняні, зачищення ділянок, ручний догляд за молодими культурами. І студенти проходять практику на ділянках Катерини Іванівни, переймають досвід, перевірений роками і самим життям.