19/09/2011
0Зобов’язання перед вітчизняними деревообробниками виконуємо повною мірою – впевнено стверджує голова Державного агентства лісових ресурсів Віктор Сівець
Віктор СівецьДля голови Держагентства пік нинішнього літа виявився й піком публічності: ще в усіх у пам’яті його представницька прес-конференція за підсумками роботи відомства в першому півріччі, а вже на початку серпня чергова велелюдна зустріч із пресою, більш тематична: мисливського спрямування. Наступного дня Віктор Миколайович давав інтерв’ю нашому виданню. І хоча підсумкам півріччя й планам на майбутнє, як зазначалося, була приурочена липнева прес-конференція очільника лісового відомства, все ж ми попросили голову докладніше розповісти про найближчі плани Держлісагентства.
– Найперше зазначу, що на друге півріччя планові завдання не зменшилися порівняно з першою половиною року, не змінюватиметься й стратегія діяльності агентства. Не будемо відступати від стратегічних рішень, зокрема, в справі реалізації лісосировини: тобто не буде повернення до хибної практики прямих закупівель деревини – лише аукціонний продаж. З огляду на світові тенденції на ринку деревини можу прогнозувати, що ціни на неї й надалі зростатимуть, отже, й ми будемо змушені йти в руслі цих тенденцій. Треба вже звикнутися з тим, що дешевої деревини в Україні більше не буде, ціни будуть ринковими – ще й тому, що наша країна не є серед держав, багатих лісовими ресурсами. Утім, для українських деревообробників такі тенденції не настільки вже й невтішні, як може видатися на перший погляд, адже невпинно зростають ціни й на плитні деревні матеріали, й на кінцеву продукцію з деревини. Приміром, ДСП здорожчали на 35%, меблі ще більше – на 40%, і їх купують. До речі, в світі рівень зростання ціни на меблеву продукцію ще вищий.
Що ж до виконання головного нашого завдання – забезпечення вітчизняного товаровиробника деревиною, аби не відчувалося нестачі промислової лісосировини, – то з ним ми повною мірою упоратися, нарікань із цього приводу на нас бути не може. Та й підсумок нашої роботи в першому півріччі, й дані Держкомстату це засвідчують: виробництво плитних матеріалів зросло на 25%, меблів – на 32%, столярних виробів – на 36%. Про що це свідчить? Про те, що хазяйновиті власники підприємств та їхні працівники почали ефективніше використовувати сировину, вдаючись до безвідходного виробництва, впроваджувати передовіші технології, переоснащувати виробництво продуктивнішою й енергоощадливішою технікою. Прикладом у цьому є їхні зарубіжні колеги. До речі, Україною, тобто її лісосировиною, зацікавилися кілька потужних зарубіжних деревопереробних компаній, які мають намір реалізувати спільно з українською стороною великі проекти з глибокої переробки лісу на нашій території. Якщо ці бізнес-плани здійсняться, частка імпорту вітчизняної лісосировини суттєво зменшиться, хоча й зараз вона не є визначальною.
– Чи не спричинить прихід у вітчизняну деревопереробну галузь зарубіжних інвесторів витіснення вітчизняних виробників?– Ті, які створювали виробництва з розрахунку на дешевий ліс, уже зараз не витримують конкуренції й зникають. Отримувати тіньовими схемами дешеву сировину з державних лісгоспів дедалі важче. У наших лісівників останнім часом суттєво зросли зарплати, сягнувши в середньому в галузі 2500 гривень, а в традиційно лісистих західних областях зарплата лісівників доходить і до трьох тисяч, що для неміського населення є дуже суттєвим показником. Тому вони дорожать своїм робочим місцем, відповідально ставляться до роботи і любителям дешевого лісу вступати з ними у змову для так званого несанкціонованого придбання деревини вдається все рідше. А запровадження електронного обліку деревини, що почалося в лісогосподарствах і до буде завершено, унеможливить тіньові оборудки з державною лісосировиною.
Але є в країні, як відомо, значні обсяги лісів, не підпорядкованих Держлісагентству, – відомчих (найбільше – у віданні Мінагрополітики й Міноборони) та комунальних, приміських, які у віданні місцевих органів влади. На жаль, за ними не здійснюють належного лісогосподарського догляду, не відновлюють потрібним чином, не охороняють як слід, не контролюють й порядок у вирубках і продажу деревини. Навіть, якщо у підконтрольних нашому відомству лісах наведемо порядок в усьому, а в інших й далі триватиме безлад, загалом у лісокомплексі держави належного ладу не буде. Тому ми й хочемо, аби державному спеціалізованому лісовому агентству були підпорядковані всі українські ліси. Маємо підтримку в цьому плані уряду (розпорядження Кабінету Міністрів від 25.11.2009 року №1465-р «Про вдосконалення порядку управління лісовим господарством»), є відповідне рішення РНБО («Про невідкладні заходи щодо запобігання пожежній небезпеці в Україні» – пункт 6 від 5.08.2009 року), доручення Президента, загалом не проти такого перепідпорядкування й керівники названих міністерств, але на практиці справа просувається дуже повільно. Є спротив цьому процесу на місцях, особливо що стосується лісів комунальних, яких місцева влада не хоче втрачати ніяк, якій лісогосподарський безлад навіть вигідний, як це не дивно: неконтрольованість чи безконтрольність дає змогу використовувати лісові площі не за цільовим призначенням, практикувати сумнівні схеми загоівлі й продажу деревини тощо. Комунальні й відомчі лісозаготівники не виставлять свою продукцію на влаштовувані нами прозорі аукціонні торги, тож як, кому й скільки деревини вони реалізовують, незнає ніхто. Принаймні їхні прибутки на зарплаті лісівників не позначаються. Якщо, приміром, у Сумській області середня зарплата лісівників нашого відомства становить три тисячі гривень, то їхні колеги з Агролісу задовольняються 1600 гривнями, хоча лісові площі, підпорядковані Агролісу, такі ж самі, як і ті, що під нашим наглядом. Утім, є схвальні позитивні зрушення. У Волинській області державницьки мислячий губернатор поставив питання перепідпорядкування лісів дуба – і в результаті перших 17 тисяч гектарів відомчих лісів передані під нашу опіку. І хоча в практичному плані таке підпорядкування супроводжується значними труднощами, що потребують із нашого боку й відчутних матеріальних затрат, ми все одно такий почин вітаємо, й ставимо його за приклад очільникам інших областей. Проте не так просто активізувати цей процес, адже в кінцевому рахунку рішення приймають не голови держадміністрацій, а обласні ради. І часто доцільність прийняття таких рішень має політичне забарвлення, що ще більше ускладнює справу. Домінує не державницький підхід, а сьогочасна політична кон’юнктура – аби догодити електорату.
Утім, певні зрушення в цій справі вже є: разом із Мінагрополітики створена робоча група з питань передавання державних лісогосподарських підприємств Мінагрополітики до сфери управління Держлісагентства; Міноборони висловило готовність передати в наше підпорядкування Лубенське військове лісництво площею 4,7 тис. га, а також окремі лісові масиви, які не використовують для потреб оборони.
– Ще про аукціони, з приводу яких можна чути різні думки. Дехто з деревообробників вважає, що їх взагалі не потрібно проводити для вітчизняних споживачів лісосировини, посилаючись, зокрема, на китайський досвід. Мовляв, треба на найвигідніших умовах повністю забезпечити лісосировиною вітчизняні виробництва, а вже залишки продавати на аукціонах, отоді це буде справжня підтримка державою вітчизняного товаровиробника. Інші не проти аукціонних торгів, але щоб у них на рівних з українськими могли брати участь і зарубіжні деревообробники…
– По-перше, Китай не можна брати за приклад, бо там все-таки діють принципи соціалістичної економіки. До речі, не треба так далеко заглядати – в сусідній Білорусі те ж саме. Свою галузь вона фінансує мільярдними вливаннями. Ми ж, тобто Державне агентство лісових ресурсів, працюємо в умовах ринкової економіки. Перед нами завдання – не тільки бути самоокупними, а й регулярно поповнювати державну казну. І ми поповнюємо 1 млрд 200 тис. грн, тоді як отримуємо з бюджету на розвиток галузі удвічі менше. Якби було навпаки і ми отримували від держави мільярдні дотації, тоді б обходилися без аукціонів, продаючи ліс за низькою фіксованою ціною. Але ж у нас інша ситуація. Ми не можемо давати преференції приватним деревопереробним компаніям, максимально сприяючи їхньому бізнесу за рахунок галузі. Ми хотіли б, аби деревообробники так само відчували відповідальність за майбутнє українських лісів. А для перспективного майбутнього галузі потрібні значні кошти – на відновлення лісів, на належний догляд за ними, на їх охорону, зокрема, від пожеж, на будівництво лісових доріг і так далі. А для цього, своєю чергою, не обійтися без збалансованої ринкової ціни. Отже, повернення до дешевої ціни на ліс, ще раз підкреслю, не буде. Ми будемо й надалі збільшувати ціну на деревину, бо вона дорожчає в світі, але поступово, аби споживачі могли адаптуватися до нових цін.
А щодо того, аби відкрити наші аукціони для іноземних компаній, то цього теж не буде. Тут ми вже стовідсотково діємо на користь, підтримку й захист вітчизняного товаровиробника, бо якщо ми допустимо до наших торгів іноземців, вони скуплять все, адже в єврозоні ціна на деревину відсотків на сорок вища – тоді українські підприємства залишаться на голодному пайку.
До речі, навесні у мене відбулася зустріч з президентом Асоціації «Меблідеревпром» паном Сагалем. З розмови я зрозумів, що виробники погоджуються з тим, що аукціонні торги необхідні для того, аби лісова галузь країни могла повноцінно розвиватися. Зі свого боку ми пообіцяли з розумінням ставитися до потреб вітчизняних деревообробних компаній, підтримувати їх на державному рівні, допомагаючи захистом ринку деревообробної продукції від імпортної експансії однойменних товарів. Для цього звертатимемося до уряду й митного комітету з проханням обмежити наплив дешевої, неякісної контрабандної продукції з Китаю та інших південно-східних країн, яка, за словами вітчизняних меблярів, становить до 50% усіх меблів, які продають в Україні. Наполягатимемо на знятті мита на ввезення в Україну обладнання для підприємств деревообробної галузі; на скасуванні впродовж п’яти років податку на прибуток для деревообробних підприємств з обсягом зовнішніх інвестицій понад €5 млн; на приведенні порядку оподаткування до європейських норм; на знятті ввізного мита на меблеві комплектуючі, зокрема, фурнітуру; на створенні експортних пільг для вітчизняних виробників меблів.
Окрім цього, плануєм організувати круглий стіл, в якому б взяли участь деревообробники країни й начальники обласних управлінь нашого відомства, результатом якого стало б прийняття меморандуму про подальший розвиток лісового господарства України й деревообробної промисловості країни із змінами на законодавчому рівні й регулятивними актами.
– Головний акцент робиться на так званих спеціалізованих аукціонах – для великих гравців на ринку лісу. Чим ці торги відрізняються від звичайних, крім того, що на спеціалізованих продаються більші обсяги лісосировини?
– Різниця проста: спецаукціони торгують деревиною специфічного асортименту, що годиться для виробництва фанери та плитних матеріалів. На регіональних аукціонах деревний асортимент ширший.
– Тема заповідних лісів якось мало звучить у пресі, в суспільстві. Хотілося б трохи заглибитися в неї. Відомо, що в Україні статус заповідників мають 1,2 млн. гектарів лісу. Це достатній показник для нас?
– У лісах, підпорядкованих Держлісагентству, уже 15,7% заповідних територій. Це – шість природних заповідників, п’ять національних природних парків, одне лісогосподарство-парк і ще 287 інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення площею 475 тис. га та 2806 територій, а також об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення площею 703 тис. га. Відсоток заповідних лісів в Україні перевищує відсотковий показник європейських країн. Утім, на моє переконання, таких лісів в Україні мало б бути більше, але… Що таке заповідний ліс? Це – насамперед первозданний ліс, в природну сутність якого жодним чином не втручалася людина. Є у нас такі місцини в Закарпатті, на Івано-Франківщині. Їх треба віднаходити, встановлювати їхню первозданність й заповідати відповідним чином. І це робиться. У лісах Держлісагентства триває формування екологічної мережі. Зокрема, торік площа територій та об’єктів ПЗФ зросла на 19,2 тис. гектарів, природоохоронними оголошено 31 нову територію. Але я проти штучного заповідання, проти створення псевдозаповідників, а спроби такі є – найчастіше для задоволення чиїхось приватних потреб. Побудували, скажімо, десь під лісом котеджне містечко і, аби створити там «райські умови», аби ніхто не турбував, була тиша й спокій, оголошують територію заповідною зоною. Абсурд! Принаймні лісам, які підпадають під такий «заповідний статус», не стає краще, а навпаки, та й людям врешті не краще від того. Справжній заповідний ліс саморегулює свою бутність, там без втручання людини підтримується природний баланс. Чого не скажеш про ліси, в яких ведеться лісогосподарська діяльність, тим більше про штучно створені лісові «заповідники». Там природного саморегулювання не буде, примусове ж заборонене згідно із заповідним статусом, отже, ліс поступово буде занедбуватися без, можна сказати, щоденного догляду й контролю – припиниться боротьба із шкідниками, що заводяться в ньому, з хворобами дерев, не проводитимуться санітарні вирубки, не прибиратимуть сухостій тощо. А крім того потерпатимуть державні інтереси: ліс безпідставно втратить свою промислово-економічну цінність. До речі, встановлено, що коли Україна досягне 10-відсоткового рівня заповідних лісів, то це вже загрожуватиме неспроможність лісової галузі повною мірою задовольняти потреби держави в промисловій лісосировині. Потерпатимуть і люди навколишніх сіл і міст, для яких ліс, зокрема, джерело паливних ресурсів, місце для здорового відпочинку, благодать для грибників та ягідників.
Нині слід більше приділяти уваги утриманню й розвитку інфраструктури наявних заповідних об’єктів, удосконаленню нормативно-правової бази. Потрібно розробити методики для обґрунтованого створення ПЗФ, а наукові висновки з цих питань повинні більшою мірою враховувати специфіку лісовирощування та подальші соціально-економічні наслідки. Загалом заповідна справа – це більшою мірою «парафія» Міністерства екології та природних ресурсів.
– Державна програма «Ліси України» на період до 2015 року, прийнята попереднім урядом, зазнала якихось зміг, коригувань, чи вона вас повністю влаштовує?
– Програма діє, фінансується бюджетом. Причому фінансується краще, ніж раніше: ми цьогоріч отримали додатково 140 млн грн. Програма досконала, повною мірою відповідає потребам часу й галузі. Там є все, що треба – і з приводу висадження нових лісів, і що стосується догляду за лісом, будівництва лісових доріг, заходів протипожежної безпеки. Із виділених відомству бюджетних коштів 20 млн грн витрачено на придбання якраз протипожежної техніки і ще 60 млн – на закупівлю технічних засобів для будівництва в наступному році лісових доріг, зокрема, протипожежних.
– Цього року стало до ладу таке велике деревопереробне підприємство, як «Коростенський завод MDF». Ви сказали, що є сподівання на появу на промисловій карті країни ще кількох великих деревопереробних підприємств. Яких саме та де їх споруджуватимуть?
– Інвестування на етапі угод про наміри. Перемовини не люблять публічності. Якщо справа дійде вже до викуповування землі під новобудови, тобто почнеться реальних рух інвестованих грошей, коли почнуть створювати проектно-кошторисну документацію, отоді ми привідкриємо завісу. І ваше видання першим отримає інформацію, якою ви зараз цікавитеся.
Зауважу лише, що ми прагнемо, аби в Україні з’явилися потужні виробництва з глибокої переробки хвойного пиловника та твердолистяної техсировини, тобто того ресурсу, який ми зараз змушені експортувати.
– 2011-й – Міжнародний рік лісів. Як Україна, тобто ваше галузеве відомство, долучаються до цього? І загалом розкажіть про зовнішньоекономічний аспект діяльності Держагентства.– З такої нагоди ми запланували провести цьогоріч 24 серйозних, змістовних і результативних заходи. Головним чином вони спрямовані на те, аби утверджувати в суспільстві розуміння значимості лісів для держави і, певна річ, для всіх її громадян. Цьому завданню підпорядковували й Всеукраїнський зліт шкільних лісництв, і участь в Міжнародній агропромисловій виставці, й акція «Майбутнє лісу в твоїх руках». Це був не просто агітаційно-пропагандистський захід – він мав і значний практичний результат: висаджено 43 тис. га нових лісів із залученням до цієї справи широких кіл громадськості. Із них 19,3 тис. га на нових, раніше не заліснених землях. А загалом науково обґрунтовано, що в Україні потрібно засадити нових лісів на площі 2 млн га. У другому півріччі організуємо обласні змагання звалювальників лісу та черговий всеукраїнський чемпіонат, галузевий конкурс на кращий лісовий розсадник Держлісагентства, всеукраїнський конкурс на кращу публікацію з питань збереження й примноження лісових багатств країни. Звісно, це не повний перелік всього того, що вже відбулося й ще відбуватиметься з нагоди Міжнародного року лісів.
Що ж до зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності, то можу констатувати, що Україна підписала Карпатську конвенцію, до якої долучилися шість країн, що ведуть в Карпатах лісогосподарську діяльність. Також цього року взяли участь у потужній конференції міністрів лісового господарства європейських країн, що відбулася в Осло: йшлося про посилення захисту лісів Європи.
– Дякую за цікаву розмову.
